Трагедії Берестечка, Холма і Павлокоми

Любов Василів-Базюк

Здивує читача, що наводжу історичні приклади з трьох різних українських місцевостей, які відбувалися в різних історичних часах, стали свідками минулих подій та вказують на те, якого ми маємо сусіда із заходу. Берестечко, Козацькі Могили, нищення українського населення Забужанської України і те, що можна тепер побачити в музеї у Берестечку, Холмі і Павлокомі. Не буду іти в далеку історію, а покажу, що політика Польщі не змінилася від 1920-их років, особливо навіть від часу розпаду Совєтського Союзу, коли Україна проголосила самостійну державу, з якою повинна рахуватися Польща – не тільки на словах, а й на ділі. Доля Забужанської України не обговорюється на державному рівні, а тільки порушуються питання доступу до цвинтарів, будови пам’ятників та право відвідувати рідні батьківські поля та ліси, щоб могти доглянути цвинтарі, які стоять зарослі, знищені, з розбитими пам’ятниками, хоч Польща зобов’язалася доглядати та зберігати культурні пам’ятки українського народу  – власника землі, на якій тепер господарюють поляки.

Подорожуючи по Україні, я часто повертаюся до тих частин України, де провела дитинство, починала школу, де формувалася моя духовність,  особливо до тих місцевостей, що залишили у моїй душі великий слід. Від 1934 р. до 1936 р. ми жили недалеко від Козацьких Могил, біля Берестечка, у селі Білогородка. До мого батька, священика, отця протоієрея Йосипа Василіва зверталася молодь із скаргами, що не може відвідувати Козацькі Могили на Проводи, Зелені Свята та на річницю трагедії під Берестечком у селі Пляшевій, де загинуло 10 тисяч козаків і селян, які не встигли прорватися за частинами Богуна і були побиті польськими стрілами й кулями на болотах та багнах річки Пляшевої, допливу до Стиру. Польський уряд також заборонив Православній Церкві відзначати річницю бою, ходити з хоругвами на Козацькі Могили та служити панахиди. Священики могли тільки молитися в церкві потиху під час ектенії за померлих та забитих християн.

Волинська молодь приготов-лялася до відзначення трагічних подій на Козацьких Могилах – плела вінки з квітів, з колосків пшениці та соснових гілок, а ночами полями та лісами пробиралася на Козацькі Могили і прибирала їх та прикрашала вишитими рушниками, щоб польська поліція їх не зловила, не побила та не ув’язнила. Відвідуючи тепер Козацькі Могили, в музеї, що розміщений на другому поверсі в чоловічому монастирі Св. Георгія, я побачила важливий документ, який все мені пригадав, та ім’я ката Волині – Г. Юзевського. Мені дозволили зробити знімок з цього документа, який  написаний польською мовою, а я подаю його шановним читачам у перекладі на українську мову. Цей документ говорить сам за себе!

Воєвода Волинський, №ВРІ 9/35 Розпорядження

З огляду на те, що Духовна Влада Православної Церкви відкликала всі урочистості, які відбуваються в літню пору на так званих  “Козацьких Могилах”  біля села Пляшева під Берестечком у Дубенському повіті за законом документа 22  п.1 і документа 27 п. 2 постанови з дня 11 березня 1932 року (Дз. У.Р.П. №48, розділ 450), що говорить про згромадження людей та засоби утримання безпеки, спокою і громадського порядку, тому я: ЗАБОРОНЯЮ ВЛАШТУВАННЯ БУДЬ-ЯКИХ ЗІБРАНЬ, ЗГРО-МАДЖЕНЬ І ПОХОДІВ НА  “КОЗАЦЬКІ МОГИЛИ”.

Всякі порушення вищенаписаного наказу і тому, що такий вчинок не буде підлягати грізній карі за думкою розпорядження 25, який вказує кару за меншу провину 500 золотих або в’язницею до 2 тижнів, але за більшу провину 1000 золотих або в’язницею до 6 тижнів.

Луцьк, дня 18 червня 1935 р.         Воєвода – Г. Юзевскі

З цього розпорядження видно, що польський уряд навіть вживає авторитет Православної Церкви, якій наказав відкликати будь-які служби на Козацьких Могилах, а спійманим молодим хлопцям і дівчатам грозили карою 500 золотих або 2-тижневим ув’язненням. За 500 золотих у ті часи можна було купити 5 корів, а така сума грошей для українського селянина була нечуваною та небаченою. Отож, так християнська Польща розуміла духовний стан та релігійну потребу своїх підкорених громадян українців на їх власній землі.

Перебуваючи в Холмі у групі прочан, що приїхали відсвяткувати храмове свято на Різдво Богородиці 21 вересня 2005 р. до собору, що був побудований князем Данилом у  1250-их роках та двічі перероблений на польський римо-католицький костел, ми прочитали таблицю, яка висить у церкві при вході:

“Нехай пам’ять затвердить вічною похвалою військових Землі Холмської, які за СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ віддали своє серце і життя в обороні БАТЬКІВЩИНИ, ВІРИ І ГІДНОСТИ.

Військові “Молота” в роках 1945-1947

Холм 21.ІV.1994

Виконав Й. Шевчик”.

Також у Холмському музеї при вході в куточку є напис, що Холм був побудований “Крулєм Данієлем, який отримав освіту на дворі круля Лєшка”.  Це єдина згадка, а українці там ніколи не жили, ні слова нема про тих, яких вони різали і палили...

Ми, холмщаки, учні Холмської української класичної гімназії у 1939-1944 роках, прочитавши таблицю в соборі, а потім оглянувши музей, втратили мову,  очі наповнилися сльозами, пригадалися страшні роки паління сіл, вбивання людей, насильна депортація... Такою була реакція на таблицю, що хоче зберегти вічну пам’ять тим військовим катам, які проливали українську кров у Сагрині, Паскові, Турковичах, Черничині, Богородиці, Тишівцях, Павлокомі та інших селах і містах. Мали поляки відвагу повісити таку таблицю в соборі Князя Данила та так його згадати в музеї міста, яке він збудував, забуваючи, як він боронив Польщу від татар.

Польські образи не закінчуються. Недавно президенти України і Польщі брали участь в освяченні пам’ятників у Павлокомі, де в жорстокий спосіб замордовано 366 українців різного віку. На польському пам’ятнику написано, що загинуло 11 поляків від українських націоналістів. На українському пам’ятнику польський уряд не дозволив написати, від кого і як загинули 366 українців.

Польща і досі не може подивитися критично на свою історію, переглянути ставлення до українського народу, починаючи від козаччини, смерті на палях і життя селянства, яке стогнало від панщини та від так званих “панських жартів”. Чи може вся Забужанська Україна забути насильну депортацію, пролиття крові близько 100 тисяч людей та всі ті знущання, які довершила Армія Крайова, а потім Армія Людова. Нам, українцям, не можна про це забути чи це простити, тому що поляки ще не покаялись, не визнали своїх злочинів та не віддали наших земель! Дай Боже їм відчути правду та справедливість, а тоді Божа Ласка охоронить польський народ!