Богдан Червак, провідник
Київської міської організації ОУН
Впродовж трьох днів Україна відзначала
65-ту річницю трагедії Бабиного Яру – однієї з найбільших катастроф людства у
минулому сторіччі. Нагадаємо, що ініціатива вшанування у Києві
жертв Бабиного Яру на високому міждержавному рівні належить Президентові
України Віктору Ющенку і була оголошена ним у січні 2005 року в Польщі після
урочистостей до 60-ї річниці
визволення концта-бору Аушвіц-Біркенау. Планувалося, що до
столиці України приїдуть президенти із майже 60-ти країн світу, зокрема США та
Росії.
Володимира Путіна та
Джоржа Буша у Києві не було. Проте масштаб відзначень – вразив. Вшанувати
пам’ять жертв Бабиного Яру приїхали представники урядів Бельгії, Великої
Британії, Кіпру, Нідерландів, Угорщини, Фінляндії, Франції, Грузії, Польщі,
США. Разом із Президентом Ющенком, прем’єр-міністром Віктором Януко-вичем та
головою Верховної Ради Олександром Морозом квіти до пам’ятника жертвам фашизму
покладали президенти Ізраїлю, Хорватії та Чорногорії. Свічки до підніжжя
пам’ятника також поклали високопосадовці Азербайджану, Росії, Литви, Болгарії,
Словаччини.
Приїхали до Києва
високі гості із ООН, ОБСЄ та Євросоюзу.
Кращі будівлі і
приміщення столиці у ці дні були віддані для проведення різних форумів,
виставок та прийомів. Українське телебачення вело прямі трансляції з місць, де
відбувалися головні події.
Таким чином Україна
не лише гідно відзначила чергову річницю великої трагедії, але й
солідаризувалася з провідними країнами світу у спільному прагненні зробити все,
щоб подібної біди на земній кулі не було ніколи.
Проте не лише
масштаб, помпезність та міжнародний рівень характеризують цьогорічне вшанування
жертв Бабиного Яру.
Власне про деякі
особливості відзначень варто наголосити окремо.
Передусім слід
відзначити окремі “перегини”. Скажімо, з метою продемонструвати свою лояльність
до численних гостей, що прибули з Ізраїлю, було проведено справжню “чистку” на
Майдані Незалежности, зокрема заборонено продаж літератури “антисемітського змісту”.
Зрозуміло, що кожен має свою думку щодо книжок, які поширюються у центрі
столиці. Але заборона продавати їх саме у ці дні продемонструвала, з одного
боку, “печерний” рівень розуміння поняття лояльности, а з другого – поставила
деякі запитання. Наприклад, де гарантія, що завтра з нагоди приїзду в Україну
президента Польщі не будуть вилучатися книжки, які розповідають про
тріумфальний похід гетьмана Богдана Хмельницького проти поляків? А коли до нас
приїде російський президент, то також будемо прибирати з прилавків літературу,
яка розповідає про перемогу Івана Виговського над добірними російськими полками
під Конотопом?
Абсурдність і
недолугість ситуації – очевидна.
Але не це є головною
особливістю відзначень. Вперше за всі роки існування України як незалежної
держави відзначення сумних роковин трагедії Бабиного Яру мало так званий
“український контекст”.
Адже не секрет, що
впродовж багатьох років українська влада не відважувалася на офіційному рівні
визнати той об’єктивний історичний факт, що у Бабиному Яру свій останній
притулок знайшли тисячі українців, у тому числі члени Організації Українських
Націоналістів. Про причини такого “феномену” можна написати окрему статтю, у
заголовку якої неодмінно будуть слова “хохли” і “малороси”.
Цього року “крига скресла”.
Президент Віктор Ющенко виступив із привітанням з нагоди відзначення
столітнього ювілею з дня народження Олени Теліги, членкині ОУН, що загинула у
Бабиному Яру. Правда, глава держави так і не відважився підійти до Пам’ятного
Хреста – символічної могили визначної української поетеси та десятків
українських націоналістів. Однак пам’ять українських патріотів вшанувала
делегація Секретаріату Президента на чолі з першим заступником його глави
Іваном Васюником. Про Олену Телігу в ці дні також згадав прем’єр-міністр Віктор
Янукович, інші посадові особи держави.
Крім цього, у
Київському Національному Університеті ім. Т. Шевченка відбулася велика
науково-практична конференція “Олена
Теліга: на сторожі цілости, щастя і могутности більшої родини – нації”, у якій
взяли участь провідні вітчизняні вчені, відомі громадські, політичні діячі і де
питання Бабиного Яру та його українських жертв розглядалося як одне з головних.
Ще про один аспект цьогорічних
відзначень. Більшість, хто у ці дні з високих трибун промовляв до громадян
України, вважав за необхідне зазначити, що чинна влада ніколи не допустить
протистояння на національному ґрунті, підкреслював необхідність зберігати
міжнаціональний мир, сприяти розвиткові та задоволенню потреб національних
меншин тощо. Про це говорилося так багато, що мимоволі складалося враження, що
Україна за крок до міжетнічного чи міжконфесійного протистояння. На щастя, це
не так. Відзначення 65-ї річниці трагедії
Бабиного Яру якраз і засвідчило, що українці гідно шанують усіх, хто живе на
їхній землі або ж знайшов у ній свій останній притулок, а відтак мають повне
право вимагати адекватного ставлення до себе.
У зв’язку з цим про “ложку дьогтю”. Під час відкриття в
Українському Домі виставки, присвяченої Бабиному Яру, чимало відвідувачів
обурювалося “експонатами”, що у негативному світлі зображали українців, які
начебто причетні до розстрілів єврейського населення. Окремі ЗМІ підняли на
світ Божий історію “Буковинського куреня”, похідної групи ОУН, звинувачуючи
українських націоналістів у репресіях проти євреїв.
Можна, звичайно, не звертати уваги на подібні “випади”,
але при цьому слід пам’ятати, що, за підрахунками авторитетних вчених, у Бабиному
Яру фашистами замордовано 40 тисяч наших земляків, пам’ять про яких спонукає
нас не лише до відновлення історичної справедливости, а передусім до
національної самоповаги. А тому кожен, хто наважується образити українську
націю, має пам’ятати, що безкарно
зробити це йому більше не вдасться.