Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар
привітав можливий початок діалогу трьох церков розколотого українського
Православ’я
Раніше Синод
Української Православної Церкви Московського Патріархату ухвалив рішення
поновити або розпочати діалог з двома іншими гілками Православ’я Українською Автокефальною
Православною Церквою та УПЦ Київського Патріархату, аби знайти шляхи до
порозуміння і можливого об’єднання.
Кардинал Гузар очолює найбільшу Східну Церкву у світовому католицизмі,
яка нараховує близько 5 млн. вірних в Україні і близько 2 млн. – у діаспорі. Західна
преса називала його в числі “папабілі” – себто можливих кандидатів на Папський
Престол – після смерті Івана Павла ІІ у 2005 році.
В інтерв’ю Українській Службі Бі-Бі-Сі у Лондоні, де він представляв
отця Гліба Лончину, нового екзарха УГКЦ у Великій Британії, Кардинал Любомир
Гузар привітав кроки, як він висловився, “співбратів” до діалогу.
Любомир Гузар: Безумовно, я свідомий того, що такі рішення зроблені: де
треба – відновлено, де треба – почато наново. Я чув також, що УПЦ КП встановила
членство робочої групи, яка мала б вступити у контакт і напрацювати якусь
спільну позицію. Будь-яке зближення є дуже корисним. І це зближення між
православними також є дуже важливим кроком. Кожне зближення між людьми – це
справа Святого Духа, це не є якась виключно політика.
Тут є щось Боже, бо ми можемо зблизитись один з одним тільки під
впливом натхнення Святого Духа. Отже, особисто я і, думаю, мої співбрати раді,
що починається така розмова. Годі нам передбачати, бо не знаємо всіх деталей,
не маємо достатньої інформації про бачення об’єднання між тими трьома гілками. Але
це другорядне. З часом усе буде знане. Але сам факт того, що щось таке
відбувається, і що воно, дай Боже, послужить для якогось кращого порозуміння,
зближення, воно нам миле.
Бі-Бі-Сі: Але цей процес, очевидно, не буде швидким, це тривалий
процес?
Любомир Гузар: Там, де йдеться про людські емоції, завжди все йде
поволі. Хоча поділ між цими трьома гілками, з одного боку, дуже недавній, а, з
іншого боку, має далеку історію. Все ж там є не тільки справи богословського
характеру, якщо взагалі богословські проблеми туди входять. Бо, мені здається,
різниць богословських між ними нема. Є різниці канонічного порядку, і мені
здається, дуже серйозні різниці емоційного характеру. А емоції подолати – це
завжди довгий процес. Людина мусить подолати саму себе. А це ніколи легко і
швидко не буває. Але Божа благодать є дуже сильна. Я маю більше надії на Божу
благодать, ніж на людську мудрість. Бо ми є дітьми Божими, і якщо Господь
дозволяє те, щоб ми поділилися, то, видно, для якоїсь мети, щоб ми чогось
навчилися. А коли треба, він дає нам відвагу, і силу, і бажання, щоб ми
зближалися, знаходили порозуміння, і, дай Боже, об’єднувалися.
Бі-Бі-Сі: Нещодавно відбулися переговори РПЦ з Ватиканом, і знову РПЦ
порушила тему уніатів і ситуацію в Західній Україні, мовляв, погана поведінка
уніатської Церкви. Яке ваше ставлення до таких закидів?
Любомир Гузар: Ці закиди я вже не знаю скільки років роблять. Тільки я
ще не чув, щоб хтось їх довів. Є латинська приповідка „Gratis aseritur, gratis negatur” – хто безплатно щось твердить, тому безплатно
можна і заперечити. Якби ми почули солідні аргументовані закиди, які справді
можна прийняти як об’єктивні, це було б цікаво. До сьогодні, крім публічних
тверджень, поданих Ватикану чи іншим, я не бачу доведеного твердження.
Ніби говорять, що ми, греко-католики, перешкоджаємо православним Московського
Патріархату будувати храми на Східній Україні або що ми їх насильно забрали. Я
не знаю, чи є хоч один приклад, де б ми забрали хоч один храм, який збудували
православні Московського Патріархату.
Остаточно у 1946 році РПЦ одержала від держави дуже багато, якщо не
помиляюся, понад 500 церков до літургійного вжитку, а інші церкви, храми були
віддані на світський вжиток, такий, як кіно, театр чи якийсь магазин. Але ті,
що були передані, годі казати, що це були храми Московського Патріархату. Вони
ніколи не виявляли бажання нам їх віддати, так, як би належало це зробити, коли
на це прийшла свобода і час.
Ті храми, які Православна Церква будувала, скажімо, в місті Жовкві,
ніхто їм не перешкоджав, ніхто їм не протиставлявся. Блаженніший Митрополит Володимир
освятив. Я навіть з ним особисто після того зустрічався, цілком приязно,
дружньо, і ніхто до сьогодні цього храму у наших православних співбратів з
Московського Патріархату не забирав.
Тому я кажу, що хотів би чути конкретні докази, де ми, греко-католики,
забирали. Був час, коли ділили громади, 20 років тому, і могли знову
реєструватися, був такий прикрий час, коли сільські громади поділилися –
частина бажала залишитися при Православній Церкві, інша частина – повернутися
до своєї батьківської Греко-Католицької, і були справді прикрі випадки. Іноді
говориться, що аж до крові... Були випадки, коли билися між собою. Але то була
внутрішня справа багатьох громад, де дуже часто дві родини, які не знали, хто
буде головою, воювали між собою, і використовували Церкву як поле битви. Прикро
це згадувати. Але то вже давно минуло.
Робиться ще один закид – немовбито Греко-Католицька Церква має
величезний вплив на місцеву владу. Справді, у владних структурах є дуже багато
греко-католиків. Але було б цікаво запитати, чому у Львові до сьогодні
Греко-Католицькій Церкві не віддано усіх приміщень біля собору Святого Юра? Якби
ми були такими фаворитами державної влади, нам би вже давно повернули все, що
належить Церкві. Ще одна річ: УПЦ МП хоче збудувати кафедральний храм у Львові.
Коли я був у Львові, я двічі звертався і до обласної, і до міської влади, і
заявляв, що ми, греко-католики, не маємо найменшого застереження, щоб у Львові
такий храм був збудований, оскільки є у Львові Архієпископ Августин, правлячий
Єпископ, який має право одержати земельну ділянку на будову кафедрального
храму. Я це дуже виразно сказав. Отже, те, що ми щось насильно забрали, що ми
не дозволяємо будувати... я все ще чекаю на об’єктивні докази.
Бі-Бі-Сі: Чи зняті вже застереження з боку УПЦ МП щодо будівництва вами
кафедрального собору в Києві на Дніпрі, і коли він буде завершений?
Любомир Гузар: Я не чув про якісь заходи зі сторони, щоб було
невдоволення, що нам закидають, що ми перейшли зі Львова до Києва, і що це є
неправильно, бо Центральна і Східна Україна – це православна земля. Але чомусь
забувають, що ми не прийшли до Києва, а повернулися. Так само, як треба
пам’ятати, що те, що ми називаємо Берестейська унія, порозуміння з Римським
Апостольським Престолом, під-писали власне владики під проводом Київського
Митрополита. Значить, ми там були. І на межі XVII і XVIII століть нас з Києва видалили. Ми повернулися. Я
не знаю, чи були якісь заходи, але говорити продовжують, що це великий промах,
що ми, греко-католики, пхаємося до Києва. Ми не пхаємося у чужу якусь землю, ми
повертаємося туди, де ми були. Собор за Божої помочі і завдяки добрим людям
будується, і вже сподіваюся, що зовнішня робота може до кінця цього року, якщо
погода дозволить, закінчитися. Ми би були дуже вдячні Богу і нашим жертводавцям,
якщо б, скажімо, можна було восени наступного року вже використовувати храм. А
до остаточного закінчення ще треба час, бо і проблема розпису, яка є завжди
довготривала, й інші справи.
Ростислав Хотин