Українське Національне Об’єднання на службі своєму народові

Доповідь мґра Михайла Ромаха

11 грудня 2005 р. Українське Національне Об’єднання заходами Філій Торонто і Торонто-Захід зорганізувало в домівці УНО при 145 Evans Avе. прощальну зустріч з офіцерами Збройних Сил України, які перебували на стажуванні в Канаді для вивчення англійської мови. Мґр М. Ромах виголосив доповідь, щоб поінформувати їх про УНО, організацію, яка влаштувала зустріч.

Українське Національне Об’єднання – це великий гурт людей по цілій Канаді – членів і прихильників нашої організації. Українське Національне Об’єднання постало після Першої світової війни, а саме 17 липня 1932 року, після війни, під час якої український народ здобув свою державу. Однак не судилося їй вдержатися, а довелося впасти жертвою сусідів-загарбників, що поділили Україну начетверо між собою. Серед нових обставин треба було шукати нових засобів змагань за свою державу.

Українська громада в Канаді у той час була роз’єднана. Нетерпимість і брак толерантности в релігійному відношенні, роз’єднаність у суспільно-громадському житті не сприяли конструктивному розвиткові нашої громади у країні нового поселення. Єдиним виходом у такій ситуації, щоб зберегти себе в новій країні, треба було закликати народ до єдности, до спільної дії. Саме тоді знаходиться гурт людей, які відважно кидають гасло єдности: “Наша сила в нас самих”. Завдяки цим ідейним людям, переважно членам існуючої вже тоді Української Стрілецької Громади, засновано 17 липня 1932 року в Едмонтоні Українське Національне Об’єднання. Першим головою був Олекса Григорович, а секретарем Антін Глинка, студент, а опісля – посол до Канадського парламенту.

Основними принципами ново-
створеного Українського Націо-нального Об’єднання було: привернути єдність і взаємопошану в українській громаді, зберегти українську ідентичність, зберегти і розвинути наші культурні надбання, щоб передати їх молодому поколінню; ознайомити наших співгромадян з нашими культурними цінностями, що їх включено в культурну мозаїку Канади, поширювати серед наших співгромадян прагнення українського народу до здобуття своєї держави і між ними шукати прихильників для осягнення цього великого ідеалу; одночасно формувати конструктивний тип канадського громадянина українського роду, корисного для української громади в Канаді, для розвитку Канади і для українського народу в Україні.

Проголошене гасло єдности неслось по всій Канаді. Народ прагнув цієї єдности, а тому йшов за покликом проводу, який висував ці ідеали і засновував УНО по всій Канаді.

Переглядаючи історію Українсь-кого Національного Об’єднання в Канаді, треба ствердити, що впродовж пройдених 73-ох років існування УНО був час, що в Канаді діяло 112 філій. У цих філіях велась велика організаційна праця.

У склад Українського Націо-нального Об’єднання Канади входили Братні Організації: Українська Стрілецька Громада (УСГ), Організація Українок Канади (ОУК) і Молодь Українського Національного Об’єднання (МУНО).

У чому значення УНО?

Значення УНО в тому, що воно старалося зберегти українські традиції і культуру серед свого народу, а рівночасно знайомило з ними своїх співгромадян. Якщо взяти до уваги, скільки домів УНО було збудовано по всій Канаді, скільки зорганізовано Рідних Шкіл, танцювальних і хорових ансамблів, скільки проведено допомогових акцій, в тому числі і для канадських Збройних Сил під час II Світової війни та допомога українському народові в його боротьбі, зокрема, новопроголошеній 66 років тому Закарпатській Україні, а останньо Україні після проголошення самостійности в 1991 році, то матимемо реальну уяву, скільки віддано наполегливої праці й зусиль, щедрих фінансових дарів, а тоді зрозуміємо й оцінимо розмах роботи, яку виконало активне членство УНО і БО протягом цих 73-ох років.

Чому Українське Національне Об’єднання проіснувало аж 73 роки? У членів УНО і БО був непереможний гін до праці для своєї організації, громади, народу. Хоч економічні обставини   не завжди були найкращими, але народ вірив своєму проводові, який чесно провадив його до визначеної мети.

Сьогодні українське життя проходить серед інших умов. Проте, йдучи шляхом творців і своїх попередників, провідники УНО та його члени не були голослівні. Вони не тільки проповідували ідеал єдности серед свого членства, але й ширили цей ідеал серед цілого українського довкілля, щоб у висліді українська громадськість зрозуміла, що тільки в об’єднаному зусиллі є і буде наша сила. Важливу роль у поширенні ідей УНО відіграв заснований у 1930 році тижневик “Новий Шлях”.

У результаті Українське Національне Об’єднання було голо-вним рушієм у створенні Комітету Українців Канади в 1940 р. (опісля Конгрес Українців Канади) і Сві-тового Конгресу Українців у 1969 р.

Багато українських державних провідників у Канаді вийшло з рядів УНО. Між ними Антін Глинка – посол до федерального парламенту, сенатор Павло Юзик.

Переїжджаючи через цілу Канаду як президент, я мав нагоду зустрічати у філіях людей з різних соціальних прошарків: робітників, професіоналістів з різних ділянок, послів до законодавчих установ і парламенту, міністрів. У розмовах з ними я відчув, як вони дуже чітко підкреслювали факт, що вони почали формувати свій український світогляд у домах Українського Національного Об’єднання.

Сьогодні Україна є самостійною, хоча може ще не такою, як ми про неї мріяли. Дійсна Україна дещо відмінна, але вона – на шляху до вимріяної нами України. Ми осягнули вищі стандарти нашого життя у всіх відношеннях, тому і наша діяльність повинна бути на вищому рівні, а якщо ми хочемо, щоб з нами рахувались як із справжніми партнерами, ми мусимо осягнути цей рівень.

Сьогодні між нами є багато професіоналістів у різних ділянках, економічно ми стоїмо набагато краще, як колись, ми маємо великий потенціал, який дуже часто не є включений у працю для свого народу. І треба докласти всіх зусиль, щоб цей потенціал зацікавити і зактивізувати до праці, розворушити його національну відповідальність, щоб у ньому зродилася воля і бажання працювати для свого народу, так як це було у їхніх батьків і дідів. Хоча більшість з них і не мали вищої освіти, але вони хотіли і працювали для свого народу з найбільшою любов’ю та відданістю. Вони працювали, як уміли, і залишили нам як дороговказ цю корисну працю впродовж 73-ох років.

З нагоди 50-річчя УНО в 1982 р. видано збірник УНО про його діяльність за 1932-1982 pp., щоб зберегти для історії докладні дані про те, як виникла ця організація, серед яких умов постала і діяла, про вклад її праці в загальносуспільне і культурне життя українців у Канаді та для українського народу.

Для нас, живих, описана у збірнику величезна праця півстолітніх змагань наших попередників, яка буде пригадувати, що завдання УНО супроти вимог української спільноти в Канаді та потреб нашого народу в Україні далеко ще не скінчені. І це вимагає та вимагатиме від нас такої самої ідейности, жертвенности, посвяти і твердої праці, яка була у засновників Українського Національного Об’єднання.

Сьогодні уряд Канади набагато краще розуміє українські справи, як розумів їх колись. Канадський уряд був першим, який визнав українську незалежність у 1991 р. Але до завершення залишається ще дуже багато. Значить, ще треба багато працювати, переконувати людей, що є в керівництві Канадської держави, а рівночасно людей, які формують у своїх департаментах політичні погляди й опінію, працювати на базі фактичних і поважних інформаційних матеріалів, які треба посилати, щоб вони змінили свої невластиві погляди на правильні. Одночасно розвиток життя вказує, що ми можемо мати вплив тільки тоді, коли будемо зорганізовані. В іншому випадку наш вплив не буде ефективним.

Сьогодні в Україні відбуваються нові процеси. За ними мусимо стежити, їх треба розуміти. Наш вплив і допомога будуть потрібні нашому народові. Якщо ми будемо роз’єднані, ми не вив’яжемося з наших завдань.

Що ми повинні робити в цьому напрямі?

Ми повинні піднести національну свідомість кожного члена УНО і БО і українського громадянина до тієї міри, щоб ця свідомість кожному диктувала обов’язок віддано працювати для свого народу. Якщо ми це виконаємо і осягнемо, тоді в нас знайдуться фонди, знайдеться добра воля у відповідних працівників, і вони зуміють піднести наше організаційне і громадське життя на багато вищий рівень, що зараз нам потрібно і чого ми бажаємо.

“Держава не твориться в будучині, держава будується нині”, – сказав Олег Ольжич.

Процес в Україні залишається основним джерелом та чинником майбутнього України. Але за нами в діаспорі – обов’язок здобувати прихильників, підтримувати і сприяти цим процесам, тому що зовнішні умови в сьогоднішньому світі є співвирішальними у долі всіх народів. Проголошення самостійности, Помаранчева революція повинна примусити нас задуматися над кращим зорганізуванням наших дій, над більшою мобілізацією наших задумів, щоб ми могли бути там, де треба і коли треба. До такого діла кожен з нас мусить причинитися: хто морально, хто інтелектуально, а всі загалом активнішою участю у членстві українських організацій, зокрема у членстві УНО і БО, в організаційній системі УНО.

І так як для нас вітер з України є чародійним, так вітер з діаспори в Україну мусить наповнюватись багатством духу, життєдайними складниками наших всесторонніх акцій.