З нових видань

Василь Верига, “За рідний край, за нарід свій, або Хто такі дивізійники?”

У книзі розповідається про долі колишніх воїнів Дивізії “Галичина”, а потім 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії. Ми дізнаємося, хто йшов до Дивізії, як і з ким вони воювали і як склалося їхнє життя після війни.

Дивізійники, склавши зброю, не зневіри-лися у тимчасових неуспіхах, але з невтомною вірою продовжували свої змагання мирними засобами, здобу-ваючи знання, досвід і пошану сус-пільства, в якому жили. З іншого боку, дбали про добре ім’я українця та України. Вони працювали – словом і чином, а головне – своєю поведінкою популяризували визвольну боротьбу українського народу за свою державність. Крім того, йшлося про те, щоб українське суспільство, а особливо молодше покоління, що весь час було під впливом безперервної кампанії лайки і брехні совєтського режиму, довідалося правду: хто підняв зброю і за що вони боролися у лавах Дивізії чи УПА.

Совєтський режим під гаслом комунізму намагався силою здійснити злиття націй, асимілюючи український нарід і руйнуючи його мову й культурні здобутки, щоб закріпити російську імперію. Власне, тому совєтський режим хотів довести, що всі ті, хто виступав проти російсько-совєтського імперіалізму, є запроданцями амери-канського капіталу, зрад-никами України та лю-тими ворогами українського на-
роду. А це висуває перед кожним, хто при здоровому глузді, запитання: “Чи той, хто в час війни зголосився до української Дивізії і готовий був віддати своє життя за свободу свого народу – а багато їх загинуло “за рідний край, за нарід свій”, щоб він міг бути господарем на своїй землі, за культурний його розвиток, за рідну мову, – може бути ворогом і зрадником?” А хіба можна всіх тих, хто обороняв свою Батьківщину проти ворожих наїздів, назвати “бандитами”?