Україна: пере(за)вантаження?

Микола Яковина, народний депутат України, заступник голови ОУН, заступник голови УРП “Собор”

Політика правлячої коаліції та уряду Януковича щораз тривожніше доводить неспростовне – здійснюється системна маргіналізація українства, держава на території України стає чим далі більше чужою для української спільноти.

Чинний уряд та владна коаліція, помітно активні у русифікації українського суспільства та ліквідації демократичних здобутків 2005 року, повернули корупційні схеми в усі сфери економіки та державного управління. Перерозподіл власности, що уже призвів до нової хвилі замовних вбивств, рейдерських атак на підприємства і до відвертих зіткнень з правоохоронними органами, переростає у перерозподіл владних повноважень, загрожує відродженням авторитаризму та диктатури.

Потоптання Конституції у Верховній Раді України 12 січня ц. р. є замахом на наші громадянські права та свободи. Це пряма загроза існуванню держави. Української держави.

Депутати з партій регіоналів, соціалістів та комуністів разом з фракцією Блоку Юлії Тимошенко проголосували за подолання вето Президента на Закон “Про Кабінет Міністрів України”.

Небачена злагода опанувала більшість депутатів, тонус працездатности яких не змалів і по тому, як фракція “Наша Україна” після блокування трибуни на знак протесту проти свавілля більшости повним складом покинула залу. З такою ж результативністю, без жодного голосу “проти”, подолано вето Президента на Закон “Про внесення змін до законів щодо статусу депутатів Верховної Ради АР Крим та місцевих рад”.

Потім так само (“за” – 362, “проти” – 0, “утрималось” – 0) відбулося поіменне голосування за прийняття у першому читанні законопроекту про парламентську опозицію.

Відтак чотири мажоритарні акціонери Верховної Ради (привид нової, вже конституційної більшости?) подолали вето Президента на Закон “Про внесення змін до статті 7 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої скорочується кількість членів наглядових рад, що призначаються Президентом та Верховною Радою (з семи до п’яти осіб), натомість Кабінету Міністрів надається право призначати п’ять членів наглядової ради державного банку.

Далі вже так звані антикризовики не потребували послуг БЮТ, самі впоралися – прийняли постанову про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради для вивчення питань аналізу стану додержання Конституції та законів України у нормотворчій та правозастосовчій діяльності державних органів, посадових осіб, суб’єктів владних повноважень. Кучерява назва насправді є погрозою на адресу Президента В. Ющенка з натяком на імпічмент.

Отакі події, що спричинили тектонічні зсуви в українській політиці.

* * *

У ніч на 12 січня, після того як увечері в четвер, 11-го, в апараті парламенту отримали листа Президента з вето на Закон про Кабмін, лідери правлячої коаліції зуміли скласти таку пропозицію Юлії Тимошенко, від якої та не змогла відмовитися й пішла на змову з більшістю.

Показово, що жодна з пропозицій внесеного Президентом альтернативного законопроекту про Кабінет Міністрів не була врахована.

Прийнятий же більшістю Закон глава держави повернув з вето до парламенту на повторний розгляд через однобічну своєрідність запропонованої в ньому інтерпретації окремих положень Конституції і викривлення суті та змісту Основного Закону. Цей закон, зокрема, суперечить 11(!) статтям чинної Конституції, положення якої, варто нагадати, є нормами прямої дії.

Глава держави пропонував абсолютно іншу ідеологію Закону про Кабінет Міністрів, а саме: цей Закон повинен сформувати устої функціонування державної влади і повинен гарантувати стабільність державної влади в державі незалежно від політичної кон’юнктури. Президент пропонував передбачити розділення адміністративних і політичних посад та запровадити в українському законодавстві поняття політичної відповідальности міністрів.

Також Президент пропонував розширити і чітко врегулювати межі відповідальности вищих державних посадових осіб і зазначити в Законі, що на них розповсюджується і кримінальна, і адміністративна, і цивільно-правова відповідальність.

Загалом глава держави вніс 42 пропозиції до Закону “Про Кабінет Міністрів”, які просив розглянути в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради. Однак жодна з пропозицій Президента “четвіркою” змовників (Партія регіонів, СПУ, КПУ та БЮТ) не була підтримана.

Юлія Тимошенко, засліплена боротьбою з Президентом Ющенком та “Нашою Україною”, посприяла ухваленню конституційною більшістю рішень, які матимуть дуже далекосяжні та небезпечні наслідки.

Ухвалені парламентом рішення фактично ведуть до реставрації авторитаризму в Україні, створюють можливості для перетворення нинішньої політичної системи в диктатуру, загрожують   існуванню Української держави.

* * *

Юлія Тимошенко домоглася узаконен-ня імперативного мандату до депутатів місцевих рад, прагнучи утримати позиції в органах самоврядування, здобуті на останніх виборах. Це потрібно лідерці блоку свого імени та прізвища, бо сумнівні за складом фракції БЮТ у місцевих радах або фактично розвалилися, або позбулися значної частини свого складу, або ж вийшли з-під контролю партійного керівництва, місцеві партійні вожді стали вести самостійну гру, часто зовсім не адекватну політичному іміджу лідерки блоку.

Але законопроект в ухваленій редакції не вирішує проблеми підвищення якости місцевого депутатського корпусу. Він створить ще й низку нових проблем, про які БЮТ сьогодні воліє не говорити.

Відтак, ухвалений закон можна назвати лишень іще одним виявом політичної короткозорости верхівки БЮТ, яка воліє шукати простих рецептів у складних ситуаціях.

БЮТ закріпив у першому читанні свої права “старшого” по опозиційному “табору”. Але які це права і скільки з них переживе друге читання, не кажучи вже про те, наскільки це друге читання може затягнутись?

У схваленій у першому читанні редакції законопроекту опозиція може розраховувати на керівництво 12 комітетів. Але на сьогодні не існує половини цих комітетів. Плюс до опозиції можуть відійти портфелі перших заступників голів усіх інших, крім згаданих 12, комітетів.

Додамо до цього участь у формуванні персонального складу Рахункової палати, Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Вищої ради юстиції шляхом висування кандидатур на посади у цих органах, призначення на які здійснюються парламентом.

І ще опозиція матиме право утворювати опозиційний уряд та інші власні допоміжні органи.

Однак облишмо портфелі. Важко якось уявити собі опозицію чи опозиційний уряд у складі двох украй протилежних ідеологічних фракцій! А за кого вважатиметься фракція чи окремий депутат, якщо його виключать з фракції?

І найсуттєвіше. Прагнення нав’язати українському суспільству двопартійність “згори”, у законодавчому порядку (лідери останніх виборів Партія регіонів і БЮТ закріплюють свої ексклюзивні ролі за територіальним протиставленням Сходу й Півдня проти Заходу і Центру) загрожує суспільно-політичним розколом українського суспільства та занепадом державности.

* * *

Виходить, моральне право апелювати до “цінностей та ідеалів Майдану” втратили усі чільні актори помаранчевої сцени грудня 2004 року. Постає питання, заради чого пішла на зраду фракція БЮТ?

Окремі члени фракції БЮТ звинувачують свою лідерку в допомозі антикризовій коаліції щодо захоплення державних банків, адже депутати від БЮТ приєдналися голосувати за подолання вето Президента на Закон про внесення змін у Закон про банки і банківську діяльність. Це пояснюється високим відсотком олігархів у виборчому списку БЮТ.

Але це ж означає повернення до найгірших практик кучмізму, який, власне, починався з іґнорування Конституції та законів у вищих ешелонах політиків.

Це знаменує ще й початок переходу від торгівлі підприємствами і цілими галузями економіки до торгів повноваженнями уряду, парламенту і Президента.

Це початок перезаснування держави (перезавантаження, пере-форматування, зміни державного ладу), що може мати наслідком створення на території України неукраїнської за своїм духом, суттю і змістом держави.

Кінцевою метою діяльности антикризової коаліції є не національні інтереси України, а власні владні амбіції те реалізація такого бажаного для Російської Федерації сценарію згортання національного державного будівництва в Україні, головним інструментом реалізації такого сценарію стала “політична реформа” від 8 грудня 2004 року.

Тепер вся увага до безмовного та бездіяльного тривалий час Конституційного Суду. Чи поставить він крапку у “холодній” війні, чи спровокує черговий етап ескалації, покаже час.

Але ні Україна ще не трансформувалася у парламентську республіку, ані Президент ще не став остаточно статистом. З цілої низки питань усі сторони мають ще довго й болісно домовлятися.

А Юлія Тимошенко зробила відчайдушну, по-жіночому логічну і зрозумілу, але політично самовбивчу та політично непростиму спробу продовжити гру на великій сцені української політики. Бог їй суддя. Але в такій “грі” може не виявитися переможців, у програші буде весь український народ.

P.S. У парламенті так і не згадали, що 12 січня – День українських політв’язнів.