На шляху Духовного Визволення України

Кажуть, кожен час дає нові очі читачам.

І в наш час, позначений невпинним пошуком свого національного “Я” у вирі світовому, найбільше притягують твори з документальною основою, слово, “сповнене благодати і правди”, постаті – мужні і сильні. Саме ті, завдяки зусиллям яких ми вистояли як окремішня нація, завдяки кому не розхиталося духовне осердя нації – її слово, її історична пам’ять, її традиції, її культура.

Такі твори, один за одним, подарувала своїм читачам п. Любов Василів-Базюк –  канадка родом з Волині.

Перші дві книги (“Вони служили Церкві і рідному народові”, 2003, 2004 pp., “У вирі тоталітарних режимів”, 2-ге вид., 2008 р.) відтворюють надзвичайно драматичні сторінки в історії українського суспільства (30-40 pp.) – спочатку під окупацією польської шовіністичної влади, потому – московських червоних “визволителів” і нарешті – німецьких нацистів. І всіх цікавив лише Lebensraum (нім. “життєвий простір”) – переконливо доводить авторка. І всі, завойовуючи нас, прагнули одібрати мову, бо без мови, як сказав проф. І. Огієнко, народ стає німим, “а німого попхаєш куди забажаєш”.

Переслідуваний польською владою за україномовні Богослужби, нажаханий злочинами більшовиків, батько Люби, високоосвічений український священик Йосип Василів, вирушив з родиною з рідного села до Холмщини. По війні – табори ДІ-ПІ в Західній Німеччині, нарешті – далека, невідома Канада. Тут, у Торонто, могли вільно молитися, спати, не прислухаючись, чи не приїхав “чорний ворон”, займатися українськими справами. Тут Люба закінчує свої вищі студії, у Лондоні захищає кандидатську дисертацію, студіює соціологію, антропологію, політологію, займається громадською діяльністю.

...Чіпка пам’ять про трагічну долю багатьох членів своєї родини за кривавих тоталітарних режимів, велика любов до матері-України не дають спокою талановитій жінці-матері, стукають, як попіл Клааса, в її щире серце. Так з-під пера незвичайної авторки з’являється ще одна книжка, що спонукає до роздумів уже самою назвою – “Україна на тернистому шляху до Духовного Визволення”. У цій назві – розгадка багатьох пекучих питань: Що насправді відбувається в Україні? Хто ми? Чому немає стабільности? Чому йдуть торги найдорожчим – землею? Чому опинилися в павутинні розчарувань? Що завтра?

Уся книга Любові Василів-Базюк перейнята переконливою думкою: без духовної основи неможливо створити матеріальний добробут! Ось чому криваві режими нищили національно свідомих представників усіх сфер економічного, політичного, культурного життя українського суспільства. Письменниця, як справжня дочка свого народу, прагне розкрити природу усіх його страждань, усіх бід і лих. Цьому сприяє її освіта, громадський досвід, тонкі спостереження під час семи поїздок в Україну, спостереження за виборами в Україні, а найбільше – “тягар минулого”, як визначив учений історик-архівіст зі Львова В. Рожко. Тягар минулого – це тяжкі думи про понівечену долю близьких і знайомих людей. Усі вони були позбавлені найпершого права – любити рідну землю, мріяти, кохати, бути щасливими на своїй землі, серед своїх людей. Їхній життєвий шлях, шлях “синів ворогів народу”, “зрадників Вітчизни”, “націоналістів”, був воістину сходженням на Українську Голгофу. Бо чим були голодомори, геноцид, колективізація, розстріли, ув’язнення, переслідування – як не живим пеклом? Таке могли створити справжні садисти, яких досі не засуджено українським урядом та світом. Це треба зробити, щоб наступні покоління були чесними та шляхетними!

В увазі авторки – потік емігрантів з Совєтського Союзу на початку горбачовської перебудови. Хоча видавали себе за політичних біженців, метою було лише матеріальне збагачення – будь-якою ціною, будь-яким способом. Нова хвиля емігрантів, викликана гострими матеріальними нестатками, так само гострим болем відгукується у серцях патріотів. Жінки прямують до Італії, чоловіки – до Іспанії та Португалії. Діти лишаються без опіки, без прямого впливу матері чи тата. Зате з доларами! І це формує зовсім інший світ українця. Що винесе така дитина з сім’ї, які цінності? Чому залишає рідну землю освічена, дипломована українська молодь? Хто розбудовуватиме Україну?

...Сторінка за сторінкою авторка прагне розбудити історичну пам’ять, нагадати про віковічні духовні традиції народу, що не дали йому згинути в найгірші часи, у найлихішу годину. Усі сподівання пов’язані з молоддю, її духовним визволенням.

На шляху до духовного визволення – такий страшний бар’єр, як брехлива вдача, перебрана від завойовників, презирливе ставлення до рідної мови, калічення рідної мови. Разом з цим – падіння моралі, що призводить до зарібку з торгівлі тілом, легкої наживи.

Жадоба до грошей переважає над усім людським, навіть християнською мораллю. І це там, де люди  зросли на неправді, крутійстві, хабарях і, найстрашніше, – без церкви і без моралі. Ціль виправдовує засіб – ось їхній матеріальний девіз. Чи не дивно, що діаспорці видаються емігрантам такими немудрими і наївними?

В увазі авторки – така духовна цінність, як рідне слово на усіх рівнях життя. Болить їй Україна змосковщена, асимільована. 10 млн. найкращих людей замучені голодною смертю, геноцидом та колективізацією, репресіями (“серце крається і болить”). А ті, хто зостався, часто мусять виїжджати на заробітки по чужих краях...

Ніби піднімаючи завісу над минулим, письменниця-публіцистка розкриває очевидну перспективу для молодих українців, що мають повернутися до рідної землі як Батьківщини Духу, розбудовувати та упорядковувати нормальне людське життя в ній.

Гортаючи книжку, ловлю себе на думці про нетрадиційність композиції, викладової мови, стилю. Що за жанр? Повість, роман, низка оповідок, спогадів, етюдів? Бо й справді, кожен з підзаголовків сприймається як окремий епізод, сюжет чи замальовка.

Загалом книжка – це суцільний схвильований полум’яний роздум щирої патріотки про долю матері-України, про її майбутнє. Цей роздум і викликав до життя і правдиві епізоди героїчних змагань земляків за духовне звільнення, і гіркі приклади зради та безчестя на шляху до грошових запасів, що нищать усе людське в людині. Роздуми, аналіз, зіставлення, порівняння.

...Читаючи нову книжку Любові Василів-Базюк, подумки спілкуєшся з рідними, сучасниками, бачиш сучасні необроблені поля, розбиті, занедбані ферми, зачинені або орендовані дитячі садки, хаотичну спішну забудову центрів міст та містечок, запустіння відібраних кінотеатрів, безчислені комп’ютерні клуби, гральні автомати, рулетки, бари, ресторани... І чуєш невпорядковану, гірко засмічену мову земляків у крамницях, на зупинках та ринках. І так хочеться вірити, що ці явища – прикрі і тимчасові, що прийде, що настане на нашому хресному шляху Духовне Визволення України, тепер – від грубого матеріалізму та негативних впливів чужих культур. Цьому сприяє правдиве і щире слово письменниці Любові Василів-Базюк, самовіддана просвітницька діяльність справжніх синів і дочок нашого народу.

Людмила Бондачук, доцент кафедри філології та лінгводидактики ЖДУ ім. І. Франка,голова Житомирського осередкуВсеукраїнського Товариства І. Огієнка, лауреатка Огієнківської премії