Відкритий лист Його Всесвятості, Всесвятійшому Вселенському Патріарху Варфоломію, Архієпископу Константинополя – Нового Риму

Ваша Всесвятість!

До Вашої Вселенської Першосвятительської Святині направляють свої молитовні прохання духовенство та віруючі Дніпропетровської Єпархії неза-лежної Української (тобто древньої Руської) Православної Церкви Київського Патріархату, яка до 1686 року була вірною духовною “донькою” Вселенської “Матері-Церкви” Константинопольського Патріархату.

 Але сила зла розділила цей древній духовний рід українського народу. В  1686 році, коли Московський Кремль і Московський Патріархат Російської (а не Руської) Православної Церкви насильницьки, проти волі православного українського народу і без рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату та Церков Східних Патріархатів, відірвав Київську Митрополію від “Матері Церкви”, підкоривши собі.

Україна як держава була узурпована Росією, а українському народові було введене кріпосне право. Цей стан нашого народу існував майже до кінця 2004 року.

 Російська Православна Церква Московського Патріархату в Україні приховує себе під назвою “Українська Православна Церква”. Вона є не тільки не помісною, а й навіть і не автономною, оскільки є невід’ємною частиною РПЦ Московського Патріархату в Росії, тобто філією РПЦ МП, яка є незаконною в нашій державі і брехливою в середовищі всіх  Православних Світових Церков.

Тому протягом останніх років нашій дійсній Українській Православній Церкві було прикро, що замість українців питанням про отримання статусу Помісної Церкви і Томосу про визнання всіма Помісними Церквами займалися чужинці і нечесні люди із Росії, як, наприклад, голова відділу зовнішніх церковних відносин РПЦ Московського Патріархату, тобто міністр іноземних справ – Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило, який зараз поставлений державною владою Російської Федерації місцеблюстителем патріаршого престолу РПЦ Московського Патріархату.

Сама Російська Православна Церква Московської Митрополії (пізніше – Патріархат) 141 рік не визнавалася Помісними Церквами на чолі зі Вселенською Константинопольською Церквою, бо вона у середині XV століття самостійно оголосила свою церковну незалежність, розколовши цим єдину Київську Митрополію на той час, а в 1686 році і зовсім насильницьки приєднала до себе древню Київську Митрополію без згоди українського народу та Константинопольського Патріархату.   

У 1927 році диявол створив нову, так звану червону Церкву, яку підкорив більшовикам-ленінцям-сталінцям разом з Митрополитами – обновленцями з Санкт-Петербурга Сергієм (Страгородським) та Алексієм (Симанським), які заявили в той час, що радощі радянської влади є радощами нашої “Церкви”. Пізніше, після Великої Вітчизняної війни, ці названі Митрополити більшовиць-кою владою були поставлені Московськими Патріархами, але не Російської Православної Церкви, а вже “Руської”.

Ця ідея була втілена Й. Сталіним у 1943 році, щоб про Першопрестольний Київ назавжди забули нащадки українського народу.

Протягом багатьох століть православний український народ на чолі з видатними церковними діячами декілька разів очолював рух за вихід зі складу РПЦ Московського Патріархату.

Але силові структури білогвардійців царської імперії та пізніше більшовизм СРСР робили все можливе в Україні, щоб їх стратити і лишити життя всього українського народу, об’явивши йому геноцид і знищивши штучним Голодомором та репресіями близько 20-ти мільйонів чоловік.

Вдруге, і востаннє, завдяки поваленню Радянського Союзу у 1991 році, цю велику святу справу щодо виходу зі складу РПЦ Московського Патріархату взяв на себе Блаженнійший Митрополит Київський і всієї Руси-України Філарет (Денисенко), який був першим членом Священного Синоду і Місцеблюстителем Патріаршого Престолу РПЦ Московського Патріархату у 1990 році.

Саме він, перебуваючи у складі Московського Патріархату, в листопаді 1991 року у Києві скликав Помісний Собор з питанням про від’єднання Української Православної Церкви від РПЦ Московського Патріархату.

Таким чином, 98% членів Помісного Собору УПЦ прийняли рішення про вихід зі складу РПЦ МП. 

Та тільки майже всі архієреї УПЦ прийняли в Києві одне рішення, а через півроку, весною 1992 року в Москві, на так званому Помісному Соборі відреклися від своїх київських рішень.

Тому завдяки Блаженнійшому Митрополиту Філарету, Предстоя-телю Української Православної Церкви і відродженої Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, в 1989 році на чолі з Патріархом Мстиславом (Скрипником), який паралельно очолював Українську Православну Церкву у США, був скликаний у Києві Об’єднавчий Собор влітку 1992 року, на якому була створена єдина Помісна Українська Православна Церква Київського Патріархату і зареєстрована в державних структурах України.

Отже, всі ці роки архієреї, духовенс-тво та віруючі УПЦ Київського Патріархату на чолі зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, який одностайно був обраний на цей пост на Помісному Соборі у 1995 році, відчували сирітство і одинокість в існуванні нашої Української Церкви, без зв’язку зі світовим Православ’ям.

 Хоча до Вашої Всесвятости зверталися всі попередні президенти України – Л. Кравчук, Л. Кучма і особливо завершив звернення від імени всього українського народу Віктор Ющенко – з питанням про дарування нашій Українській Православній Церкві статусу Помісної, Автокефальної Церкви, що урочисто було відображено в Києві під час ювілею 1020-ліття Хрещення Русі, на превеликий жаль, зрушень поки що ніяких немає.

Під тиском Московського Патріархату і московського Кремля наша Церква й зараз перебуває в церковній ізоляції та в духовному і фізичному ярмі.

Ми, архієреї, духовенство і віруючі УПЦ Київського Патріархату, згідні перейти до складу Константинопольського Патріархату, як це було до 1686 року. Святійший Патріарх Філарет готовий зняти з себе Патріарший кукіль і стати знову Митрополитом заради великої церковної української справи, але з умовою, щоб “Мати-Церква” Константинопольського Патріархату через короткий час відпустила свою доньку – Київську Митрополію, надавши їй статус Помісної Церкви. Бо Московська Церква постійно намагається відродити Російську імперію або устрій Радянського Союзу на території України, щоб продовжувати тримати українців у своїй безсоромній неволі.

Наша Церква є однією з найбільших у світі. Вона має 30 єпархій, близько 40 єпископів, майже 6000 парафій з храмами, соборами і монастирями, з двома Духовними Академіями (Київська та Львівська), двома Богословськими Інститутами (Івано-Франківський та Чернівецький факультет), з трьома Духовними Семінаріями та згідно зі статистикою – близько 14 мільйонів вірних. 

Всім нам необхідно знати, що сучасна Руська Православна Церква Московського Патріархату, яка бере початок з 1927 року, не є правонаступницею древньої Російської Православної Церкви Московського Патріархату, бо є самою звичайною політичною організацією. Вона присвоїла близько дев’яти тисяч парафій в Україні, захопивши храми, собори, монастирі та дві національні Лаври: Почаївську і Києво-Печерську, щоб показати Світові, що вона є “Великим третім Римом” серед Помісних Православних Церков світу.

Вона давно мріє пе-рехопити статус Вселенського Константинопольського Патріархату і присвоїти його собі – Московському, на що надіялась Москва ще з кінця Другої світової війни (1945-1950 років).

Який парадокс! Онучка в особі Російської Православної Церкви Московського Патріархату давно вже хитромудро “отримала” статус незалежної помісної Церкви при Борису Годунову в 1593 році, а дійсна для неї “Мати-Церква” Київська Митрополія Константинопольського Патріархату чомусь повинна до цього часу “просити” цю автокефалію. Адже Русь Київська хрестилася в Києві ще у 988 році, тоді, коли Москви ще й близько не було, бо вона народиться Київським князем Юрієм Долгоруким лише у ХІІ столітті, не говорячи про першого святого апостола Андрія Первозваного, який проповідував нашим українським предкам на Дніпровських берегах, а не на річці Волзі. Дійшовши до Києва, він поставив дерев’яний хрест, промовивши свої заповітні слова, що на цих горах (київських) Господь побудує багато храмів.

Тому у зв’язку з перемогою всього українського народу над московським диктатом і з приходом до державної влади України синів і доньок на чолі з Президентом України Віктором Ющенком, духовенством та близько мільйоном вірних Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом просимо Вас, Ваша Всесвятість, Всесвятійший Вселенський Патріарх Константинопольський – Нового Риму Варфоломій, прийняти своє Святе вольове рішення у визнанні Української Православної Церкви Київського Патріархату разом зі Всесвітніми Помісними Православними Церквами і надати їй статус – Помісної, видавши нашій Церкві відповідний Томос про Автокефалію.

Ми постійно молимось за Вашу Всесвятість і благаємо Господа, щоб Він дарував Вам життя на Многая літа і оберігав Вас на кожному кроці Вашого щоденного життя.

Вашої Всесвятости – недостойний Адріан,

Митрополит Дніпропетровський (Україна) та Московсько-Богородський (Росія)