Бл. п. Василь Гайдай

У 12-ту річницю відходу у вічність мого незабутнього чоловіка Василя Гайдая замість квітів на його могилу складаю пожертву на підтримку українського друкованого слова в Канаді. Дякуючи національним пресовим виданням, Василь Гайдай жив і виживав впродовж понад 40-літньої вимушеної еміграції. Тому з хвилюванням переглядаю його газетні, журнальні, книжкові публікації, які він, повертаючись на Батьківщину, привіз додому з далеких мандрів як свій найцінніший скарб...

Знаючи про глибоку відданість Василя Гайдая друзям, глибоку пошану до Вашого видання як до вісника життя кожного українця  в Канаді – дозвольте від імени мого покійного чоловіка і від себе особисто висловити глибокий сум і щирі співчуття родинам Миколи Суховерського з Калгарі та Демида Салючка з Торонто, які відійшли у другій половині 2008 року у вічність. Я мала щастя спілкуватися з ними в Україні. Потужний, енергійний, мудрий Микола Суховерський давав мені інтерв’ю під час презентації його авторської книги у Спілці письменників у Києві. Я йому встигла подякувати за батьківську допомогу в долі Василя Гайдая, коли він у силу трагічних обставин у грудні 1996 року опинився в лікарні у Калгарі. Донька Миколи Суховерського, Оксана, несподівано стала лікарем Василя Гайдая. Коли вона запитала у тата, чи знає він такого українця, той запевнив її, що “Василь Гайдай – це мужик першої кляси...” Так Василь Гайдай вже в особі доні Миколи Суховерського, Оксани, мав не лише професійний, медичний, але й людський, такий необхідний йому захист. З того часу я вважаю Миколу Суховерського і його доню дорогими і незабутніми мені людьми.

А веселий, кмітливий “волиняк” Демид Салючок жартував, якщо я його почастую українським борщем, він відвідає хату Василя Гайдая в селі Гореничі... Вони були друзями з часів війни і до останньої хвилини життя... Пан Демид вважав за свій обов’язок приїхати до хати Василя, хоч йому тяжко боліли ноги, він ледве ходив, але таки прийшов на поріг омрієної оселі свого дорогого друга... Того дня він перелив не тільки в мене, а й у моїх односельців братерську дружбу, товариську силу духу. Це людина, яка була зразком толерантности, він завжди був готовий радіти, розраджувати інших, тримати всіх на дусі. Листів і карток не писав ніколи. Лише телефонував. Хвилини розмови ставали мені святом душі.

Дякую Вам, дорогі пане Миколо і пане Демиде, за Вашу товариську надійність. Світла Вам пам’ять.

У Ваших іменах – яскравий світ молодости Василя Гайдая, який я завжди відчуваю у спілкуванні з родинами Ніни і Степана Лугових, Ліни і Георгія Живило, Галини і Петра Данелюків, Надії і Володимира Леськівих, Мирослави і Володимира Самців, Марії і Василя Домарецьких, з шановними Дмитром Яремчуком, Стефанією Зеневич, Марією Саракулою, Георгієм Грицаком, Ґенею Канчір, Ґенею Степаненко, Іриною Гуменюк, з отцем Іваном Трушем з Гамільтону. Нехай ці скромні рядочки моїх почуттів принесуть тепло у Ваші серця і додадуть Вам доброго настрою і здоров’я. Не сумніваюсь, що найдорожче слово на спомин душі Василя Гайдая – це слово вдячности всім Вам, його друзям. Хай легкою буде йому канадська земля і світла пам’ять у Канаді і в Україні.

Галина Устенко-Гайдай, Гореничі – Київ