Перед вами один вибір!

Як передбачалося, після першого туру залишилося два кандидати з чітко відмінними орієнтаціями. Одна кандидатка – націонал-демократичного погляду, з політикою, скерованою на Захід, а другий кандидат – авторитарного характеру, з проросійською політикою, тобто представляє все те, що сьогодні представляє Росія: авторитарність, корупцію та антиукраїнську політику. Тому у другому турі не повинно бути вагання зі сторони людей націонал-демократичної орієнтації.

Віктор Янукович – це кандидат Росії, який обіцяє запровадити російську мову як державну в Україні та  звернути політику України у сторону Москви. Його інтелектуальні можливості примітивні, а його особа одіозна, починаючи з судимостей у молоді роки не тільки за малі вибрики молодости, але й такі серйозні злочини, як зґвалтування. До речі, за час політичної кар’єри він проявив схильність до злочину під час президентських виборів 2004 року і, певно, багато інших випадків. Він – антидемократ, який осудив Помаранчеву революцію 2004 року не тільки за те, що вона перешкодила його злочинним намірам, але й вказуючи, що вона впровадила в Україні демократію завеликою ціною.

Хоча люди часто перебільшують значення подій в історичному розумінні, а зокрема виборів, сміливо можна вважати ці вибори переломними, беручи під увагу події в Україні під час останніх президентських перегонів, певне розчарування населення після цього та останні безсоромні прояви агресії зі сторони Росії. Україна – це особлива країна з демократичним устроєм, одначе без верховенства закону. Саме тому кандидат у Президенти Віктор Янукович повинен насторожувати патріотичне населення України.

Громадяни України втомилися від виборів. Немає сумніву також, що народ значно розчарований словами та обіцянками політиків. Одначе громадяни демократичного суспільства, цінуючи найдорожчу характеристику такого суспільства – право виборця, не сміють цим правом злегковажити. Тому давайте ближче поглянемо на сьогоднішню виборчу картину. Хто є хто?

Проголошуючи свій намір балотуватися на Президента 8 серпня 2009, Віктор Янукович сказав такі слова: “Що може і що має сказати людям людина, котра вирішила балотуватися у Президенти? Багато що залежить від того, який її життєвий досвід і яка вона сама на даному етапі свого життєвого шляху. Я думаю, що ця формула універсальна для всіх політиків, незалежно від географічного розташування держави, громадянами якої вони є. Моє життя складалося непросто, інколи – драматично, і я не схильний подавати його тепер в інакшому світлі. Навіть попри те, що міркування політичної доцільности могли б диктувати щось інше... Власне, у цьому відповідь на запитання, чому ти прагнеш стати Президентом своєї країни. Україна входить у передвиборну президентську кампанію. Експерти кажуть, що ця кампанія буде ще жорсткішою і бруднішою, ніж 2004 року. Я був прямим учасником подій п’ятирічної давности і тому маю моральне право стверджувати, що країні це не потрібно, а громадянам – не потрібно вдвічі... Чого ми хочемо? Бути країною для обраних, яких влада призначила бути “правильними” за визначенням, оскільки говорять вони “правильною” мовою, ходять у “правильну” церкву, шанують “правильних” національних героїв і дружать із “правильними” державами? ...Наша Батьківщина не може бути так, щоб із Києва регіонам диктували, якою мовою говорити їхнім жителям, навчатися, складати іспити, якого віросповідання дотримуватися, як розуміти вітчизняну історію...”

Тут слід згадати, що Віктор Янукович був не тільки “учасником” подій 2004 року, а їх спричинив. Отже, його “моральне право” надто брудне.

21 листопада Віктор Янукович поїхав у Росію, в Санкт-Петербург, де виступив на ХІ з’їзді політичної партії “Єдина Росія”. Там він дав оцінку нинішньому рівню взаємовідносин України та Росії, а також перспективам подальшого співробітництва двох “братніх” країн. Неодноразово його виступ переривався оплесками делегатів та гостей з’їзду.

“З “Єдиною Росією” ми співпрацюємо вже багато років і сподіваємося, що ця співпраця в майбутньому тільки зміцниться. Я щиро вдячний вам за можливість виступити тут і поділитися думками про переживання і долі наших країн і наших народів. Я хочу повернутися трохи в історію і згадати події п’ятирічної давнини, які призвели до фактичного провалу відносин між нашими країнами і негативних зрушень в економічній співпраці “завдяки” спекуляціям і відвертій брехні тих політиків, а точніше сказати, демагогів і циніків, які прийшли до влади в Україні. Ми добре пам’ятаємо про те, як відбувалися ці події і чим вони закінчуються зараз. А вони закінчуються провалом практично на всіх напрямках забезпечення життєдіяльности нашої держави. Мені неприємно говорити так про мою країну, але від правди нікуди не дітися. Економічні реформи були зупинені, і почав-ся необольшевистський переділ власности. У державній політиці переважав націоналістичний па-фос і відверта “маніловщина”. Нові політики відверто закликали стримувати Росію. Люди, яких пов’язували століття, загальна культура, родинні зв’язки, проста людська дружба, виявилися розділеними товстим склом брехні та ідеологічного обману. І оглядаючись назад, я розумію, яка тонка межа відділяла Україну від нових громадянських потрясінь і скочування до деспотичних режимів. Україна витримала. А в Росії вистачило терпіння і мудрости пережити цей час. Сьогодні є реальний шанс повернути наші відносини в русло не просто стратегічного, а історичного партнерства: разом будувати майбутнє наших народів і наших держав... Ключового значення у вирішенні цієї проблеми набуває людський фактор – “кадри вирішують все”... Сьогодні Росія говорить вже про посткризовий період. Сьогодні в цьому залі вже відчувається ентузіазм переходу до цього періоду. А в Україні досі немає ще навіть антикризової програми. Я розумію, що 2010 рік для нас буде часом, коли ми повинні будемо показати воістину спринтерські швидкості в ліквідації наслідків руйнівного правління помаранчевої влади в Україні. Сьогодні Україна – це загнана в кут країна з найвищим рівнем корупції, з рідкісним падінням внутрішнього валового продукту і промислового виробництва, з критичним станом національних фінансів... І нас радує те, що Росія пішла попереду. І ми маємо величезну надію на те, що саме цей рух вперед потягне за собою і Україну... Я з цікавістю ознайомився з посланням президента Росії Дмитра Медведєва, уважно стежу за ініціативами російського уряду. І сьогодні виступ Володимира Володимировича Путіна ще раз мене переконав у тому, що Росія – на правильному шляху. У нас багато точок дотику у сфері промислового високотехнологічного виробництва, енергетики, торгівлі, наукової кооперації, освіти. Я не розумію, як ми могли за короткий період часу практично з 40 мільярдів доларів товарообігу між нашими країнами скотитися до 13 мільярдів! Це неприпустимо. Ми повинні ліквідувати цей недолік вже у 2010 році... Партія регіонів послідовно відстоює ідею позаблоковости України. Безпека – це, перш за все, взаємна довіра на основі спільних інтересів. Нам потрібно їх своєчасно сформулювати і запропонувати європейським колегам. Від нас в Європі чекають відкритих дружніх відносин, тому що там втомилися від газових воєн і безглуздої дипломатичної перепалки. У 2010 році ми перевернемо цю сторінку і почнемо новий діалог у форматі Україна–Росія–Європейський Союз. Успіхів вам і нам, усім разом!”

Юля Тимошенко у своїй біографії та політичній діяльності проявила себе досконалим дипломатом і політиком, що може вільно і вдало діяти у міжнародних перетракціях – наприклад, укладення домовленостей з Міжнародним Валютним Фондом для отримання капіталу під час економічної кризи. Рівно ж вона пороявила тенденції консервативного і обережного економіста, зберігаючи фіскальну відповідальність у межах державного бюджету, одначе з вирозумінням кожноденних потреб населення. Її орієнтація – на євроатлантичні структури, а її філософія  – демократична. Вона була серцем і двигуном Помаранчевої революції, хоч не її суб’єктом. Вона підтримувала національну політику попереднього Президента Ющенка, незважаючи на особисті конфлікти між ними. Вона висловилася на користь української мови, запевняючи, що доки від неї щось залежить в Україні, доти не може бути мови про другу державну або офіційну мову в Україні (звичайно, маючи на увазі російську мову). Вона проявила розуміння нашої трагічної історії Голодомору та репресій, разом з героїчними сторінками визвольних змагань 1917-1920 років, років Другої світової війни та опісля, що разом довело до Незалежности 24 серпня 1991 року. Також вона проявила впродовж своєї політичної біографії надзвичайну силу та витримку, незважаючи на різкі напади з різних сторін.

Всі інші кандидати першого туру, котрі здобули більше одного відсотка, крім комуніста Симоненка, за політичною філософією близькі до пані Тимошенко. Що їх роз’єднує – це особисті рахунки та пристрасті. Сергій Тігіпко, Аресеній Яценюк, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Олег Тягнибок і Анатолій Гриценко повинні звернутися до своїх виборців з проханням 7 лютого віддати свої голоси за Юлю Тимошенко. При цьому треба проковтнути власну гордість та проявити національну політичну свідомість і зрозуміння, що національний інтерес важливіший за власні амбіції. 

Тому є тільки один вибір. Українському патріотові не брати участи у виборах 7 лютого 2010 на користь Юлі Тимошенко – це голос для Віктора Януковича, проросійського судимого васала, який по-новому зробить Україну колонією новітньої російської імперії і яким ми, українці, будемо соромитися перед цілим світом. Вибір ваш, дорогі громадяни України!

Аскольд Лозинський

 20 січня 2010