Сучасна Україна – сучасний підхід
На відміну від інших
конференцій фокус цього семінару був спрямований переважно на політичний та
суспільно-економічний розвиток на місцевому, або регіональному рівні. У
світлі Помаранчевої революції близько
тридцяти науковців, що брали участь у семінарі, старалися дати критично
осмислену відповідь на питання, які вагомі суспільні зміни відбулися за останнє
десятиліття та що, без надмірного нахилу до “ворожіння”, можна передбачити на
майбутнє.
У цьому контексті,
здається, вперше на науковому форумі розглядалося питання національної
свідомости й ідентифікації на прикладі малого російського села Слобожанщини,
розташованого за декілька кілометрів від кордону‚ де потреба знання української
мови з чисто прагматичних причин знаходить підтримку не тільки в
російськомовній школі села, але й серед батьків. Оригінальність задуму Тетяни
Журженко (Харківський університет) не обмежувалася цим одним виступом, а
знайшла відгук у майже всіх доповідях конференції. Не менш важливими треба
вважати і висновки Анни Фурніє (Джонс Гопкінс)‚ яка, вивчаючи середні школи
Києва, вважає‚ що задавнений педагогічний підхід до науки та авторитарне
трактування студентів сприяє елементам відчуження серед школярів і в найкращому
випадку виховує дітей у “малоросійському дусі”. Вона також підкреслила
позитивний вплив Майдану на громадянську і національну свідомість школярів.
Цікавим і з
методологічного боку свіжим треба вважати аналіз Оксани Шевель (Пурду)
закононодавства України у сфері громадянства, включно із законом про “Статус
закордонного українця”‚ яке майже повністю базується на територіальному, а не
етнічному принципі; Ольги Філіпової (Харків) – про антипомаранчевий дискурс
українського інтернету; Сари Філіпс (Індіана) – про суспільно-економічні та
політичні проблеми фізично неповносправних осіб і Марії Попової (Гарвард) – про
українські та російські суди у сфері “наклепництва”. Ці останні дві доповіді‚
як і було правильно підкреслено в дискусії Олександрою Грицак (Рід)‚ могли б
скористати з кращої методологічної обробки.
Питанням різних
теоретичних і практичних аспектів організації та проведення виборів займалися:
“Демократія і революція” – Генрі Гейл (Джордж Вашингтон); “Адмінресурс” –
Джесіка Алліна-Пісано (Колґейт); “Виборчі фальсифікації” – Джошуа Такер
(Прінцтон); та “Криза Помаранчевої революції” – Тарас Кузьо (Джордж Вашингтон).
До якоїсь міри туди належить теж і доповідь Богдана Гарисимова (Калгарі)‚ яка у
чітко “кремлінологічному стилі” аналізує
наслідки “пережитків радянських бюрократів у пострадянській Україні”.
Одначе центральною точкою
семінару треба вважати “Круглий стіл”, присвячений регіоналізму в Україні.
Питання регіоналізму науково близькі проф. Домініку Арелю, і тому не дивно‚ що
серцевиною семінару і в економічному, і в політичному вимірі став якраз Донбас
у світлі президентських виборів 2004 року. У своїх виступах Світлана Оксамитна
(Києво-Могилянська Академія)‚ Валерій Хмелько (Київський міжнародний інститут
соціології)‚ Домінік Арель (Оттава) та дискутант Ал Степан (Колумбія) за
допомогою різних статистичних методів дали цікавий і часто провокативний аналіз
виборів‚ що викликало жваву загальну дискусію з обміном критичними думками.
Окремі вдумливі доповіді‚ які стосувалися цієї теми, були презентовані Ігорем
Стебельським (Віндзор) – “Проблема регіонів та їх корисність у політичній
географії України” та Адамом Свейном (Ноттінґем) – “Творення гегемонічних
блоків та індустріальної реконструкції Донбасу”. Останній довів про потребу
кращого вивчення регіональних економічних перетворень для глибшого загального
розуміння розвитку економіки України.
На увагу заслуговує теж і
сама концепція семінару. Кожна доповідь мала одну годину на обговорення. З
цього доповідач мав усього 10 хвилин на презентацію‚ як теж 10 хвилин було дано
вибраному дискутантові на критичні зауваги. Роль дискутантів виявилась дуже
важливою‚ бо вони унапрямлювали дискусію в потрібне критичне русло. Тим більше
що серед них були відомі особи з вагомим науковим стажем: Блейр Рубл (Кенан
Інститут)‚ Пітер Рутланд (Веслеян)‚ Пол Д`Анієрі (Канзас)‚ Пітер Соломон
(Торонто)‚ Люкан Вей (Темпл)‚ Джері Гаф (Дюке)‚ Наталка Пацюрко (Маꥳл)‚ Таня
Річардсон (Колумбія) та Олександра Грицак (Рід). До речі, Олександра Грицак
своєю ерудицією у сфері теорії і методології внесла вагомий вклад в успіх конференції.
Решту часу було виділено
на зауваги для учасників семінару (серед них науковці-жінки складали половину)
та присутньої публіки‚ яка, одначе‚ на відміну від перших і не маючи
попереднього доступу до друкованих доповідей‚ могла реагувати лишень на деякі
питання, обговорювані на цьому форумі. Число зацікавлених‚ багато з яких
службовці різних державних інституцій‚ коливалося між 30 та 50 особами, залежно
від сесій.
Це був направду цікавий і
вартісний семінар‚ який привітав також і амбасадор України Микола Маймескул, і тому організаторові,
проф. Арелю належить заслужена подяка. Фундація Володимира Юрія Даниліва
зробила правильне й дуже вагоме рішення – фінансово підтримати цей семінар і,
як треба сподіватися‚ теж і наступні наукові починання кафедри українських
студій Оттавського університету.
Петро Й. Потічний,
професор-емерит,
Університет
МакМастер