Вінніпезька прем’єра фільму „Береза Картузька”

Ярослав Розумний

У неділю, 23 вересня 2007 р., в аудиторії Манітобського Музею заходами Провінційної Ради Конгресу Українців Канади Манітоби та при співпраці Вінніпезького Клубу Професіоналістів і Підприємців відбулася вінніпезька прем’єра документального фільму „Береза Картузька” про польський концентраційний табір, рештки якого сьогодні знаходяться на території Білорусі. У цьому таборі суворого режиму між 1934-1939 роками були ув’язнені тисячі українських інтеліґентів, професіоналів, свя-щеників та студентів з українських земель, що між Першою й Другою світовими війнами перебували під польською окупацією.

„Береза Картузька” –  це документ про долю понад п’яти мільйонів українців, які в результаті альянтської політичної гри у Версалі опинилися в 1920-1939 рр. у межах польської держави. Це пригадка про Західно-Українську Народну Республіку 1918-1920 рр., яку на тому мирному договорі в Парижі було позбавлено незалежности й передано під чуже володіння.

На суто людському рівні згаданий фільм – це твір про біль сина, батько якого був принижуваний і зазнав фізичних знущань у цій в’язниці за те, що він – український інтеліґент, патріот і потенційний оборонець прав свого народу.

І, нарешті, це вияв громадянського й морального обов’язку українця поза межами Батьківщини зробити те, чого на Батьківщині його батька ще не робиться, – документувати свою історію – не для помсти за вчинені кривди, але за людяніший завтрашній день.

Режисером і продюсером „Берези Картузької” є монреалець Юрій Луговий,  член Академії канадської кінематографії і телебачення, відомий своїм авторством документального фільму „Свобода дорогою ціною” (Freedom Had A Price, 1994) – про інтернування канадських українців у часи Першої світової війни та співавторством (зі Славком Новицьким) документального фільму „Жнива розпачу” (Harvest of Despair, 1984) –  про Голодомор-Геноцид в Україні у 1932-1933 рр. Обидва фільми, важливі за своїм історичним значенням і перші на згадані теми, здобули понад 12 міжнародних нагород.    

Фільм „Береза Картузька” базований на зізнаннях колишніх в’язнів цього табору, які проживали в Канаді та США; на матеріалах державних архівів Києва,  Львова, Варшави, Мінська та на діаспорних архівах; на архівних фільмових стрічках і фотографіях, включно з сучасними, знятими для фільму на місці теперішнього табору; та на інтерв’ю з викладачами американського, канадського й польського університетів і з білоруським письменником. Головний матеріал – це зізнання в’язнів і спомини батька.

Вартість виготовлення цього 55-хвилинного фільму становила понад двісті тисяч канадських доларів. Частина коштів надійшла від Канадської Фундації ім. Тараса Шевченка, від кредитових спілок – з Монреалю (Caisse Populaire Ukrainienne) й „Будучности” з Торонто, від читальні „Просвіта” в Lachine (Квебек) і від Філії Українського Національного Об’єд-нання Монреаль. Більшість фондів була придбана заходами самого продюсера-режисера фільму та походила з його власних родинних заощаджень.    

Під кінематографічним оглядом – добору, оформлення поодиноких сцен і кадрів та самої композиції – цей фільм піднесено до майстерного, мистецького й поетичного рівня неочікуваними контрастними кар-тинами, зізнаннями в’язнів. Фільм перетканий влучними метафорами – ночі, самотнього трамваю на вулиці невідомого міста в темну дощову ніч, дощової зливи зі своєю символікою і сліз, і очищення, чи, врешті, зграєю сполоханих гусей. Все воно, по-довженківськи, якось вплітається або контрастує з настроєм та головною думкою фільму. Монтажем болючих свідчень в’язнів про знущання табірних наставників-алкоголіків-садистів над молодими ідеалістами; свідчень, переплетених докорами, гумором та зневажливими ремарками в бік своїх наставників і самого уряду Юзефа Пілсудського, режисер досягнув нелегкого в документальному фільмі розвитку сюжету та зростання драматичної напруги. Ця напруга переривана вставленими сценами відпруження й остаточного катарсису глядача.

Цілу п’ятирічну історію цього сумної пам’яті табору, що сам став метафорою насилля над народом, укладено у фільмі в ширший європейський політичний контекст легковажних жартів переможців над народами; і як свідка, що ніщо в людських стосунках не міняється й нікого до нічого не зобов’язує. Так само як трагічно не міняється людська надія, що зло минулого ніколи не повториться.

Атмосферу й драматизм фільму підсилено вдалим музичним супроводом молодого тернопільсько-київського композитора Романа Лугового та читанням дикторського тексту київським актором Богданом Бенюком.

Фільм закінчується упадком Польщі у вересні 1939 року, а з нею й тюрми „Береза Картузька”. Після втечі табірної сторожі вночі розбігаються і в’язні. Багатьох з них пізніше, після того, як були знайдені польські списки в’язнів, виловлює служба НКВД, арештовує, а з вибухом німецько-совєтської війни, у червні 1941 р., їх та десятки тисяч інших вимордовує в совєтських тюрмах на Галицькій землі.