Роздуми про цьогорічне святкування річниці Незалежности України

Д-р Б. Шухевич

Сидячи біля басейну в містечку Річчіоне на Рів’єра ді Ріміні в Італії на початку вересня, я почав роздумувати і пригадав собі цьогорічну імпрезу з нагоди річниці Незалежности України, яка відбулась у Торонто, та почав її аналізувати.

Вже кілька місяців перед датою цих святкувань з’явились реклами та оголошення у засобах масової інформації. Цього року все нове: нове місце – Сентенніал-парк – не треба далеко їхати, як у попередніх роках; субота, а не неділя; не треба платити за квитки; багато місця для паркування авт.

Програма задовольнить усіх: україномовних, двомовних та англомовних. На щастя, не було нічого для російськомовних. А такі були. В один час біля мене стояла якась дама з телефоном у руці і “чесала по-руски”. Мене кортіло післати в її сторону малий коментар, але вона відійшла. Я заздалегідь знав, якою була б її відповідь: “Ето всьо равно”. Все-таки я ще й дотепер одного не розумію: якщо вона українка – то чому говорить по-російськи, якщо росіянка – то чому святкує річницю Незалежности України?

У програмі буде щось для всіх – для старих, для середніх, молодих та дітей. Буде щось для спортсменів, для любителів української кухні та різного українського мистецтва. Буде урочиста, святкова програма, програма для молодих і забава.

І все це сповнилося!

Засадничо мене цікавила святкова програма – концерт. Близько другої години пройшла процесія-дефіляда VIP. Коли вони засіли вигідно, концерт почався виступом мистецької групи “Барвінок” при церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Танцюристам подякували оплесками, які вони, без сумніву, заслужили.

Далі слідували промови. Як звичайно, за традицією, говорили преосвященні. Це правильно, українська приповідка каже: “Без Бога не до порога”. Вони дякували Господеві за незалежнісь України, просили Його, щоб Україна скоро стала українською, а не такою, якою є тепер, та просили людей молитися. Сказали все, що слугам Божим та провідникам Церкви треба сказати при таких нагодах.

Після них говорили пан М. Швець та достойний пан Б. Вжесневський. Пан Швець є головою КУК, Відділ Торонто – до речі, провідником та представником цілої української спільноти цього міста та околиць. КУК та його членські організації доклали великих зусиль та праці для того, щоб зорганізувати таку велику імпрезу та довести її до успішного завершення. За це йому належна наша вдяка. Пан Вжесневський – член федерального канадського уряду (дай Боже нам таких більше), є представником не лише людей, які його вибрали, а й представником усього українського населення Онтаріо і цілої Канади. Він представляє в уряді українські інтереси і за них бореться.  

Говорила також президент Конгресу Українців Канади (Централя знаходиться у Вінніпезі). Говорила коротко і до речі.

Після того святковий концерт перетворився у форум канадської політичної пропаганди. Говорили представники уряду, всіх політичних партій, кандидатів на вибори і т. д. Всі вони хвалили українську спільноту в Канаді, її внесок у канадську мозаїку культур, її здобутки у різних ділянках життя. Їх було багато, всі говорили, очевидно, англійською мовою. Окремі з них мали прабабцю або бабцю, яка приїхала з України багато років тому (це значить, що вони також мають краплю української крові). Багато з них спромоглись наприкінці своїх виступів крикнути “Слява Юкраін”. Глядачі та слухачі виглядали з цього задоволені.

Промовляв також генеральний консул України в Торонто. Говорив про нові паспорти України, які скоро замінять старі.

Святкову програму успішно закінчила мистецька група танцями та піснями. Чого бракувало? Кого бракувало?

Бракувало якогось VIP з України (так, як колись бувало), який зміг би з’ясувати соціально-політичну ситуацію в Україні за чотири тижні перед виборами до Верховної Ради. Когось, хто міг би передати настрої, ідеї та думки українського народу, який за місяць буде вирішувати майбутність України. Когось, хто міг би дати якийсь прогноз відносно результатів самих виборів. На те, очевидно, потрібно грошей. Можливо, що вступ по 5, 10 чи навіть 15 доларів назбирав би достатню суму грошей, які заплатили б за транспортацію та готель на 2-3 дні для однієї особи.

Я зовсім добре розумію, що КУК та вся українська спільнота мусить жити в добрих відносинах з федеральним та провінційним урядами і всіма федеральними та провінційними політичними партіями, бо в політиці ніколи не знати, як воно буде. Можливо, пан Б. Вжесневський затримає своє місце в парламенті, можливо, що пан Ю. Клюфас таке місце собі здобуде (очевидно, якщо він далі захоче бавитися в політику). Дай йому Боже! Але також є можливе, що пан Клюфас буде далі бавитися “Контактом”, передачі якого стають менш цікавими кожного року. Можливо, пан Борис стратить своє місце і повернеться до джинсів і пекарні.

У кожному разі, на мою думку, свято Незалежности України не повинно бути форумом для канадсь-ких партій – незалежно від того, чи ми є згідні з їхніми ідеологіями, чи ні. На це повинен бути інший час та інше місце. Якийсь політик, політолог чи соціолог з України, його виступ був би більше на місці на святкуванні річниці Незалежности України.

Виглядає, що навіть самому Господові Богу не були до вподоби цьогорічні святкування річниці Незалежности. Він показав своє незадоволення скоро після закінчення святкового концерту. На околицю Сентенніал-парк впав великий дощ з громами та сильним вітром. На моє щастя, я залишив парк яких 10-15 хвилин перед початком бурі.

До святкування річниці Незалежности України у 2008 році залишилось ще 11 місяців. Цього повинно вистачити панові голові КУК та його дорадникам зробити “пост-мортем” на цьогорічному святкуванні та придумати якусь несподіванку на наступний рік.

Я думаю, що мою опінію поділяє більше людей.