25 років поспіль батьки чекають сина з чужої вiйни

Свiтлана Мартинець, Світязь-Пiдманове

25 років тому сина Ганни і Дмитра Хомичів Володю забрали до війська. Він повернувся. Через рік. З  почестями. З охороною. У цинковій труні. І тієї ночі затуманений горем батько, споївши синову охорону, взяв в руки сокиру і відкрив гріб. Щоб попрощатися. Та тіла в труні не було, лише лежала новенька гімнастерка. Згодом у їх хату постукали: “Ваш син – живий. Він у полоні”. І вони чекають. Розшукують сина й досі. Вже 25 літ…

Порожня труна i стара циганка, яка через місяць після похорону на вокзалі у Ковелі сказала: “У твою хату завезли ложний грiб. Маєш то знати”, стали першим поштовхом до розшукування батьками сина. Будь-якого його слiду. Хай найменшого. Батьки пообивали всі владні пороги. Познаходили дороги до всiх ворожок. Привозили синову фотографію, а тi наче змовилися: “Живий”. 

Через три роки пiсля того, як прийшла похоронка i цинковий грiб, у хату Хомичiв постукали: “Чоловiк iз сусіднього Сiльно просив, щоб переказали у Пiдманове, вам. Вночi вiн слухав “Америку”. Передавали, що українцi Канади викупили з афганського полону чотирьох українських солдатiв. Вiн добре запам’ятав прiзвище “Хомич Володимир Дмитрович з Волинi” та ще одного хлопця – Ковальчук, а тих двох не запам’ятав”. Був 1984 рiк.

Хомичi знову кинулися робити запити. Знайшли i полковника у Києвi, який вiдправляв хлопцiв до Афганiстану: “Он жив. Ваш сын – герой. Больше ничего не могу сказать”. Хотiв батько докладнiше його розпитати про сина. Прийшов через тиждень, але полковника знайшли за столом мертвим. Сказали – серце. Батька викликали до Луцька в КГБ. Високопоставленi начальники заборонили йому розшукувати сина.  А тоді якісь люди понаїжджали до села. На відеокамеру Володину могилу знімали. Й допитувалися людей у селі: хто до Хомичів ходить?..

“Може, ще й досi у полонi його тримають. У рабствi. Чи пам’ять втратив i не знає хто вiн”, – жевріє надія у материнських очах. “Нi. Вiн у розвiдцi. Я сам колишнiй розвiдник, знаю, що то є. Раз туди ступив – вийти важко”, – вдивляється в синовi очi зi свiтлини сивий батько.

Незважаючи на офіційне пові-домлення про загибель, на листи воїнів-афганцiв, якi воювали разом з їх Володею на чужiй вiйнi і написали, що він загинув, Хомичі не втрачають надії на те, що їх син живий.