Відзначення 17-ої річниці Незалежности України в Лондоні, Онтаріо

Видання українських часописів як в Україні, так і в діаспорі були повні звітів та світлин із відзначень цієї великої дати. Очевидно, отже, що свідомість нашої незалежности постійно утверджується в серцях глобального українства. Бо наша самостійність – це щораз більше незаперечний факт, попри всі, вже надто великі в наших обставинах, труднощі росту...

І так, святкували цей пропам’ятний день наші осередки – великі і навіть малі. Не відставав від  них і невеликий український Лондон, зрештою, відомий належними відзначуваннями кожного національного свята.

Саме місцеве святкування відбулося 7 вересня, як звичайно, у приміщенні Українського Центру, за ініціативою та стараннями недавно обраної голови Відділу КУК Дарії Грицьків.

Святковий настрій започаткувало вже внесення до залу українських та канадських прапорів, які на цей раз вносили почесні гості – наша молодь, згідно з напрямними Конгресу Українців Канади якнайбільше залучати до нашого громадського життя молодь. Отже, прапори вносили студенти: Сергій Горбач, Юлія Федів, Степан Спасик та випускниця Школи Українознавства Роксоляна Жиляк. Перед ними з традиційним короваєм ступали сестра Роксоляни – Іринка Жиляк та друга
учениця української місцевої школи – Алінка Петрушевська.

Оригінально була прикрашена  сцена – там виднів тільки величезний державний прапор – “золотий, як пшениця, і синій, немов українське небо”, як це підкреслила голова Відділу КУК, відкриваючи святкування.

Особливо мило вражало теж дбайливе прикрашення залу Українського Центру до святкового бенкету – з українськими прапорцями між китичками квітів на середині столів, із синьо-жовтими серветками та окремими пропам’ятними святковими наліпками на пляшках вина, з яким приявні виголосили тост за Українську державу. Після тосту поблагословив трапезу новий настоятель парафії Української Католицької Церкви в Лондоні о. Ігор Петрик.

В офіційній частині святкову доповідь виголосила визначна громадська діячка із поблизького Гамільтону, донедавна голова Конгресу Українців Канади Орися Сушко. Представив її генеральний секретар Світового Конгресу Українців у минулій каденції, голова лондонської церковної православної громади Віктор Педенко.

Доповідь достойної гості визначалася чіткістю та зрозумілістю для кожного слухача. Змалювавши нелегкий історичний шлях до нашої державности, вона не завагалася дати оцінку і останнім невизначеним та невеселим подіям у нашій молодій державі, одначе зуміла роз’яснити погляд на майбутнє кінцевим оптимістичним висновком: “Є і буде!”

У концертній  частині варто підкреслити старанно підготовлені й добре виголошені патріотичні декламації як учениць – Соломійки Галіпчак та Алінки Петрушевської, так і дорослих – голови Відділу Ліги Українських Католицьких Жінок у Лондоні Віри Хоми та Тетяни Білик. Хочеться звернути увагу, що один з виголошених віршів написав присутній у залі С. Тищенко, очевидець Великого Голодомору. Автора, як і згадку про те, чого нікому забувати не можна, належно пошанували присутні.

Брали участь у програмі й відомий лондонський музичний ансамбль під проводом Михайла Федіва та недавно створений мішаний хор “Мрія” під проводом Євгена Сташкова.

Виступали теж і молоді музичні сили: Іринка Жиляк виконала дві українські пісні під акомпаніамент свого батька і вчителя Ігоря Жиляка, а Степанія Сернівка, талановита студентка консерваторії, зіграла з професійною вмілістю дві музичні п’єси на фортепіано.

Не можна не згадати і приємної небувалости святкового обіду. Його приготовляли особливо старанно й за традиційними українськими приписами – і, очевидно, з правдивим замилуванням – численні добровольці-пані під керівництвом Марії Конопацької та Олександри Тищенко.

Приємно було і те, що простора зала Українського Центру була переповнена – понад усякі сподівання, а на святкування з’їхалися, крім місцевих старших і молодших місцевих громадян, теж і численні гості з недалеких міст.

“Многоліттям” Українській державі закінчилося святкування – і приявні роз’їхалися справді з надією, що це спільне, однодушне їх бажання – сповниться. Тож дай нам, Боже!

Леся Храплива-Щур