Боронимо землю!

Сергій Гайдук

Сценарії приватизації української землі та злочинної приватизації об’єктів національної промислової галузі, яких вже майже й не залишилось, схожі між собою, як дві краплі води. Так звані „ефективні власники” розвалили дотла все, що тільки можна розвалити. Навіть зубні щіточки купуємо іноземні. Але якщо промисловість коли-небудь теоретично ще можна відродити і виробляти власні товари, то з втратою землі українці втрачають будь-яку перспективу.

Аналогією майнових серти-фікатів, за допомогою яких були пограбовані українці в ході приватизації промисловости, нині служать земельні паї. Але справедливий поділ землі неможливий. Повсюдно в Україні голови сільрад та депутати цих рад вирішують найважливіше для українців питання на свій розсуд. Якщо можеш зарадити сільраді у вирішенні фінансової, матеріальної чи послугами допомоги – одержиш дозвіл на приватизацію ласого шматка землі. Не маєш змоги, грошей – відмова. Прикладів вистачає. В селі Гришківці на Житомирщині, приміром, ефективний власник приватизував дорогу, і селянам тепер нема як гонити череду худоби до пасовиська, бо там лежать здоровенні будівельні блоки. До Дніпра від Києва до Канева вже немає змоги підійти. Всі підходи – приватна власність.

Діюча система розпаювання землі – наперед запланована можливість її скуповування за безцінь антиукраїнськими силами. Пояснюють навіть відсутність розвитку новітніх технологій тим, що рентабельність такої діяльности на порядок нижча, ніж при спекуляції нерухомістю. Кому захочеться займатися навіть найпередовішим виробництвом, якщо спекуляція землею приносить у десятки-сотні разів більші прибутки? Повним ходом процвітає підпільна торгівля загальнонародною власністю. Злочинна бездіяльність прокуратури та інших силових структур вражає безмежною цинічністю. З найвищих щаблів антинародної влади лунають заклики швидше (бо все одно торгують!) узаконити пограбування густо политої кров’ю безлічі поколінь українців землі. Це все одно, якби, не дай Боже, у вас захворіла мати і лікар запропонував би її дорізати.

Приватна власність на землю не є необхідною умовою виведення сільського господарства з кризи. Щоб користуватися – не обов’язково володіти. Англійський економіст і філософ Джон Стюарт Мілль (1806–1873), вважаючи, що земля не є товаром, а засобом виробництва, і має бути однаково доступною для всіх, пояснив, як це треба зробити: „Держава повинна виступати в ролі єдиного землевласника, а землекористувачі мають бути орендарями, які отримують свої ділянки на засадах договору – безстроково або на певний термін”. Такої ж думки дотримувався і прогресивний економіст-аграрник О. В. Чаянов. Ринковій економіці це не тільки не заважає, а, навпаки, суттєво допомагає, бо за однакових усіх інших умов сільськогосподарська продукція, одержана з орендованої землі, значно дешевша, а тому й конкурентоспроможніша, ніж продукція з приватної землі.

Такий підхід у вирішенні питання власности на землю прийнято практично в усіх країнах, які нам наводять як взірець держав з ринковою економікою: США, Канада, Скандинавія, Нідерланди, Японія, Південна Корея, Тайвань, Ізраїль тощо. В Ізраїлі, зокрема, 95% землі перебуває в державній власності і лише 5% – у приватній, і то тільки тому, що ця земля була скуплена в палестинців до 1948 року. Тож чи мають олію в голові „наші” депутати, які, приймаючи злочинний Земельний кодекс України, знехтували перспективою грабунку за безцінь чужинцями життєвого простору українців з метою нічим не обмеженої можливости організації на землі наших батьків глибоко ворожих чужоплемінних державних утворень за сценаріями хоча б югославського КОСОВО?! Регіональні виступи антиукраїнських органів містечкової влади про державність закордонної мови – лише легенький натяк на значно грізніші претензії в разі заселення „викуплених” в українців земельних масивів ордами мігрантів.

У Торі, стародавній конституції євреїв, проголошується вимога Єгови: ”А Земля не буде продаватись назавжди, бо моя та Земля”. Ця настанова під страхом смертної кари неухильно виконується в Ізраїлі. Більше того – ллються потоки крові різноманітних терористів з обох боків – саме за володіння землею предків. Ми, українці, теж такого бажаємо? З доленосного питання, бути чи не бути українському етносу господарем, власником своєї землі, своєї долі, референдум не був проведений! Без всенародного волевиявлення через референдум (ст. 69 Конституції України) Закон України „Земельний кодекс України” не може вважатися легітимним.

Ніколи ще, навіть під час найстрашніших воєн, українці, росіяни, гагаузи – всі  громадяни України не були так близько до остаточної втрати головного засобу виживання в умовах всенаростаючої смертоносної глобалізаційної небезпеки. Вихід один – скасування купівлі-продажу землі і заміна ринку землі ринком оренди.

Провідники партій, громадських організацій, земляцтв (бо що то за земляцтво без землі), профспілок, козацьких та інших державних і недержавних формувань, ви маєте можливість показати народу, чого ви варті!

Духовні наставники всіх релігійних конфесій! Підтримкою референдуму про заборону купівлі-продажу землі покажіть парафіянам, братам і сестрам своїм, що дотримуєтесь настанови Божої: „А Земля не буде продаватись назавжди. Бо моя та Земля”.

Враховуючи критичну ситуацію, яка склалася нині, пропоную терміново створити спільний оргкомітет усіх патріотичних сил України з організації референдуму „Українці проти продажу Землі”.