Виборча лотерея

Ярослав Ковальчук

11 вересня стартувала передвиборча кампанія-2010, яка з легкої руки українських парламентарів буде найкоротшою в історії незалежної України та закінчиться народним волевиявленням 31 жовтня. Перший тиждень перегонів не приніс нічого неочікуваного та нового: все ті ж агітнамети провідних партій на головних майданах міст та містечок, все ті ж партійні кольори, обличчя та обіцянки, які заполонили практично всю доступну рекламну площу в обласних та районних центрах. Однак, якою б типовою, на перший погляд, не здавалася цьогорічна передвиборча кампанія у перші дні її перебігу, самі вибори різко контрастуватимуть з виборами минулих років.

Перша і основна причина подібного контрасту полягає у зміні виборчого законодавства, настільки блискавично реалізованій народними обранцями в липні цього року, що вже у вересні потрібно було приймати поправки, які все ж не усунули значної частини суперечливих норм. Зміни до закону про вибори не є чимось новим у сучасних українських політичних реаліях – складається враження, що редагування виборчого законодавства відбувається з регулярністю прийняття закону про держбюджет і що практично кожні вибори в Україні відбуваються за новими правилами гри, які щоразу “підкориговуються” відповідно до політичної кон’юнктури та інтересів ключових гравців. Проте цьогорічні зміни мають всі шанси стати найбільш фундаментальними у плані їх впливу на розподіл політичних сил на місцях, причому цей розподіл не завжди об’єктивно відображатиме політичні уподобання населення.

Перш за все, вибори до місцевих рад проводитимуться за так званою “паралельною” системою, коли половина депутатів обирається за партійними списками, тоді як інша – по мажоритарних округах. Подібна система використовувалась на парламентських виборах в Україні у 1998 та 2002 роках, і її основна перевага (для провладних, а не опозиційних партій) полягає в тому, що навіть коли партія влади має невелику підтримку в деяких регіонах, завдяки рекрутуванню депутатів, які пройшли по мажоритарних округах, їй зазвичай вдається сформувати лояльну більшість на місцях. Крім того, завжди залишається можливість переманити кількох перебіжчиків і утворити коаліцію “тушок”. Якщо подібна тактика успішно спрацювала в парламенті, її можна, не роздумуючи, використати також на місцях.

Варто зауважити, що в липневому варіанті закону про місцеві вибори обмеження щодо учасників виборчого процесу мали настільки вибірковий та добре продуманий характер, що про випадковість чи банальний збіг думати не доводилось. Унеможливлення номінації канди-датів блоками примусило БЮТ, Блок Литвина та НУНС повертатися до своїх партійних проектів. Запровадження умови, що у виборах можуть брати участь тільки місцеві партійні осередки, які існують більше одного року, примусили похвилюватися нові політичні сили, оскільки за цієї умови лише 35,23% осередків “Сильної України”, 23,6% – “Фронту змін”, 48,77% – “За Україну” та 61,62% – “Громадянської позиції” могли б взяти участь у місцевих виборах (дані меморандуму, підготовленого Міжнародним республіканським інститутом та Національним демократичним інститутом у серпні цього року). У вересневих поправках ця норма була скасована, проте причиною цього було не стільки бажання влади “прислухатися” до звернень світової та української громадськости, як тактичний розрахунок, оскільки більшість новоутворених партій вважають себе опозиційними та зможуть послабити позиції “БЮТ-Батьківщини” на заході та в центрі країни.

Значний резонанс викликало також закріплення норми про неможливість самовисування. Таким чином, місцеві лідери, які раніше могли позиціонувати себе як незалежні кандидати і мали відповідати тільки перед своїм виборцем, а не партією, цього року змушені будуть шукати прихильности у партійних офісах. У свою чергу, це обмежує право українців бути обраними, оскільки партійна приналежність стає додатковою обов’язковою умовою для  участи у виборах.

Значний вплив на перебіг виборчого процесу відповідно до нового закону має також порядок формування територіальних виборчих комісій. Зокрема, кожна з парламентських фракцій зможе делегувати по три своїх представники, і ще три місця розподілятимуться між не представленими в парламенті партіями шляхом жеребкування. Однак три з п’яти парламентських фракцій є блоками, тому своїх представників у ТВК повинен делегувати не блок як одне ціле, а окремі партії, які входять до цього блоку. Як стверджують у Комітеті виборців України, “в законі не передбачений жодний механізм відбору членів ТВК від партій, які сформували блоки. ЦВК вирішує, кого включати, а кого ні на власний розсуд, керуючись лише суб’єктив-ним критерієм “з урахуванням досвіду роботи в комісіях”. Таким чином, ЦВК отримує додаткові важелі впливу на перебіг виборів на місцях, а блоки ще більше розпорошують свій політичний потенціал.

Відмінною рисою цьогорічних виборів буде також невелика кількість спостерігачів, які переважно представлятимуть українські політичні партії. Коли держава запрошує на вибори міжнародних спостерігачів, це показує рівень відкритости суспільства, прозорости виборчого процесу, відданости влади демократичним цінностям та її впевнености у недопущенні фальсифікацій. Однак цього року ні ОБСЄ, ні іншим міжнародним інституціям подібні запрошення надіслані не були. Навіть участь спостерігачів від всеукраїнських громадських організацій може бути ускладнена, враховуючи необхідність надання низки документів, включно із завіреною Міністерством юстиції копією статуту, хоча “строк виконання цієї процедури нічим не регламентований”, – йдеться у звіті Комітету виборців України.

Та не тільки зміни у виборчому законодавстві вплинуть на результати виборів – свою роль можуть зіграти й загальні настрої в українському суспільстві. Високий рівень розчарування населення, зневіра у можливості позитивної зміни економічної та політичної ситуації в Україні, а також “місцевий” статус виборів мають всі шанси стати причинами невисокої явки виборців. Крім того, все частіше можна почути думки про те, що вибори до місцевих рад покликані лише закріпити на місцях процес побудови вертикалі влади, який “стаханівськими темпами” був реалізований в Україні і підпорядкував ключові гілки влади президентові. Враховуючи, що опозиція залишається розпорошеною, а головний конкурент Партії регіонів – “БЮТ-Батьківщина” вже тривалий час у судовому порядку намагається вирішити проблеми зі зміною керівництва своїх обласних осередків у Київській, Львівській, Харківській, Луганській та Івано-Франківській областях, про “сенсаційні” результати майбутніх виборів думати не доводиться.

Протягом кількох минулих виборів своєрідний шарм виборчого процесу “по-українськи” полягав у його схожості з лотереєю та наявності фактору непередбачуваности, завдяки якому завжди існувала можливість проходження в парламент чи місцеву раду якоїсь політичної сили, що і сама не завжди очікувала подібного “джек-поту”. У 2007 році подібну “золоту акцію” отримав Блок Литвина, на президентських виборах 2010 р. високий результат Сергія Тігіпка також став для багатьох несподіванкою, як і перемога ВО “Свобода” на виборах до Тернопільської обласної ради у 2009 році. Подібна тенденція свідчила про те, що населення України не завжди голосує за “менше із зол”, а інколи дає шанс і новим політичним силам, таким чином демонструючи плюралізм українського суспільства.

Як відомо, політичні прогнози – справа невдячна. Хоча фаворити перегонів у більшості випадків вже визначені, лише 31 жовтня покаже, чи справдяться передбачення політологів щодо результатів виборів, чи український виборець, незважаючи на всі маніпуляції з виборчим законодавством та на не завжди чесні методи ведення політичної боротьби, вкотре здивує народних обранців своїм вибором.