Нас єднає мова, віра, Бог і Україна

Ірина Ващук

“Україна в нас єдина” – це гасло IV Всесвітнього Форуму Українців 2006 р. із тризубом та летом лелек на емблемі. Кожен учасник Форуму може рішуче ствердити, що таке скликання українців цілого світу має вагоме значення і потребу на користь єднання нації, народу.

Урочисте відкриття його розпочалося у Національному Палаці “Україна” молитвою, благословенням і вітальним словом Святішого Патріарха УПЦ КП Філарета, а згодом ієрархами УАПЦ і УГКЦ. Концертний зал був заповнений делегатами і гостями, які своїми оплесками проявляли оцінку виступаючих чолових осіб.

Промова голови СКУ п. Аскольда Лозинського переважно викликала рясні оплески, особливо, коли були заторкнутні теми зволікання визнання Голодомору в Україні 1932-1933 років Геноцидом і спорудження монумента його жертвам на відповідній площі у Києві та визнання воїнів ОУН-УПА борцями за волю України. Доповідач критично осудив тих, які домагаються визнання російської мови як державної поряд з українською.

Звичайно, усім нам також дуже хочеться зрушень у тому, про що говорив голова СКУ, але реалії набагато складніші – надзвичайно важко нашому Президентові долати старі догми минулого комуністичного режиму, та ще при такій кількості тих же людей у Верховній Раді.

Поява Президента України Віктора Ющенка на сцені була зустрінута щирими і рясними оплесками. Його слово до учасників Форуму виявилось виваженим і змістовним. Відчувалося, що глава держави критику і зауваги попередніх доповідачів прийняв і відповідно до питань відповів. Молімо Господа, щоб благословив його здоров’ям, родинним щастям, надихав його розумними рішеннями, просвічував шлях до світлого майбутнього України, давав йому сили і надії до подолання хресного шляху.

Мистецька частина урочистого відкриття Форуму покликала на сцену найкращі мистецькі сили українців світу. Українські пісні, народні танці, багаті народні строї вливали насолоду в душу і викликали гордість за нашу культуру. І мимоволі згадувалися слова: “Не вмирає наша пісня, ні слава, ні воля...”

Після святкового відкриття Форуму почалися секційні засідання з темою для кожного до вибору.

Незважаючи на дрібні неузгодженості в організації цього великого скликання, неточності при реєстрації і недостатню інформацію, учасники швидко долали ці недоліки, і в кожного з нас було добре самопочуття. Молоді студенти швидко і ввічливо старалися допомогти делегатам.

Програма Форуму включала різні цікаві і дуже важливі секційні засідання. Одним із них став круглий стіл на тему “Релігія і Церква в українському світі”, який вели професійні особи – кандидат історичних наук п. Сергій Здіорук і п. Анатолій Колодній. Сесія на цю тему проходила у приміщені Києво-Могилянської Академії, де в короткому часі не було жодного вільного крісла, люди стояли при вході і в коридорі. Зацікавлених цією темою виявилося набагато більше, ніж організатори сподівалися. Головними доповідачами на цю тему були: Митрополит Дніпропетровський і Криворізький Владика Адріан, прес-секретар Київської Патріархії ігумен Євстратій (Зоря), депутат до ВР п. Лілія Григорович, о. М. Угрин з УГКЦ з Казахстану та інші. Дискусія заторкала найболючішу справу, а саме – свавілля і порушення прав Православною Церквою Московського Патріархату в Україні.

Незрозумілим є те, що ані чиновники місцевої держ-адміністрації, ані Служба Безпеки не наводять законного порядку в таких насильницьких акціях, як оточення Святокатеринського собору в Чернігові агентами-комуністами, безбожниками, які грубою лайкою, вульгарними погрозами, цілковитою блокадою церковних дверей не впускають вірних до храму, поводячись, наче на російській землі. Ці пікетування продовжуются по сьогоднішній день. А ще у “кращому” світлі потрібно показати “канонічну церкву” і її чиновників “канонічних московських християн”, які посеред ночі, як дика орда, напали на беззахисного чорнобильського інваліда, священика УПЦ КП у с. Шостці Сумської обл. і побили його. У нього маленька дитинка на руках, добродійка в жаху плаче і кличе телефоном Владику Мефодія на порятунок. Священик впав на землю, та це не зупинило розбишак, вони далі били його і розривали священичий одяг на ньому. Такий метод був застосований для того, щоб священик “добровільно” покинув оселю-парафію, а “канонічний московський” агент зайняв його місце.

Виламування дверей до храмів, вибивання вікон, крадіж церковного майна і т. п. – таких випадків по цілій Україні сотні. Український народ впродовж віків достатньо вивчив засоби брутальної, нахабної, примітивної поведінки свого сусіда, і тому необхідно отримати перемогу над тим, що найдорожче, адже Українська Церква – це духовна криниця, з якої віками черпалася віра в Бога і плекалася любов до рідної землі.

Українська Православна Церква КП вистоїть усі протистояння свого противника, тому що це – національна Церква, справді українська Церква, корінна, патріотична Церква і Церква на своїй землі. Славні наші предки – князі, гетьмани, козацькі старшини, фундатори будували ці класичні, великі, чудові храми, собори, монастирі зовсім не для того, щоб їх займав наш “канонічний” споконвічний ворог – Москва, а для того, щоб на своїй рідній мові величати Господа, молитись до Нього, славити Його, величати покровительку козацтва Божу Матір, яка була козацтву запорукою перемоги над наїзником, неодноразово захищала український нарід від подібних напасників. Вона оспівана в піснях, церковних молитвах, вславилась захисницею Почаївського монастиря від турецької навали. Під сучасну пору Почаївський монастир знаходится під московською навалою. Під тією самою навалою, що і прекрасний історичний комплекс Києво-Печерська Лавра, яка затерзана у московське ярмо. Це прикро і боляче бачити. Це живий московський глум над історією українського народу.

Дискусію цієї секції було перервано, щоб дати можливість взяти участь у презентації книжки у твердій окладинці “Ліквідація УГКЦ на Закарпатті”, опрацьованої істориком В. Сергійчуком. На презентації цієї книжки був присутній глава УГКЦ Любомир Гузар. Велась жвава дискусія щодо архівних документів цього видання. Зацікавлені трагічною історією УГКЦ везли зі собою цю документальну книгу у свої поселення.

Визначною і важливою точкою опрацьованої програми Форуму стала фінальна точка – підсумки праці звітно-виборного з’їзду IV Форуму і вибори голови та членів Ради УВКР.

Уступаючому голові п. Михайлу Гориню були висловлені належні слова подяки і признання за велику виконану працю. На внесок п. П. Дорожинського одноголосно було прийнято рішення подати подання відзначити п. М. Гориня орденом Героя України.

Із трьох запропонованих кандидатів – П. Мовчана, Д. Павличка і М. Ратушного головою було обрано усім нам знаного, активного та енергійного Дмитра Павличка. Щастя Вам, міцного здоров’я, плідної праці і високих осягів.

Урочиста церемонія закриття Форуму відбулася у Печерському районі м. Києва, на Співочому Полі, концертом фольклорних колективів та зірок української естради на честь Форуму.