Я і народ... Чи народ і я

Степан Горлач

Нещодавно в Торонто відбувся вечір “Звіт з діяльности Всесвітнього Форуму Українців”. Справа небуденна, та це ж найвищий керівний орган діаспори (а тепер – всього світу), тому і зацікавив неабияку частину громадян Торонто. І я був одним із тих, хто вирішив піти і послухати.

Сказати, що вечір був змарнований, – не можу: багато було цікавого, на що жіночий світ надто здібний. Та між тією цікавістю була і маленька сенсація: я довідався, що нарід як цілість може зрадити одну особу – Президента. (Перед тим мушу сказати, що Президент Ющенко для мене – новітній мученик, у моїй оцінці – майбутній кандидат на святців). Але до справи: заслужена особа нашої еміграції, звітуючи про перебіг Конгресу, згадала, що на Конгресі виступав і Президент, якого не зустріли так, як належиться здисциплінованій і вихованій на традиціях західного демократизму українській громаді. Обороняючи Президента, якому я не гідний і підошву чобота поцілувати, і не тільки йому, а кожному демократично обраному президентові (і з тієї причини нераз звертався до членів Верховної Ради внести пропозицію надати єдиній особі в державі – Президентові України – титул “ясновельможний”), згадана пані нарікала, що наш нарід несправедливо обвинувачує Президента, начебто він (український народ) зрадив нашого Президента.

– Панове, – викрикувала доповідачка, – не Президент зрадив народ, а народ зрадив Президента.

Люди добрі, подумав не один з нас, як можна твердити, що цілість зрадила частину? Чи людська пам’ять така коротка і вже забула, що тільки в Совєтському Союзі народ не “зраджував” свого генералісимуса. Чи можна ще сьогодні галасувати, що Сонце обертається довкола Землі?

Якою б великою людина не була – вона завжди залишається частиною цілости, частиною свого народу. Американського президента вибрала тільки половина плюс маленька частинка, і та маленька частинка була вирішальною – вона визначила, хто має стати президентом США; йому покорилася велика частина, бо голос народу – це голос з висот, і йому треба покорятися. То як можна глаголити, що народ зрадив Ющенка, цілість – свою частину?

День і ніч, на зморених, старечих колінах припадаю до молитви за збереження життя довгоочікуваного Президента, і не раз писав до всіх трьох президентських адміністрацій, щоб зробили внесок до Верховної Ради на затвердження звання кожного демократично вибраного президента “ясновельможний”... А тим більше вибраного нашого, українського Президента. Та вибілювати Президента, який і без наших зусиль блиснув на цілий світ своєю любов’ю до свого народу, до своєї держави, ціною нашого багатотерпеливого і многостраждального народу є повним нігілізмом.