Тижневику “Новий Шлях” – 75 років
З напливом нової,
третьої масової еміграції до Канади появилися й нові українські часописи,
зокрема “Гомін України” та “Наша Мета” в Торонто. Це відбилося на передплаті
“Нового Шляху”, як і всіх інших часописів. 1 вересня 1958 р. у Торонто було скликано
Надзвичайний Крайовий З’їзд УНО у справах “Нового Шляху”. Напередодні Президія
УНО на чолі з Миколою Плав’юком провела аналіз діяльности Видавництва і
ствердила, що господарка велася незадовільно і стан існування після 27 років
загрозливий. Було запропоновано деякі зміни до статуту Видавництва, а також
вирішено видавати “Новий Шлях” частинно у Торонто: одне число на тиждень
виходило б, як і досі, у Вінніпегу, а друге – у Торонто. Створення торонтського
видання “Нового Шляху” робило б його локальним часописом і відкривало б
можливості збільшення платних оголошень з Торонто та околиць.
Але
й цим разом сподівання не справдилися – господарська ділянка “Нового Шляху”
занепадала з кожним роком. Видавництво було змушене продати будинок, але
продало його за неймовірно низьку ціну 60 тисяч доларів. 1 квітня 1975 року
будинок “Нового Шляху” у Вінніпегу перейшов у власність Осередку Української
Культури і Освіти, а Видавництво “Новий Шлях” стало у ньому комірником.
У
половині квітня 1977 року Видавництво “Новий Шлях” перенесло видання газети до
Торонто, і перше його число вийшло з датою 23 квітня 1977 року у зміненому
вигляді і форматі. Так закінчився вінніпезький період “Нового Шляху”, що тривав
35 з половиною років.
Початки
у Торонто також не були легкими, адже переїхавши до Торонто, “Новий Шлях” не
мав ані власного приміщення, ані технічного обладнання, ані фахового персоналу.
Були тільки руки, ентузіазм і віра у подолання труднощів. Весь тягар на свої
плечі взяла Дирекція Видавнитва на чолі з д-ром Модестом Мициком та Крайова
Екзекутива УНО на чолі з Леонідом Філем та Євгеном Мастикашем. Слід
підкреслити, що усі труднощі, пов’язані з адмініструванням та редагуванням
часопису, Дирекції вдалося пе-ремогти, і з того часу “Новий Шлях” без найменшої
затримки щотижня доходить до рук читача, незважаючи на зміни редакторів,
управителів та технічного персоналу...
Повертаючись
у 75-літню історію, можна ствердити, що сама ідея видання “Нового Шляху”
виглядала неможливою для втілення в життя. Але почали видавати “Новий Шлях”, і
виходить він і досі,
виходить уже 75 років.
Чому
виходить “Новий Шлях” уже 75 років?
Тому, що друковане слово грає видатну роль в організованому
політично-суспільному житті. Без преси, без друкованих видань сьогодні годі
собі уявити умасовлення тієї чи іншої ідеї, засвоєння широкими колами думок і
поглядів, що зродились у тісному гурті ідейних засновників організації. Преса
зв’язує розкинені у просторі і часі людські одиниці в єдине ідейне та інтимне
ціле, її сторінки відкривають можливості для широкого обміну думками
і досвідом.
Буття
і розвиток української спільноти з Канаді тісно пов’язані з рідною пресою. Вона
– один з небагатьох чинників, що гуртують розсіяне між океанами українство в
національну культурну спільноту, віддзеркалюючи її проблеми і прямування.
Українська преса – це духовний міст між українцями Канади, а водночас
зв’язковий із всеканадською українською спільнотою, який інтерпретує її нам і
нас широким колам канадського громадянства.
Видавці
і прихильники “Нового Шляху” – Українське Національне О’єднання і БО поставили
перед собою девіз: “Не для слави, а для справи”.
“Новий
Шлях” як Видавництво і орган Українського Національного Об’єднання завжди стояв
на службі української громади, висуваючи справи, вимоги та інтереси цілого суспільства
на перше місце, а про своє власне буття-життя і долю хіба лише деколи натякав,
і тому мало можна довідатися із самого часопису “Новий Шлях” про його
власний життєвий шлях.
За
історією “Нового Шляху” треба йти до людей, що самі її творили. Деякі творці і
свідки цієї історії вже відійшли у вічність. Час притуплює навіть найважчі і
найкращі колишні переживання і залишає у пам’яті лише деякі моменти з
пережитого минулого. Це фрагменти-спогади, що не затираються і залишаються для
теперішніх і майбутніх поколінь, це приклад, гідний наслідування.
75
літ “Нового Шляху”, а скільки зусиль, скільки енергії, скільки самопосвяти
одиниці вимагано за цей час того так широко почитаного часопису в Канаді і поза
нею.
Для
членів Дирекції, редакторів, дописувачів і працівників “Нового Шляху” 75 років
– це період виснажливої і жорстокої боротьби з гнітючими обставинами, з різними
ворожими затіями, з безідейництвом, це здобуття фондів для дальшого
існування “Нового Шляху”.
Завдяки
добрим редакторам і співробітникам, дописувачам “Новий Шлях” завжди був
почитаним і відігравав вагому роль у формуванні української публічної думки.
Читачі вбачали у ньому ідейну та рушійну силу виразників і носіїв, творців і
будівників українського націоналізму, який скерував її іти в народ та віддавати
для народу все найкраще і найздоровше.
Слід
згадати голів Дирекції, таких як Михайло Погорецький, Василь Гультай, Гнат
Повороз-
ник, д-р Модест Мицик, Василь Ситник, д-р Василь Верига, Тарас Підзамецький,
Павлина Загребельна, Михайло Ромах, д-р Володимир Соханівський, Роман
Шелестинський, Володимир Кісь і Олекса Цаленюк (теперішній голова), які разом з
членами Дирекції відповідали за діяльність “Нового Шляху”.
“Новий
Шлях” був ідейним рушієм добра і гідности в єдності української нації, і тому
його сприймали, підтримували.
Великі
заслуги за високий рівень “Нового Шляху” треба приписати редакторам, а серед
них: Михайло Погорецький, інж. Володимир Мар-тинець, Василь Сафрон Левицький
(літературна частина), інж. Антін Добрянський, Ярослав Гайвас, Орест
Зибачинський, Володимир Скорупський, Світлана Кузьменко (літературний
редактор), Юрій Карманін, Михайло Ляхович, Ігор Копистинський, Петро Лопата,
Леся Панько (теперішній редактор), редакторка сторінки “Журба і радість” (тепер
“Сторінки Віри Ке: хроніка, коментарі, різне”)
Віра Ке, також редактори додатку “New Perspective” Зенон Зварич, Віра
Малачій, Богдан Колос, Володимир Кісь, Богдан Гошовський, Марко Бойцун, Тарас
Підзамецький, Уляна Плавущак і Роман Ващук.
Метою
“Нового Шляху” було від-стоювати національну самобутність та державну
суверенність ук-раїнського народу.
“Новий
Шлях” пропагував на своїх сторінках ідею координації всіх українських
організацій у Канаді, і це допомогло при створенні Комітету Українців Канади
(сьогодні Конгресу Українців Канади). “Новий Шлях” допомагав у здійсненні
концепції створення світової громадської надбудови Світового Конгресу Вільних
Українців, тепер знаного як Світовий Конгрес Українців. Він був промотором
кооперативного руху і творення українських кредитових спілок. Він підтримував
багатокультурність у Канаді, пропагував ідею контактів з українським народом за часів більшовицького режиму.
75
літ існування “Нового Шляху” були встелені різними ускладненнями, але їх
переборено завдяки жертвенності і великому ентузіамові та завдяки повній
підтримці членства Українського Національного Об’єднання і Брат-
ніх Організацій та широкої ук-раїнської громади, яка часто своїми пожертвами
фінансово допомагала “Новому Шляхові”.
Сьогодні
“Новий Шлях” видається у нових обставинах у Канаді. На сцену життя виходять
нові люди, в більшості народжені у Канаді. Канада є для них батьківщиною, а
Україна – це тільки батьківщина їхніх батьків, дідусів і бабусь. Їхній
сентимент до України не є таким сильним, як був у їхніх батьків. Однак це
неправильний підхід. Без зв’язків з нашим народом ми не можемо бути українцями.
Потрібна
віра і воля. Ще не все корчиться, ще є до кого говорити, ще є дуже багато
свідомих українських родин, більше того, є багато свідомих українців серед
молодих діаспорних генерацій,
народжених у Канаді. Є гарні свідомі юнаки і дівчата. Такої молоді нам треба
якнайбільше. У Дирекції “Нового Шляху” також працюють люди, народжені у Канаді,
яким доля “Нового Шляху” є дорогою, як і їхнім попередникам.
Теперішня
Дирекція зробила багато, щоб перетворити “Новий Шлях” у сучасне видання,
змінивши його зовнішній, графічний вигляд і постійно дбаючи про зміст газети.
На шпальтах тижневика друкуються статті та коментарі кореспондентів з України і
Канади, пропонуються інтерв’ю з цікавими
людьми, повно і оперативно висвітлюється життя української громади в Канаді.
Для того, щоб донести інформацію про Україну до людей, які не володіють
українською мовою, але почуваються українцями, чотири сторінки “Нового Шляху”
видаються англійською мовою.
Потрібна
віра і воля. Якщо плесо озера довго не зрушувати, воно вкривається зеленою
пліснявою і врешті у повільному солодкому сні завмирає. Киньмо камінець, щоб
зрушити те плесо, бо в протилежному разі ще мине трохи часу, і запізно буде
кидати камінець, бо навіть мізерна хвиля від цього камінчика буде здаватися нам
занадто революційною. Українське Національне О’єднання, Братні Організації,
“Новий Шлях” можуть з гордістю дивитися на пройдений 75-літній шлях і радіти
вислідам праці української нації.
У 75-ліття
“Нового Шляху” можна сказати, що він 75 років прямував до мети і прокладав
новий шлях. Роль “Нового Шляху” ще не вичерпана – достосувавшись до нових
обставин, він мусить прямувати далі до мети і прокладати новий шлях у новому
тисячолітті.
У публікації використані статті М. Ромаха “Новий Шлях” – 70 років”
(“Календар-Альманах “Нового Шляху”, 2000) та
д-ра В. Вериги “50 років на службі народу. 1930-1980”
(“Календар-Альманах
“Нового Шляху”, 1980)
Матеріали опрацювали
Леся Панько і Лариса Гринда