М. Гарасовська-Дачишин

У 5-ту річницю смерті

 Павло Лопата

До широкого кола художників, які творчо працювали на еміграції, передусім в Америці та Канаді, належить Марія Гарасовська-Дачишин. І це не випадково, бо малювати вона любила ще змалку. Талант майбутньої малярки проявлявся ще у середній школі, після якої вступила до Академії мистецтв у Кракові. Мрія успішно закінчити 10 семестрів науки у класі проф. Фредерика Павча (1877–1950) сповнилася з відзначенням 1938 року. До речі, її вчитель – ректор Академії був визначним пейзажистом, який змальовував красу Гуцульщини та її кольорових верховин. Його темперамент і його гуцульські мотиви деякою мірою справили вплив на характер творчої праці М. Гарасовської. У її картинах наче б злилися дві особливості індивідууму – обдарованість пейзажиста і неспокійний дух мандрівниці.

Красу природи малярка від-творює під час побуту в Польщі, де вчила малярства у вищих школах з дипломом педагога з Ягеллонського університету, й опісля в Німеччині, і накінець у США. Тут вона часто подорожувала і зі своїх мандрівок, зокрема із мальовничого, гірського американського Заходу, привозила полотна, поповнюючи свою творчу скарбницю. Так вона збагачує колосальний запас своїх творчих здобутків і пишається ними на майже щорічних персональних виставках. Це означає, наскільки Гарасовська була продуктивною, працьовитою бджілкою-мисткинею, повною ук-раїнської містики.

Щороку художниця перебуває кілька тижнів у далеких подорожах, звідки привозить численні малюнки. Була вона в Мексиці, Югославії, Італії та інших країнах. На частих виставках презентувала свої картини з квітами, фрагментами з церков Лемківщини, а також ікони. Але повернімося до назв картин Гарасовської, які вона привезла з усіх колишніх країн Югославії. Ось вони: “Камінні ворота в Загребі”,  “Старе подвір’я у Загребі’’, “Гора Любіч. Боснія”, Гірська річка”, “Верби над

водою” та інші. Варто додати бодай дві назви картин з Італії, а саме: “Вид з Джіяніколо” (1974) та “Брат Філотей”. Останній твір (71 х 61 см) знаходиться в Українському музеї у Римі, який зорганізував Патріарх Йосиф, серед двохсот інших картин, подарованих мисткинею цій музейній установі. До найраніших творів художниці належать: “Стара українська церква”, “Церква у Вербіжі”, “Моє улюблене місце”, “Подвір’я восени”, “Свята Варвара” та інші пейзажі, портрети і натюрморти, позначені імпресіонізмом.

Марія Гарасовська – малярка з цілком визначеним творчим лицем, що дозволяє зразу впізнати її роботи, навіть якщо б вони були без підпису. Вона прагнула створити типові пейзажі стійкого і тривалого стану природи. У неї склалася і певна індивідуальна манера штрихів пензля. Вони широких мазків, пастозні, проте насичені чіткою композицією та панорамністю. А колорит її картин часто побудований на співставленні насичених, як теплих, так і холодних кольорів, де домінує зелена фарба у різних її тонах. Працюючи як професійний мистець, чим вона осягла великий досвід, а зокрема як майстер краєвиду, малярка була надзвичайно популярною. Її праці успішно продавалися, тому вони розпорошені по цілому світі – як у музеях, так і у приватних руках різноманітних колекціонерів.  

Творчість Міки, як її часто звали усі, – це безмежне завзяття та бажання пензлем і фарбами охопити різні території Америки. У них спокійна зелень і мрійливість озер Ілліною та Вісконсену, динаміка Кетскильських гір і високі та розкішні гори Колорадо. Малярка не боялася зими, морозів та літньої спеки, про що свідчать численні пейзажі у різні пори року.

Марія Гарасовська відома ще й як авторка численних ікон, навіяних теплом релігійного відчуття та української духовности, бо її Богородиці з дитятком-Ісусом одягнені в українське вбрання, переважно гуцульське.

З великим захопленням художниця малювала квіти, і то різні, такі, що росли в її власному городі, у вазонах, у горщиках, над водою, в беріжках і у травах. З ніжністю оспівувала маки, півонії, фіалки, конвалії, нарцизи, хризантеми, іриси, гвоздики, ромашки та інші.

Померла Марія Гарасовська-Дачишин у Чикаго 23 жовтня 2000 року, а її ім’я, як рівно ж і її твори, увійшло в історію української культури образотворчого мистецтва та збагатило невмирущу скарбницю України.