НОВІ КНИГИ “Голос” письменника з Канади лунає в Україні

Костянтин Москалець

На минулорічному Львівському форумі видавців видавництво “Піраміда” запрезентувало – в елітарній серії “Фест-проза”, яку веде відомий письменник Юрко Винничук, – філософський роман “Голос” українського письменника з Канади Марка Роберта Стеха.

“Голос” – це перший від понад двох десятиліть україномовний роман, написаний письменником з Канади. Це також текст, який здобуває собі визнання і добру славу серед читачів і літературознавців в Україні. Журнал “Київська Русь” нещодавно рекомендував “Голос” у групі чотирьох вибраних книжок як текст, що “намагається зафіксувати надзвичайно тонке почуття статичної плинности часу-буття”, а газета “Літературна Україна” провела паралель між “Голосом” і творами Марселя Пруста та Джеймса Джойса.

Текст роману побудований на трьох різних рівнях, з трьома окремими, але поєднаними одна з однією фабулами. Це, з одного боку, історія Олега, молодої й ніби зовсім пересічної людини, яка несподівано, на прохання подруги дитинства, вирушає в пошуки напівзнайомого чоловіка, що зник під час відрядження. Єдиний слід, який ця загублена людина лишила за собою, – уривки нескінченого роману, розрізнені фрагменти тексту, на перший погляд, ефемерні й беззмістовні. А втім, ці записи не дають Олегові спокою, і він, крізь різні перипетії та пригоди, продовжує досліди, щукаючи описаних там місць і людей, намагаючись збагнути сенс подій і мотивації вчинків, аж нарешті вражено усвідомлює, що цей текст метафорично описує не що інше, як його власне життя: минуле й розписане наперед майбутнє. Олегову історію складають із окремих уривків двоє в’язнів-чужинців у розореній громадянською війною країні третього світу, кожен з яких знає лише частину історії. А й вони є акторами архітипової оповіді про людину, якій Смерть дарує додатковий день життя: як нагоду надати сенсу ранішому існуванню, а водночас і як покарання...

У передмові до книжки відомий письменник і есеїст Костянтин Москалець висловлює, між іншими, такі думки: “Роман Марка Роберта Стеха спершу відлякує, потім спокушає і, врешті, заворожує своєю ускладненістю. […] “Голос” анітрохи не скидається на роман у поширених трактуваннях та реалізаціях цього жанру. Попри вигадливо організований сюжет з численними відгалуженнями й трансформаціями, попри присутність фікційних персонажів – Арзаца, Олега, Ніни, Бар’є, Лелії та інших, – цей текст темперовано як відверту, подеколи хаотичну сповідь зі вкрапленнями самооцінкової, самопізнаннєвої рефлексії. […]

Інтроспективний роман Стеха навряд чи розрахований на багатомільйонну читацьку аудиторію. Письменник свідомо стає на боці некомерційної літератури, досліджуючи внутрішні простори, події та сліди. Місце й час його позиції – це не відсутність авторського хронотопу, авторського Голосу, як може здатися при перших, побіжних перечитуваннях роману. Автор радше вибудовує одночасність усіх часів, сукупність усіх просторів і романних голосів у одному “ось-тут-переживанні”. [...] Роман передбачає самостійне й тягле читацьке зусилля щодо досягнення “стану, в якому раптом доводиться глянути на незбагненну містерію, що існує в нас і навколо нас, під трохи іншим кутом зору, не отим /.../, який вважаємо істиною, життям і собою, і який є лиш однією з нескінченного числа моделей, стереотипних презумпцій, що їх свідомість споруджує навколо для самозахисту”. […]

Роман, написаний інтелектуалом для інтелектуалів, містить надзвичайно проникливі пейзажі, питомо стехівський колорит, заворожливу гру поетичним словом і символом. Кожне окреме прочитання слідів Голосу збагачує не так першотекст, як те, про що розходилося Голосові, достворюючи, таким чином, творіння...”