“До глибини своєї кишені...”

У видавництві “Ярославів Вал” з’явилися друком “Українські меценати” Михайла Слабошпицького.

Світлана Соболевська

З обкладинки цієї книги на читача дивляться Іван Мазепа, Петро Могила, Василь Тарновський, Платон і Василь Симиренки, Євген Чикаленко – найвидатніші за всю нашу історію меценати, люди великої посвяти національній справі. Ті, чиї імена назавжди вписано золотими літерами на скрижалях української історії.

Автор цієї книги Михайло Слабошпицький уже тривалий час вивчає історію українського благодійництва, його роль в українській історії та культурі. Підсумком цих студій і стали “Українські меценати”, які побачили світ уже другим,  розширеним і допрацьованим виданням. У ньому додано біографічні нариси про Єлисавету Милорадович, тітку гетьмана Павла Скоропадського, яка була меценатом “Української Громади” в Полтаві, утримувала в місті кілька шкіл, допомагала жіночій гімназії, фінансувала видання книжок, призначених для найширших народних мас. За її підтримки в місті було відкрито читальню “Народна бібліотека”, що її закрили за сумнозвісним Валуєвським указом. Коли у Львові було засновано Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, Милорадович пожертвувала на закупівлю для нього друкарні 8 тисяч рублів – справді значну на той час суму.

До вже знаних у першому виданні персонажів додалися й Христина та Олексій Алчевські. Цьому славному подружжю також належить почесне місце в українській історії. Банкір і підприємець Алчевський фінансував народні школи, які заснувала його дружина – видатний педагог і просвітитель. До речі, перший в усій Україні пам’ятник Тарасові Шевченку був встановлений саме у школі Алчевської, яку вона хотіла назвати іменем Кобзаря, але влада не дозволила їй того зробити. Після кількох десятиліть її школа припинила існування. Саме тоді здійнявся жорстокий революційний вихор. Алчевська-донька написала у своїх спогадах: “Року 1920 майже вся сім’я Алчевських вимерла через скрутне матеріальне становище. Лишилися тільки я, моя сестра і брат...”      

Окрім уже згадуваних попереду меценатів, у книзі читач зустрінеться з розповідями про благородні діяння Костянтином Острозьким, Михайлом Миклашевським, Кирилом Розу-
мовським, Олександром Безбородь-ком, Дмитром Трощинським, Григорієм Галаганом, Олександ-ром Полем-батьком й сином Харитоненком, Миколою Терещен-ком,  братами Бродськими, Варварою і Богданом Ханенками, Володиславом Федоровичем, Павлом Потоцьким, Андреєм Шептицьким.

Поряд із цими іменами, які світять до нащадків яскравими зорями національної історії, у книзі оповідається про високі діяння наших сучасників: св. п. Петра Яцика з Канади й Володимира Кашицького з Польщі, які ще недавно були з нами. Географія українського благодійництва у книзі представлена так: Джеймс Костянтин Темертей, Станлі Пітерсон, Марія Фішер Слиж – Канада; колективний член Ліги українських меценатів – Фундація ім. Івана Багряного, Галина та Олексій Воскобійники, Мар’ян Коць – США; Михайло Гоян та Іван Шевців – Австралія.

Україна представлена такими іменами:  генеральний директор АТ “Фармацевтична фірма “Дарниця” Володимир Загорій, директор агро-промислової корпорації “Сквира”  Іван Суслов, директор фірми “У Галини” з Харкова Галина Підопригора, голова правління “Експрес-банку” Юрій Джус, дирек-
тор Інституту проблем болю Володимир Берсенєв та інші. Автор подає “послужний список” добродіянь кожного з них.

 Виразний акцент у біографіях поставлено на тому, як ці люди служать українській справі. Євген Чикаленко свого часу зауважував, що Україну треба любити не тільки до глибини свого серця, а й до глибини своєї кишені. І саме цими словами можна схарактеризувати патріотизм українських меценатів.