Не чіпайте національних пророків. Бійтеся їхнього гніву...

Микола Чабан

За кілька годин до газового вибуху у Дніпропетровську сталася зовсім “непримітна” подія: посеред білого дня в тому ж місті знищено триметровий пам’ятник Тарасові Шевченкові, який від 1949 року прикрашав Дніпропетровськ.

Ми побували на місці вандалізму наступного дня, в суботу, коли Україна була приголомшена трагедією на житловому масиві Перемога. Члени національно-патріотичного молодіжного клубу “Молода Січ” вирушили 13 жовтня у давно плановану історико-краєзнавчу експедицію напередодні свята Покрови і Дня українського козацтва. Оглядали місця, пов’язані з козацтвом, на околицях Січеслава. Приїхали і на Новобогородицьку фортецю над Самарою – це Самарський район міста. Як завше, вирішили підійти до пам’ятника Кобзареві в парку імени Шевченка у селищі Шевченка.

І що ж? Нас зустрів лише порожній постамент. На ньому намальований символ долара $. Мабуть, дуже доречно. Поряд валялися фрагменти розтрощеного монумента. У рівчаку серед сміття лежала голова Тараса... Докотилися.

Накрапав дощ. Нікого довкола не було. Лише в одному дворі побачили чоловіка.

– Я у п’ятницю був на роботі. Але мені розповіли таке. Серед білого дня тут з’явилися трактор, бульдозер, екскаватор і стягли пам’ятник з постамента...

Інший свідок доповнив, що тривало це неподобство три години – з дев’ятої години ранку до дванадцятої. Міцний пам’ятник довго пручався. Все це відбувалося в оточенні місцевих людей, котрі протестували, але голос яких заглушувало ревище моторів.

Історія пам’ятника така. Створений у далекому повоєнному 1949-му. Десять років він простояв у парку імени Тараса Шевченка над Дніпром. У 1959 році там встановлено новий пам’ятник авторства Зноби, а цей вирішено перемістити у селище Шевченка над Самарою. Там він і простояв майже п’ятдесят років. Тепер ми дізнаємося, що обласний центр охорони історико-культурних цінностей дав згоду на демонтаж – як такого, що, мовляв, був виконаний з недовговічного матеріалу (гіпсу) і не підлягав відновленню.

Це не зовсім так. Звісно, пам’ятник потребував догляду. Але дочекатися його в занедбаному парку було нелегко. Поруч місцеві жителі створили сміттєзвалище. Я періодично, раз на два роки бував біля нього, і виглядав монумент аж не так безнайдійно. Та нехлюйством можна будь-що довести до капуту. Та якщо і сам центр знищення, чи то пак, охорони культурних цінностей відкрив зелене світло для його руйнації, тоді слів бракує...

Тепер спитаємо себе: невже наш національний Пророк Тарас Шевченко заслуговує такого варварського демонтажу, свідком якого були десятки місцевих жителів? Чому ж не відкрити на його місці кращий, довговічніший пам’ятник? Де ви, можновладці, які зі службового покликання на кожне свято несете квіточки до пам’ятника Кобзареві в центрі міста? І чому пам’ятник не демонтували по-людськи? Не передали на зберігання до музею як витвір мистецтва?

Пояснення вандалізмові дають самі місцеві жителі, яким не відмовиш у здоровому глузді. Хто здивується, якщо незабаром на місці монумента виростуть дачі? Місце понад річкою Самарою чудове, мальовниче. По той берег річки повиростали вже особняки нуворишів-скоробагатьків. Ось-ось візьмуться і за цей. Лиш Новобогородицька фортеця (те, що залишилося від неї) не дає змоги розпочати забудову вздовж усього присамарського правого берега. Ні, не бачити тут тобі, Кобзарю, ні річки, ні кручі...

У травні 2008 року Дніпропетровщина прийматиме гостей Всеукраїнського Шевчен-ківського свята. Ось так розпочато у Дніпрі-місті зачистку до нього...

На останніх знімках, зроблених мною, – сліди запітнілого фотооб’єктива. Але мені здалося, що то сліди від Кобзаревої сльози...

ПОСТКРИПТУМ

За коментарем ми звернулися до завідуючої відділом охорони пам’ятників обласного центру охорони історико-культурних цінностей Олени Ігнатенко:

– Підстав для паніки немає. Демонтаж пам’ятника Т. Шевченкові був вимушений. Ми побували біля нього в липні. Він виглядав жалюгідно, осипався. Латка на латці, лише на фарбі і тримався. Тому демонтувати його збиралися ще у вересні. З обліку ми його не зняли. Хоча й збиралися зробити це. Але Самарський район заперечував: ну, як же так, у нас селище імени Шевченка, то й пам’ятник Шевченкові має бути. Новий монумент відкриється в наступному році. Але не на цьому місці, де стояв колишній, а вище від берега, в центрі парку. І буде він не з гіпсу, а з бронзи. Правда, значно скромніших розмірів, у вигляді бюсту. Ну, а те, що район і Дніпропетровське міське управління культури (начальник В. Бойко) не поінформувало жителів про демонтаж, не встановило ніяких інформаційних щитів з цього приводу, звичайно, погано.