Спектакль одразу набув широкого розголосу у
Великобританії. Рецензії з’явилися в усіх провідних британських газетах та на
радіо. Крім самої вистави, у цих відгуках багато уваги було присвячено
Голодомору як історичній події. Британці небагато знають про події 30-х років
минулого століття в Україні, а тому, крім суто театральної цінности, твір
Наталії Ворожбит має ще й просвітницьку мету.
Позаяк Наталія Ворожбит
написала свою п’єсу “Зерносховище” спеціально для знаменитої англійської трупи,
її світова прем’єра відбувається англійською мовою у перекладі Саші Даґдейла. Природно,
українському читачеві ця п’єса наразі невідома, хоча, як сказала авторка, вона
хотіла б згодом поставити цей твір і в Україні, і в інших країнах світу. Але із
цим є проблеми. Одна з них полягає в тому, що всі права на п’єсу на три роки
належать Королівській шекспірівській трупі. Проте є й інші складнощі, зокрема
щодо постановки в Україні.
“Надія все-таки є, – каже
Наталія Ворожбит. – Наприклад, є такий режисер, як Влад Троїцький, який ставить
сучасну драматургію. А так, взагалі, ніхто її нині не ставить. Нема коштів. Це
масштабна п’єса, і тут потрібні кошти. Багато акторів... Коли пишеш для
Королівського шекспірівського театру – це зовсім інший розмах”.
“Я знала, для кого пишу”
Справді, п’єса Ворожбит має такий собі
шекспірівський розмах. У ній задіяно близько 30 акторів, масові сцени, багато танців
і пісень. Причому, крім оригінальної музики Джона Вулфа, звучать українські
народні пісні та навіть бравурні радянські мелодії.
Слід зазначити, що
виконавиця головної ролі Мокрини – Саманта Янґ – не лише вразила переконливим
виконанням ролі, але й майстерно навчилася співати українські пісні українською
мовою. Наталія Ворожбит говорить, що загалом п’єса мала бути розрахованою на
англійського глядача. “Я старалася про це не думати, бо це загалом заважало б,
але на якомусь рівні це було в голові. Але так, я знала, для кого пишу, для
якого театру”, – зазначає вона.
Завданням української
письменниці було написати твір у шекспірівській традиції, і вона успішно
впоралася з ним. Фактично, вона написала трагікомедію. Незважаючи на опис
людської катастрофи, якою був Голодомор, у творі є багато гумористичних сцен,
зокрема у час, що передує трагедії. Також у п’єсі є лінія кохання. Саме так
часто поєднував, здавалося б, несумісне Вільям Шекспір.
Родинна трагедія
Вибір теми певним чином співпав зі спробами України домогтися
міжнародного визнання штучно сфабрикованого Голоду 1932-1933 років геноцидом
української нації. Наталія Ворожбит каже, що це радше збіг: “Я хотіла б, аби я
писала п’єсу, коли ще не було цих баталій, а років 20 тому. Але тоді я просто
ще не могла про це писати. А тепер так співпало, що це також політична тема в
Україні, і не дуже гарно виглядає, що я пишу про неї саме тепер. Але я б у
будь-якому випадку написала цю п’єсу, незалежно від подій в Україні, бо ця тема
хвилювала мене ще з дитинства”.
Для Ворожбит Голодомор – це передусім родинна
трагедія. Дід Наталії був єдиним з одинадцяти дітей в родині, хто вижив під час
Голодомору. Прадід був заможним селянином, який відмовився йти до колгоспу, за
що його розкуркулили, забравши геть усе. Трагедія Наталчиної сім’ї і лягла в
основу п’єси: “Думаю про те, скільки в мене померло родичів, скільки їх у мене
могло б нині бути, який би це був великий рід. І це стосується цілої України.
Якою б великою вона була сьогодні, якби не ті події. Це була б зовсім інша країна”.
П’єса з рисами шекспірівської трагікомедії
Режисер Майкл Бойд відібрав “Зерносховище” як одну з трьох п’єс у
рамках сезону пострадянської драматургії. З цією метою представники театру
спеціально їздили на терени колишнього СРСР: “Ми шукали історій, п’єс
шекспірівського масштабу з лірикою, метафізикою і водночас грубістю
шекспірівських творів”. Коли режисер прочитав п’єсу Ворожбит, то зрозумів, що
це саме те, чого він шукав, – п’єса з рисами шекспірівської трагікомедії. У
цьому сенсі він навіть порівняв “Зерносховище” з “Королем Ліром”.
“П’єса Ворожбит змальовує, як на фоні голоду ламаються дружні стосунки,
поширюється радянська пропаганда і поступово вкорінюється нова руйнівна
філософія колективізації, – зауважує фахівець з пострадянської літератури
Ґордон Гамфріс. – Людей доведено до необхідности їсти гній, а страва з їжака
виглядає, як бенкет. Голод
знищує село. Кружляють чутки про канібалізм. У п’єсі є деякі смішні моменти,
але переважно це дуже сумний спектакль. Український голод – це предмет, який
треба детально висвітлювати, бо досі він маловідомий у Великобританії. “Зерносховище”
переконливо змальовує дуже тривожну картину того, як соціалістична догма
перетворюється на масове вбивство”.
Українські селяни різних рас
Вражає жахлива сцена, коли голодних, напівмертвих селян перевдягають у новий, чистий одяг і
змушують танцювати й співати в очікуванні американського журналіста, що мав
написати репортаж для Заходу про щасливе життя у сталінському СРСР.
У спектаклі українських селян грають британські
актори різних рас, але це перестаєш помічати буквально вже за п’ять хвилин
дійства. Гра акторів дуже добра. Тиша заповненої зали і довгі бурхливі оплески
після вистави свідчать, що твір зачепив за живе британських глядачів.
Постановкою задоволена...
П’єса не є політичною агіткою. Швидше – вона
досліджує, як люди поводяться в надзвичайних обставинах.
Наталія Ворожбит, яка
брала участь в останніх репетиціях перед прем’єрою, високо оцінила англійського
режисера. “Майкл Бойд дуже уважний і талановитий режисер. Він дуже уважний до
драматурга і з повагою ставиться до тексту. Я надзвичайно задоволена результатом”, – зазначає українська
письменниця.