Ой шумить, шумить та дібровонька

(До 110-річчя уродин Василя Тисяка)

Ця розповідь про силу пісні, вірніше, про людину, яка піснею уміла викликати у слухачів бурхливі емоції й неабияке духовне піднесення. Розповідь про оперного і концертно-камерного співака Василя Тисяка, в голосі якого єдналося стільки барв і відтінків ніжності й краси, що слухати його спів без хвилювання було просто неможливо.

Василь Тисяк з’явився на світ у двадцять перший день жовтня 1900 року. Вже й 43 роки спливли від того літа, коли його в живих не стало, а й до цих пір серед нашого роду так і не з’явилося співака, рівного йому як виконавцеві ліричних, особливо стрілецьких пісень. На його долю випали роки двох світових воєн, на першій з яких він опинився в неповні 17 літ.

То була доба патріотів, які не думали про себе, а вірили у світлу долю Вітчизни. Був серед них і хорунжий УГА Василь Тисяк, який служив народові чесно й віддано, а коли випадала нагода – співав.

Визвольні змагання закінчилися для Василя у Празі, де його дивізію було розформовано. Було це 1920-го. Саме в той час Галичину окупували поляки. Отже, повернутися до рідного краю можливости не було, а тому хлопець вирішив вчитися в чеській столиці. Після здачі екстерном екзамену за середню освіту Василь вступає до Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, де навчається права й музики. Лише 1924-го повернувся він в Україну, і то тільки до Ужгорода, де протягом двох років був актором і співаком Ужгородського драматичного театру.

1926-го Василь Тисяк приїжджає до Львова й відразу ж вливається у мистецький колектив, з яким виступає в містах і селах Західної України та співає на Львівському радіо. Саме в цей час про нього заговорили як про неперевершеного виконавця стрілецьких пісень.

Невдовзі ім’я Василя Тисяка стало досить відомим, і знавці вокального мистецтва пророкували йому блискуче майбутнє. Але для цього потрібно було вчитися. Василь був готовий до цього, залишалося тільки знайти покровителя. І сприяла цьому дирекція Варшавського оперного театру, яка оплатила йому навчання у відомого професора, колишнього оперного співака Т. Лєліви-Копистинського.

Два роки впертої праці дали свої плоди, і, повернувшись до Львова, Василь Тисяк дебютує у Львівському оперному театрі в партії Фауста в одноіменній опері Шарля Гуно. Місцева преса відгукнулася на цей виступ прихильно і обнадійливо, наголошуючи на неабияку музикальність й артистичність співака.

Зрозуміло, що Василеві, молодому та гарному, було приємно читати такі відгуки на свої виступи, але все ж він душею відчував, що йому ще бракує справжньої школи. Зібравши деякі кошти, 1930 року співак їде до Мілану, де бере уроки вокалу в Едуарда Гарбіна – вчителя великого Енріко Карузо. А невдовзі добивається неабиякого успіху, результатом якого стає перша премія і золота медаль на започаткованому 1933 року у Відні Міжнародному конкурсі вокалістів. Ця перемога відкрила перед молодим співаком нові шляхи до успіху. Про це почули у Варшаві й негайно запропонували Василеві місце провідного соліста Варшавської опери.

1934 року бере початок перший, найпродуктивніший і найтриваліший період творчої діяльности співака. Вже перші партії в операх “Євгеній Онєгін” П. Чайковського, “Фауст” Ш. Гуно, “Лякме” Л. Деліба, “Гоплана” В. Желенського засвідчили, що він неабияка яскрава особистість. Варшавська преса не шкодувала похвал та епітетів, відзначаючи його природне обдарування, шовкову м’якість голосу, ліричність, культуру й досконалу техніку співу. Це був справжній тріумф співака.

Початок Другої світової війни застав В. Тисяка у Львові. Почався другий і теж досить важливий етап співацького поступу співака. У місті Лева за ним закріпилася слава першого соліста Львівської опери. Що ж стосувалося репертуару оперних партій, то він був таким же, як у Варшаві, хіба що ще збагатився партією з опери „Летючий голландець” Р. Вагнера, яку мистець співав українською й німецькою мовами.   

Навесні 1944 року співак разом із сім’єю подався у вимушену еміграцію до Чехії, а звідти до Парижу, де співав в Українському хорі та брав участь в Ансамблі драматичних артистів Бориса Дніпрового, виступав в операх “Наталка Полтавка” й “Майська ніч” М. Лисенка, а також виконував співочі ролі в цілому ряді вистав.

1950 року співак разом із сім’єю, що нараховувала вже чотири особи, емігрував до Канади й поселився в Торонто. Українська громада міста гостинно зустріла співака. Для проживання йому було виділено дві кімнати в будинку “Просвіти”. Однак прогодувати сім’ю на невеликі кошти з концертів було нелегко, й через деякий час він змушений був зайнятися фермерством.

На жаль, у Торонто в той час не було оперного театру, де б Василь міг себе проявити у повній мірі, а тому мусів задовольнятися концертними виступами перед україномовною публікою та співпрацею з Капелою бандуристів ім. Т. Шевченка під орудою Григорія Китастого. Був час, коли співак пробував знайти себе в Нью-Йорку й навіть прожив там близько року, однак невдовзі повернувся до Торонто, де лише зрідка брав участь у ювілейних концертах для української громади, де виконував стрілецькі пісні та твори легкого жанру композитора Богдана Весоловського. Саме тоді він записав на платівки 24 пісні. Востаннє в опері співак виступив 21 березня 1957 року. Це була опера “Купало” А. Вахнянина, де разом із ним співали Михайло Голинський, Йосип Гошуляк, Віра Левицька й Лідія Склепкович, а диригував маестро Лев Туркевич.         

Помер Василь Тисяк від серцевого нападу 5 липня 1967 року.

Давно скінчився земний вік митця. Нині його голос повертається із забуття. Так, нещодавно коштами сина співака, відомого в Торонто громадського діяча, активного учасника чоловічого камерного хору й відомого адвоката Олекси Тисяка, було реставровано та випущено у світ CD із записами стрілецьких й українських народних пісень у виконанні Василя Тисяка. І знову, як і багато літ тому, краса голосу співака залишається свіжою й вражаючою. Його пісні радо слухають у Канаді й рідній Україні.

PHOTO

Співак Василь Тисяк