Мова царів, комісарів і шовіністів

У Конституції України вказано – державною мовою в Україні є українська мова. Крім того, Конституція передбачає, що “в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України”. Жодна інша мова не називається.

Минулого місяця три народних депутати від Партії регіонів, партії Литвина і Комуністичної партії зареєстрували проект закону про мови національних меншин в Україні. Окремий пункт був присвячений українській мові як державній мові. А також окремий пункт був приділений російській мові.

Всі інші “регіональні мови” або “мови меншин” згадувалися разом у наступному пункті. Російська була помічена знову на чолі списку “мов меншин“, який включав у тому числі білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримсько-татарську, молдавську, німецьку, сучасну грецьку, польську, рому, румунську, словацьку та угорську мови. Конкретне посилання було зроблено на “Європейську хартію про регіональні мови або мови меншин ” (Хартія).

Щоб не було будь-яких двозначностей про спрямованість діючих законодавчих зусиль, пункт, присвячений виключно російській, відкривався таким формулюванням: “В Україні відповідно до Конституції України гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови з урахуванням того, що російська мова є рідною або такою, якою повсякденно користується більшість громадян України, загальноприйнятою, поряд з українською мовою міжособового спілкування на всій території України”.

Не випадково Комітет експертів з Ради Європи, що нещодавно зробив вивчення проблем регіональних і мов меншин в Україні, представив свою доповідь Комітетові Міністрів Ради Європи, який потім 7 липня 2010 р. видав свій висновок. Висновки стосувалися конкретних мов з особливим наголосом на ті, які перебувають під загрозою вимирання. Щодо російської мови, то доповідь говорить так: “Щодо російської, Комітет експертів прийшов до висновку, що заходи, вибрані Україною й відповідно до Хартії, виконуються або частково виконані”.

Коментарі мовних експертів з Ради Європи не враховують історичного минулого. Вони стосуються строго теперішнього. Зокрема, питання, як деякі меншини прийшли до компактного проживання на значній території, не розглядається і, можливо, навіть не є приводом для занепокоєння. Таким чином, демографія українського населення, яка є результатом колоніальної політики, яка призвела до вимушеного голоду українського населення та його заміни російським або депортації кримських татар з Криму та подальшого поселення росіян там, повністю чужа як “експертам, так і “міністрам“.

Виникає питання, чи статус російської мови в Україні має бути причиною для занепокоєння Радою Європи, і, таким чином, аргументом або виправданням для цього останнього законопроекту представників правлячої коаліції в парламенті України, або це зловживання Хартією? Відповідь коротка – “зловживання”. Як вже згадувалося, експерти не виявили ніяких поточних проблем, пов’язаних з російською мовою в Україні відповідно до Хартії, і російська мова є тільки одна, окрім української мови, яка зазначена за ім’ям для захисту відповідно до Конституції України.

Більш важливим довгостроковим питанням є, а чи повинна російська мова в Україні, з огляду на її особливий статус як щодо Конституції України так і до дійсности, бути приводом заклопотаности відповідно до Хартії взагалі. Очевидно, що українська мова, незважаючи на те, що вона піддається дискримінації по всій Східній Україні на щоденній основі, не підпадає під параметри Хартії через  свій особливий статус.

Преамбула до Хартії, під якою держави-члени Ради Європи підписалися і погодилися, висловлює її мету: “Досягнення більшої єдности між її членами, зокрема, для захисту та реалізації ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням; враховуючи, що захист історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою можливого зникнення, сприяє підтримці та розвитку культурного багатства і традицій Європи; враховуючи, що право на використання регіональної мови або мови меншини у приватному і суспільному житті є невід’ємним правом ...; розуміючи, що захист і підтримка регіональних мов або мов меншин в різних країнах та регіонах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії та культурного розмаїття в рамках національного суверенітету і територіальної цілісности“.

Російська мова не перебуває в небезпеці як така, шо вимирає, російськомовні громадяни в Україні мають право використовувати її в приватному та суспільному житті, про що також свідчать висновки Комітету зазначеного вище, російська пронизує не тільки величезний часовий пояс Росії (РФ), але  також багато  її колишніх колоній: Білорусь, Казахстан та інші. Простіше кажучи, російська спадщина вкорінена і в Європі, і в Азії. Слід зазначити, що РФ, будучи членом Ради Європи, не ратифікувала Хартію. Україна ж, як член, її підписала.

Крім забезпечення “в рамках національного суверенітету і територіальної цілісности”, є ще одне застереження в преамбулі: “Підкреслюючи значення взаємного збагачення культур і мовного різноманіття та враховуючи, що захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні здійснюватися на шкоду державним мовам і необхідності їх вивчати...“

Проект закону передбачає  мінімально десять відсотків територіального населення, що говорить на певній мові, щоб підняти цю мову на регіональному рівні, по суті, до рівня державної мови. У кожному регіоні України принаймні десять відсотків населення говорить російською. Враховуючи історію України, де українська мова була заборонена як царями, так і комісарами, українська мова не може вижити в конкуренції з російською мовою, чому в Україні всі триста п’ятдесят років сприяли царі і комісари, і навіть сьогодні спричють засоби масової інформації російських урядових мереж. Законодавчий проект направлений безпосередньо на шкоду української мови та необхідности її вчити. Крім того, його прийняття призведе до політичної нестабільности та соціальних потрясінь, загрожує суверенітету і територіальній цілісності, а “старший брат”, активно популяризує російську і ховається в міхи, які роздмухують політичні потрясіння.

Голова громадської структури російської “меншини” в Україні, метою якої є начебто контроль за дотриманням людських прав, Вадим Колесніченко, який є народним депутатом України від президенської  Партії регіонів і членом парламенту Криму, на початку цього року виступив на конференції у штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку. Конференція була організована Російською Федерацією. Серед інших історично сумнівних тверджень, які він зробив, Колесніченко заявив, що росіяни є корінним населенням декількох регіонів України та Криму. Відтінок сепаратизму пройняв його зауваження. Пан Колесніченко є рушійною силою, яка стоїть за цим законом про мови, зусилля якого направлені на використання Хартії Ради Європи  для своїх цілей.

Пана Колесніченка в останній раз бачили в Ірпені під Києвом, коли він намагався зірвати  фестиваль “Гайдамаки” – урочисте святкування української патріотичної музики та пісні.

Аскольд С. Лозинський