Про виклик часу

Сучасно Україна могла б створити Народну Комісію Юристів України у справі позову до Європейського Суду на Росію-СССР за пережите зло під терористичним режимом комунізму з центром у Кремлі

Польща внесла до Європейського Суду позов на Росію за злочин Катині, за розстріляних офіцерів Польської армії у 1940 році.

Слідом Польщі повинні піти згуртовано всі колишні нації СССР та його сателіти, які зазнали геноцидів чи масових вбивств, розстрілів, голодів, депортацій великої кількості безневинних членів кожної тієї нації. Документації, свідків – доволі.

Ідеться, щоби здійснити від кожної покривдженої нації такий позов до Європейського Суду на Росію, яка дотепер заперечує чи оправдує всі свої антигуманні діяння часу СССР. Одначе Росія як наступниця СССР мала би бути змушена світовою опінією до акту признання, до mea culpa та вибачення.

Хтось мав би піддати таку ініціативу, беручи приклад зі сучасної Польщі.

На жаль, у Києві нема Віктора Ющенка, Юлія Тимошенко, як знаменита опозиціонерка, відставлена, а Партія регіонів не спроможна на українську точку зору, маючи заблокований ум босами у Москві. Такою є велика частина України, але не цілісна. Не всі.

Потрібна, отже, індивідуальна ініціатива ланцюговою акцією позову на Росію від усіх націй до Європейського Суду, бо вони пережили абнормальний терор у ХХ столітті. Чому б ні?

Тим націям потрібна не менша психологічно-ментальна підпора від світу, яку осягнув Ізраїль за його трагедію Голокосту.

Акція не мусить бути від уряду України, попросту енергією більшої частини нації. І не є вона проти особи президента В. Януковича, а є натиском задля розуміння та признання від світу трагедії України у ХХ столітті.

Притому, ще і допоможе Росії очистити себе від минулого та змінитися прикладом Німеччини, яка заіснувала шанованою усіма та просперуючою державою у світі.

Сучасно Україна могла б створити Народну Комісію Юристів України у справі позову до Європейського Суду на Росію-СССР за пережите зло під терористичним режимом комунізму з центром у Кремлі.

Якщо всі покривджені нації злочинами СССР згуртуються під проводом балтів (Литва підштовхнула європейську спільноту до зрівняння нацизму з комунізмом), якщо від покривдждених націй дійде виклик до сумління світу, запрошуючи до участі в акції відомих юристів світу, експертів-авторів документальних праць про жахливий експеримент комунізму ХХ століття, якщо будуть підписи відомих у світі прихильників гуманних прав – можна надіятися – такий широко закроєний позов на Росію не застрягне в нікуди.

Навіть мимо того, що сучасна атмосфера в Європі та США є егоїстичною з найважливішим – не дразнити ні Росію, ні В. Путіна.

– Акція повинна бути успішною тим більше, що була би допоміжною сучасним дисидентам Росії, які прагнуть демократично-гуманної Росії.

–  Також допомогою європейській спільноті та США в їхній надії мати Росію, Російську Федерацію як зрілого члена у гармонійному та законному співіснуванні з усіма націями Європи та решти світу.

Видимо, малу увагу США, Заходу до проблеми покривджених націй комунізмом можна розглядати як історично ситуаційну ХХ століття, коли вояки армії США були наочними свідками жаху концтаборів Гітлера, а такі ж жахливі концтабори Сталіна були за залізною заслоною СССР. Тому, що Сталін був мілітарним Ally США, Заходу, була іґнорована інформація втікачів-свідків про злочини СССР. Щойно вислів Івана Багряного “Чому я не хочу вертатися на Родіну” припинив трагедію видавання втікачів з СССР Сталіну.

Слідував привілей Сталінові-СССР, який разом зі США, Англією-Францією судив своїм представником у Нюрнберзькому трибуналі злочинців Гітлера, який навіть залишив до диспозиції документацію своєї антигуманної орієнтації до євреїв, слов’ян і т. д. Європи.

У ХХ столітті відбувся цинізм справедливості, коли злочинець зі своїми секретами жаху судив свого партнера, злочинно відкритого Гітлера. І сам залишився: Good old Joe! У висліді було мале зацікавлення реальним жахом експериментального комунізму. Навіть Голодомором України.

Натомість почалася ера пост-Голокосту, неначе вибухом Болю Ізраїлю, євреїв світу, який вгамовувався бажанням всіх винуватців покарати. І навіть відбувалося витягування рештків із гробу, щоби ідентифікувати лице і тіло дегенерата д-ра Менделя, що проводив на жінках медичні експерименти без ніякого знечулення. Ми чули жахливі свідчення тих, що вижили, бачили на ТБ молоденьку німкеню, яка плакала зі сорому, що є внучкою генерала-нациста. Бачили канцлера Німеччини Віллі Брандта на колінах в Аушвіці, який плакав зі сорому та mea culpa.

Також були досконалі мистецькі фільми, які охоплювали весь діапазон людського Болю, чи фільми документальні, де навіть не оминено короля Англії Едварда VIII, який відмовився від трону і який, ще бувши принцом, дозволив собі на візит у наці-Гітлера. Отож, ера пост-Голокосту, довготривала та інтенсивна, була неначе вказівним пальцем та каранням за будь-який зв’язок, колаборацію з нацизмом. Тим самим для США колишній Союз з доказами паралельних нацизмові злодіянь Сталіна – мабуть, була би незручна ситуація. Тому видвигання трагедій за залізною заслоною було на довший час відсунене, лише де-не-де проблиском – фільм, документації, слухання свідків.

Але час, насичений Голокостом, минув і приніс розгляд, аналіз, одначе зосереджений лише під кутом антигуманності за залізною заслоною СССР, тобто допомогу дисидентам у їх боротьбі за гуманні права людини, знеціненої тюрмами, концтаборами, депортаціями, голодами, психушками, коли відбувався процес нищення етично-морального коду сумління задля творення совєтського типу людини-автомата послуху злочинним наказам Кремля у вбиванні Голодомором, фантастикою “ворогів народу”, включно з рідними, найближчими, коли поставлено монумент дитині-героєві за знищення доносом своїх рідних батьків. Почалися 60-ті роки змагань “гомо совєтікуса” до очищення сумління нації та з вимогою гуманних прав з неначе розп’ятим за свою вперту чесність В. Стусом.

Але і тут не відчулося великого зацікавлення від широкого світу.

Пригадую, як у маленькому містечку Онтаріо, Канада, я роздавала інформацію на 75-річчя Голодомору та здивував мене англо-джентльмен своїм поглядом, що він не знав, що українці є євреями. І вияснив, якщо несамовиті терпіння – то це можуть бути тільки євреї з їхнім Голокостом.

Отже, це був вислід колосальної праці євреїв світу, Ізраїлю знаменитими, мистецькими, досконалими і довго неприпинними фільмами, аж увійшли у свідомість та сумління світу. На таке не здобулися покривджені СССР нації. Назагал стислі документальні фільми про наш Голодомор не мали успіху. Потрібно було відтворити страшну драму людини, родини, нації з нутра глибинного Болю одиниці в режимі СССР та навіть того дикого періоду, що коротко був окупацією нацизму.

Здавалося, що нації з таким подвійним затяженням Болю не зазнають байдужості від широкого світу. Надіймося, що з позовом до Європейського Суду на Росію наближаємося до зміни, що вона здійсниться, мимо небезпеки від Європи та США, можливо, ще не готових, котрі ще воліють не дразнити ані величезну Російську Федерацію, ані її автократа В. Путіна зі зброєю у вигляді енергоносіїв, які черпають не з території Росії, а від націй Азії. Ще ніхто з інтелектуалів світу не піднявся бестселером тематики НЕОКОЛОНІАЛІЗМУ Російської Федерації. А чей же цей процес деколонізації уже був осягнений Європою ще у ХХ столітті. Це також допомогло би сучасній Росії здійснити себе у новій, більше планетарно співдружній та гуманній державній формі у ХХ столітті, у пошані та признанні від світу.

Отож, пора докінчити очищення від зла ХХ століття. При тому і від холодної байдужості, від невизнання більшістю світу нашого Голодомору геноцидом, що відбувся мільйонним масштабом виголоджених чи розпухло-набряклих тіл, погружених у власному багатому чорноземі з вислідом біогенетичної втрати двох поколінь нації.

І хотілось би припливу нових, свіжих, облагороджуючих нашу планету ідей!

Ярина Тудорковецька

 Вересень 2011 р.