Х Конгрес Світової Федерації Українських Жіночих Організацій

Доповідь Ірини Ключковської на бенкеті СФУЖО

“Нація потребує видатних жінок”

Хосе Ортега-і-Гасет.

Вельмишановне панство, дорогі учасники Конгресу!

Мені сьогодні дуже б хотілося виголосити оптимістичну доповідь про українську жінку третього тисячоліття, не просто успішну, але й щасливу, яка зуміла себе реалізувати у багатьох сферах людського буття.

Це правда, що жінці нового століття не довелося брати зброю в руки та ставати поряд з чоловіками для оборони рідного краю, ховатися в лісах, у криївках, а холодними ночами снити своїми дітьми, журитися самотніми батьками. Згадаймо хоча б Катерину Зарицьку, Дарію Гусяк, Галину Дидик, Ольгу Ільків та багатьох інших. Не довелося, на щастя, здригатися від раптового гуркоту в двері, щоб почути, як вирок, “Собірайсь!”, їхати тижнями товарняками, які в народі дістали принизливу назву “телятників”, проходити через катування, глум тюремників, ризикуючи життям, збирати в полі колоски в голодні 1932-1933 роки. Стати такій молодій, красивій, спраглій любові і нормального людського щастя перед могутньою репресивною машиною і давати їй відсіч.

Не довелося їй, як мільйонам інших, жити в болоті, яке в політичному дискурсі дістало цнотливу назву “застійні роки”, й уміти засіяти на цій багнюці у душах своїх дітей і внуків квіти любові до рідного слова, землі, Церкви. Або ж вичавити з душі страх і з відкритим забралом піти проти системи, як це зробили Алла Горська, Ірина Калинець, Ірина Сеник, Атена Пашко, Стефа Шабатура, Рая Мороз, Ніна Караванська, Надія Світлична та багато інших, прирікши себе і свої родини на переслідування та на вовчі білети, які витавровувала система на їх майбутньому.

Українка третього тисячоліття дістала унікальний шанс жити, працювати і виховувати своїх дітей в омріяній Незалежній Україні, вибореній кров’ю своїх батьків і дідів.

Що таке успішна жінка в нинішній Україні? Адже успіх – категорія суб’єктивна, й у кожної людини свої критерії успішності. Однак у конкретний історичний період існує певна її модель.

У концепті “успішна жінка України” виділяють дві частини: зовнішню, або суспільну (громадську, кар’єрну), та внутрішню – особистісну (сімейну). З одного боку, в Україні активізуються різноманітні жіночі громадські організації, збільшується кількість жінок, які досягли успіхів у політиці, економіці, бізнесі, науці. З іншого, посилюється акцент на місії жінки як продовжувачки роду. Про це говорить і Кардинал Любомир Гузар: “Мені здається, – зазначає він, – що роль жінки – бути матір’ю. Мати є тією особою, яка відповідає за майбутнє щастя своїх дітей. І те, скільки вона присвятить уваги і любові своїм дітям, визначає, якими людьми вони підуть у життя. Я не кажу, що жінка не може працювати за межами дому, але ця праця не повинна перешкоджати належній увазі та любові до дітей”.

Отже, для нас, українських жінок, бути успішною і щасливою – означає досягти гармонії і в суспільному, і в особистому житті. Адже, як писав поет: “У щастя людського два рівних є крила – троянди й виноград, красиве і корисне”.

Чи легко у життєвому леті зрівноважити ці два крила для жінки? Мабуть, не так все просто.

Звісно, жінці реалізуватися важче, ніж чоловікові. По-перше, в нашому суспільстві досі живі гендерні патріархальні стереотипи. Говорять, що там, де чоловік може бути із срібла, жінка має бути із золота. Тобто для того, щоб обійняти якусь посаду, жінці треба стояти на голову вище за своїх конкурентів. Ще один шкідливий і абсолютно необґрунтований стереотип: якщо жінка зробила кар’єру, в неї немає сім’ї. У той же час, як свідчать опитування жінок-керівників, у них частіше за все є сім’ї й діти. Оскільки це такий тип людини — активний, вони встигають все і вдома, і на роботі. Ще варто згадати про стереотип, який закорінений у нашому соціумі з давнини – розподіл домашніх обов’язків на чоловічі та жіночі і міф про ту, що тримає три кути хати.

Проте жінка поступово заво-йовує своє місце під українським сонцем, активно входячи у всі сфери професійного та громадського життя України. Освічена і працьовита, вона виконує надважливі функції у державі. Левова частка фахівців в освіті і медицині – жінки, тобто виховання і здоров’я нації – в її руках. Найвідважніші, відчайдушні, ті, що опинилися за бортом державного корабля, фактично без засобів до існування, знаходять у собі силу поїхати в невідоме і ціною власного щастя жертовно працювати для своїх родин. Недаремно кажуть, що в сучасної еміграції жіноче обличчя. Жінка поволі освоює владні коридори, її голос щоразу сильніше звучить з трибуни Верховної Ради України, впродовж останніх двох десятиліть вона зуміла згуртувати навколо себе сотні однодумців, які розпочали формувати українське громадянське суспільство.

Українською жінкою пишаємося усі.

Та чи може успішна українка почуватися комфортно в неуспішній країні, якою сьогодні є Україна? У країні з негативним іміджем у міжнародній спільноті, у країні, де вперто і послідовно згортається демократія, де до представників опозиції, замість запрошення до конструктивного діалогу, застосовують силу і кидають за ґрати, де згортається свобода як найвища людська цінність, де прийнято закон про мови, який фактично поглиблює кризу ідентичності українського народу. За твердженням Романа Кіся, етнолінгвіста та філософа, “якщо машина русифікації й далі працюватиме в такому ж темпі, то в найближчі 30 років ми можемо зникнути як реальна спільнота та перетворитися на “збірноту”, суму людей”.

Чи може успішна українка сьогодні вважати себе щасливою за умов, коли її дітям у майбутньому загрожує етнокультурна маргіналізація? Ні, не може. Бо та, яка має в серці Україну, мусить знайти свою мужність, силу, час і бажання протистояти злу, яке заполонило нашу країну. І, нарешті, розпочати системну терапію нищеної століттями Україну, яка сьогодні хворіє на посттоталітарний і постгеноцидний синдром.

Сьогодні українка здатна стати в обороні своєї Держави, а значить, своїх родин і дітей. Історична пам’ять живе в душах мільйонів українок в Україні та поза нею, які далеко від рідної землі впродовж століття змогли не лише зберегти, але й передати нащадкам основоположні для кожної нації істини – любов до рідного слова і своєї землі. Сучасна українка спроможна через свою професійну та громадську діяльність розпочати активну боротьбу за деколонізацію та дерусифікацію України. І свідченням цьому є молода жіноча паросль, яка з пов’язками на голові “Голодую” у спекотні літні дні цього року під Українським Домом у Києві заявила в такий спосіб Україні і світові про свій спротив беззаконню та цинізму.

Вірю в українську жінку, вірю в Україну.

До слова:

За своїм освітнім рівнем українка стоїть високо. За даними останнього перепису населення України, кількість населення жіночої статі, яке має освіту, становила 54,3% (23,715,450 осіб), чоловічої – 45,7% (19,922,150 осіб). Відсутність суттєвого ґендерного дисбалансу за освітнім рівнем є однією з суттєвих соціокультурних особливостей України, яка, за даними ЮНЕСКО, за рівнем грамотності населення посідає одне з провідних місць серед розвинутих країн світу.

Водночас заробітна плата жінок складає 75% заробітної плати чоловіків, а пенсії жінок становлять лише 67% від розміру пенсії чоловіків.

Дуже низький відсоток жінок серед власників середнього бізнесу, і лише одиниці володіють великим бізнесом.

За рівнем освіченості жінок Україна посідає 23 місце, а за рівнем політичних прав та можливостей жінок – 105 місце зі 134 можливих. Якщо простежити тенденції останніх 20 років, з моменту набуття Україною незалежності, ситуація із представленням жінок у політиці змінювалася на краще дуже повільно, а результати останніх виборів до Верховної Ради, навпаки, демонструють погіршення ситуації. За часткою жінок у парламенті Україна посідає 115 місце у переліку 137 країн світу і має перед-останнє місце за цим показником у країнах регіону ОБСЄ (відразу перед Грузією).

http://www.osce.org/uk/odihr/85975

Сфера освіти, науки, медицини – жіноча. За даними Державної служби статистики України, кількість жінок – докторів наук збільшується швидшими темпами, ніж чоловіків. Відповідно до наявних статистичних даних, станом на 1 жовтня 2011 року в економіці України працювало 14,895 докторів наук, що на 3,3% більше, ніж на відповідну дату минулого року. http://wcu-network.org.ua/ua/possessing-equal-rights/news/Vse_blshe_ukrainskix_zhnok_de_v_nauku

PHOTO

Ірина Ключковська – директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного Університету “Львівська Політехніка”, Львів