Клички кличуть...

Роман Колісник

------------

Двісті років буде наступного року, коли вся ненька-Україна і вся мачуха – не така погана –  діаспора будуть відзначати-святкувати народження генія, пророка, письменника, поета, художника ітеде Тараса Григоровича Шевченка. І всі користають з його мудрості, навіть ті, які не хочуть називати жидів євреями, – бо Тарас Григорович Шевченко у своїх творах вжив 48 разів слово “жид” і ані разу “єврей”.

Теж конче треба при кожній згадці про Шевченка додавати “Григорович”, щоб не помішати язиків, як під вежею Вавилонською це сталося. Бо вже нема ні вежі, ні Вавилону.

Маю на увазі неньку-Україну, бо Тарас Григорович уже тоді журився: “Доборолась Україна до самого краю...” А далі Тарас Григорович питав: “Коли діждемось Вашингтона?” Тобто Тарас Григорович мав на думці українського Вашингтона!

Цим разом я пропустив вгорі “Шевченка” – для поетичної мило-звучності.

І сьогодні Україна доборолась не до краю, а до країв: на півночі – до путінського краю, на сході – до русского, на півдні – кримсько-татарського, на південнішому заході – до румунсько-молдовського, на західному заході – до карпатсько-русинсько-мадярського, на заході – до польсько-волинського, на західній півночі – до лукашенко-російсько-білоруського.

Але назад до майбутності.

Субота, 6 жовтня 2013 р. Стадіон у Москві. Народу, а народу...

І...

З’являється у вишиваній блюзі співачка, гарна, як розквітла троянда. І… “Ще не вмерла Україна…” розноситься по всьому світу. З Москви!!! Це була оперна співачка й композиторка Джамала, яка прокоментувала опісля: “Мені тричі міняли мікрофон перед виходом, а той, який в результаті дали, – взагалі якась совдепія”.

Такого ще ніхто не бачив. Навіть при візитах президента з ласки... Януковича. Мені чомусь при словах “запануєм і ми, браття” завжди стискало горло, щеміло біля серця. А тепер таке сталося при словах “згинуть наші воріженьки”...

Немов якесь віщування.

І починається боксерський матч за чотири титули чемпіона світу – аякже! – якими володіє Володимир Кличко: WBA, WBO, IBF і IBO.

Його противник – росіянин Олександр Повєткін, ще не не програв ані одного матчу. Але де йому рівнятися до моторного, вищого, більшого ітеде Кличка. І матч зводиться до “обнімання” – якби Повєткін читав Шевченкове “обніміте, брати мої, найменшого брата”. Тільки тут акція відбувалася навпаки: менший “брат” обнімав “більшого брата”. Фізично, кажучи.

А я собі подумав: “Ану ж вони ще поцілуються”.

Але опам’ятався, бо ж Путін підписав закон, яким забороняється “цілуватися” одному з одним людським істотам чоловічого роду. За це – кримінал! І згодом казали, що президент всієї Росії Владімір Путін був присутній на цьому матчі.

Ситуація вияснилася: це тактика, бо, як обнімеш противника, він не має ніякої можливості запустити нищівні удари. Так пройшли 12 раундів. Правда, були винятки, коли Повєткін опинявся на підлозі. (Казали глядачі, які дивилися матч по телевізору в “Золотому Леві”: щоб трішки віддихнути.)

Бо “обнімання” на боксерському рингу – це не те саме, що в ліжку.

Кличко, козак проворний, затримав усі чотири титули чемпіона світу. Разом, кажуть, з кільканадцятьма мільйонами доларів.

Це одна сторона медалі.

Друга – це Кличко старший, Віталій, у Києві. Він також чемпіон з боксу. (Має тільки один титул чемпіона світу). А тепер “ударник”, провідник партії “Удар”, урядує у Верховній Раді і поза нею. І буде балотуватися на президента України.

Мабуть, можна мати надію і відповісти Шевченкові на його запитання: Коли?

На виборах у 2015 році. Може...

Вже тепер Клички своїми ділами кличуть усіх з усіх країв до самого краю!!!

Пост скриптум

Ніхто з владарів не хоче програвати. Навіть справедливо. І так появилося виправдання-причина програшу Повєткіна.

Глава Місіонерської комісії при Єпархіяльній раді Москви ієромонах Димитрій (Першин) каже:

– Боюся, головна помилка боксера в тому, що перемогу не можна здобувати будь-якою ціною. Скажімо, ні за які спортивні досягнення не можна платити своєю душею. І не кожну енергію можна впускати у свій внутрішній світ, – цитує отця Димитрія “Інтерфакс”.

Він вважає, що під час бою “духи пращурів” боксеру не допомогли.

– Повєткін спочатку свого спортивного шляху говорив про своє православ’я, потім став адептом неоязичництва, у чому переконують його свіжі рунічні татуювання та пісенька сварога, під яку він іноді виходить на ринг, – заявив ієромонах.