Немає
нічого очевиднішого, аніж потреба об’єднання правих сил, що репрезентують в
Україні національно-патріотичний спектр української політики. Це твердження
залишаться правильним впродовж багатьох років. Проте жодного разу так і не
вдалося реалізувати ідею “правиці”, яка б стала впливовим чинником політичного,
а відтак виборчого процесу.
Остання
спроба створити “Українську правицю” була похоронена проектом виборчого блоку
“Наша Україна”, який, з одного боку, об’єднав так звані праві політичні сили
довкола постаті Віктора Ющенка, а з другого – призвів до послаблення
національної складової вітчизняного політикуму як найпослідовнішої політичної
сили, що відстоює власне українські пріоритети. Щоб уявити собі реальний вплив
“правих” на суспільне життя, варто лише переглянути результати останніх
соціологічних досліджень. Усі вони вказують, що жодна з традиційних
націонал-демократичних чи націоналістичних партій не потрапляє у перелік тих,
хто має шанс здолати тривідсотковий поріг.
Водночас останні вибори показали, що їх
переможець – Віктор Ющенко у своїх передвиборних турах Україною міг опертися
виключно на структури націонал-демократичних і націоналістичних партій,
оскільки решта суб’єктів “Нашої України”, а згодом коаліції “Сила народу”
власних структур, готових до “бойових дій”, практично не мали.
А тому відсутність “рейтингів” у правих –
проблема часу, якого, до речі, зважаючи, що вибори відбудуться у березні
наступного року, залишилося мало.
Першими реальний крок до об’єднання зробили
українські націоналісти. Конгрес Українських Націоналістів, Організація
Ук-раїнських Націоналістів під проводом Миколи Плав’юка та Організація
Українських Націоналістів під керівництвом Андрія Гайдамахи проголосили про
створення блоку національно-патріотичних сил “Український національний вибір”.
Не виключено, що до цього блоку приєднається партія “Свобода”, очолювана Олегом
Тягнибоком, та низка громадських організацій націоналістичного спрямування.
Очевидно, ще рано говорити, що українські націоналісти підуть на вибори
консолідовано. Проте останні події на Хрещатику, пов’язані із маршем вояків ОУН
і УПА засвідчили, що націоналістичний чинник знову стає актуальним в Україні, а
суспільство потребує політичного виразника, готового жорстко відстоювати
“українську правду”.
Процес консолідації правих реально розпочався на
Західній Україні, де в основному зосереджена їх соціальна база. Так, у Старому
Угринові, що на Івано-Фанківщині, з нагоди відзначення річниці створення УПА
відбулося велелюдне віче, де було схвалено заяву “Про спільні дії під час
підготовки та проведення виборів до органів влади у 2006 році обласних
осередків НРУ, УНП, НСНУ і КУН”. Крім того, чернівецькі обласні організації
КУНу, партії “Свобода”, ОУН, УНА-УНСО та Консервативної партії звернулися з
відкритою заявою до керівництва своїх партій зробити все можливе, “щоб на
всеукраїнському рівні було створено Націоналістичний Блок України”.
Націоналісти Буковини вважають, “що створення такого блоку стане потужним
імпульсом для консолідації українського суспільства довкола націоналістичних
сил”.
“Скресає крига” у націонал-демократичному середовищі.
Ук-раїнська народна партія, лідер якої Юрій Костенко давно говорить про
необхідність створення блоку на зразок “правиці”, від слів перейшла до діла.
Зокрема, УНП заявила, що має намір провести Форум з метою обговорити концепцію подальшої участи
політичних партій та громадських організацій національно-демократичного
спрямування в політичному житті країни. Як стверджує голова секретаріату УНП
Богдан Соколовський, “про свою участь у Форумі заявили, окрім УНП, понад 20
політичних партій, громадських і молодіжних організацій”.
То ж чи об’єднаються “праві”?
На жаль, однозначної відповіді поки що дати не можна.
Незважаючи на позитивні імпульси, існують
труднощі, які можуть виявитися нездоланними. Скажімо, поки що не дав
згоди на участь у Форумі, що його ініціює УНП, лідер Народного Руху Борис
Тарасюк. Очевидно, що міністр закордонних справ хотів би бачити свою політичну
силу у фарватері пропрезидентського курсу партії “Народний Союз “Наша Україна”,
яка, як показав час, послідовно дрейфує у бік лібералізму й далека від ідеї
відстоювання українських національних цінностей.
Про те, що формування коаліції правих сил буде нелегкою
справою, ілюструє ситуація, що склалася в УРП “Собор”, яку роздирають
суперечності довкола стратегічного питання: чи йти на вибори у складі
“правиці”, чи під крилом Юлії Тимошенко, яка на відміну від “правих” має
гарантію проходження до Верховної Ради.
Принциповим для “правих” залишається питання ідейних
засад свої участи у виборах, адже у їх лавах немає лідера, здатного конкурувати
з авторитетом Юлії Тимошенко, яка переконана, що патріотичний виборець
голосуватиме за БЮТ. Під час останньої виборчої кампанії націонал-демократи
усіляко уникали “незручних” тем на зразок визнання ОУН і УПА, статусу
російської мови, заборони комуністичної партії тощо. Тепер “українське питання”
доведеться ставити руба, оскільки можна втратити головне – патріотично
налаштованого виборця, який, незважаючи на всі політичні кульбіти, й надалі готовий
голосувати за тих, для кого Україна – понад усе.
Не відомо, чи вдасться сформувати “правицю” й
виграти вибори. Однак відомо, що буде, коли у парламенті не виявиться фракції,
здатної належно відстоювати права українців. Досвід українського національно-визвольного
руху, зо-крема ОУН і УПА, показує, що це ефективно можна робити й за межами
парламентів. Та це вже буде нова сторінка складної історії України.