Thanksgiving і обжинки у ногу ідуть

Богдан Михайлишин, секретар Філії УНО Торонто-Захід

Не уявляю собі календарного року Філії УНО Торонто-Захід і цього ж Відділу Організації Українок Канади без традиційної жовтневої зустрічі вдячности. Навмисно не написав тут ані слова Thanksgiving, ані обжинки, бо люди, яких сюди тягне щось невидиме, але напрочуд сильне, не особливо дошукуются до коріння жодного із цих свят. Вони просто приходять, відчуваючи органічну потребу схилити голови у молитві подяки за дароване Господом здоров’я, за ще одну осінь, за урожай, що його зібрали і в батьківському або ще й дідівському краю, і в Канаді.

Цього року члени Філії УНО Торонто-Захід і однойменного Відділу ОУК мали нагоду зустрітися для спільного вияву вдячности 15 жовтня. Голова Відділу ОУК Валентина Горовенко відкрила вечір і розповіла про суть і важливість обжинків в історії українців. В основі її вступного слова лежав хліб – і у вигляді зернини, і у вигляді тоненької цівки муки, що сиплеться з-поміж двох каменів жорен, і у вигляді нездійсненної мрії про окраєць хліба на голодну смерть рокованих, і у вигляді глевкого шматка, уперше спеченого вивезеними українцями десь далеко від Батьківщини.

Торкнувшись святкування Thanksgiving, вона нагадала усім, що вперше публічну церемонію подяки Богові започаткував британський мореплавець Мартін Флобішер 27 травня 1578 року, який вижив у небезпечній подорожі.

Валентина Горовенко вдалo пов’язала тему вдячности і з святкуванням Покрови, що завжди припадає на 14 жовтня. Ще запорізькі козаки вважали Покрову своєю заступницею. Існує переказ, що після зруйнування Січі козаки пішли за Дунай і серед найцінніших речей узяли із собою ікону Богоматері. У великій шані Богородиця була і у вояків УПА. А тому Покрову можна вважати не лише релігійним, але й національним святом  українців.

Відтак вона запропонувала склад головного столу і запросила голову Філії УНО Торонто-Захід Петра Ковальчика провести спільну молитву та поблагословити трапезу.

Слово взяла ведуча вечора Ванда Михайлишин. Вона розвинула тему хліба у святкуванні Дня подяки, сказавши, що саме хліба на щодень ми завжди просимо Всевишнього у нашій головній молитві. Хліб віддавна є елементом нашої не лише побутової, але й духовної культури. З її оповіді ми дізналися, як українці ставилися до хліба упродовж своєї історії, яким чином засвідчували вони свою повагу до нього, якими словами й діями підкреслювали його святість і як просили пробачення за неповагу до нього.

Люба Денека розповіла коротку легенду про хліб. Виявляється, перші зерна пшениці, що проросли із землі і задзвеніли тугими колосками, були срібними сльозинками, які впали з очей ангела.

Було дуже цікаво слухати жмуток хлібних заповідей, що їх прочитала ведуча. Ця сув’язь дає підстави вважати, що вони тісно пов’язані із десятьма християнськими заповідями – моральними засадами нашої релігії. Бо ж хліб завжди був не лише наїдком – це водночас важливий символ нашого духовного існування.  

Власне у поняття хліба нерідко вкладають щось більше, аніж змелене та спечене зерно злакових рослин; це майже усі дари поля, що їх люди переважно збирають до кінця жовтня. З цим моментом вдало перегукнувся вірш “Осінь”, що його продекламувала Люба Денека.

Слід зазначити, що вся культурна програма була густо помережана піснями у виконанні бандуристки Лесі Яциківської. У її недільному репертуарі звучали переважно українські народні пісні, присвячені хліборобській тематиці, хоча не лише. І більшість їх виконувала не тільки вона сама, а й десятки людей, що зібралися разом.

Вже ближче до кінця нашого вечора прозвучала легенда “Братська любов” – річ дуже повчальна і, звичайно, глибоко християнська.

Свого роду свідченням багатонаціональности та співжиття культур і традицій були на столах традиційно канадський спечений індик і багато видів типового українського солодкого, що його спекли і принесли деякі членки Відділу ОУК. Найбільше ж його принесла Надя Брукало.

Якими б смачними не були наїдки й напитки, основою кожної важливої  трапези є хліб. Мені навіть видалося, що того вечора люди якось інакше подивилися на нього, бо кожен окраєць уособлював шматочок нашої прадавньої побутової культури і християнських звичаїв.

Закриваючи культурну програму, Петро Ковальчик подякував ведучій вечора та усім його організаторам за участь. Особливої подяки заслужили членки ОУК, що готували святкові страви: Тетяна Прокопів, Валентина Джигнюк, Галина Ринденко і Любов Денека. 

Хліб наш насущний... В усі часи і в усіх народів він найважливіша річ і найбільша святиня, бо він уособлює життя. Проказуючи щоденну молитву, ми просимо: “Хліба нашого насущного дай нам сьогодні”. Поки є хліб – є життя. Коли його не стає, приходить лихо. І розкішне різноквіття весільного короваю, і наспіх спечений глевтяк зі жмихом навпереміш, як у роки численних лихоліть українського народу, і скромний окраєць під час сумної тризни – нехай же всі вони завжди уособлюють щиру подяку нашого народу своєму Творцеві.