Випробування газом

Богдан Червак

Приїзд в Україну керівника російського уряду Михайла Фрадкова не можна вважати знаковою подією у взаєминах між двома державами з однієї причини: у Росії всі важливі питання українсько-російських відносин вирішує не прем’єр-міністр, а президент Володимир Путін.

В Україні, де до сих пір не вщухають бурхливі дискусії стосовно окремих заяв та висловлювань російського гостя, така увага до візиту російського прем’єра зумовлена передусім так званим “газовим питанням”, а точніше – озвученою сумою: відтепер, як з’ясувалося, Україна сплачуватиме за російський газ сто тридцять доларів за тисячу кубометрів.

Щось подібне Україна вже переживала майже рік тому. Ще свіжі у пам’яті “бойові дії”, що їх  проти України вела Російська Федерація на так званому “газовому фронті”. Тоді українській стороні вдалося домовитися про ціну дев’яносто п’ять доларів за тисячу кубометрів російського газу, після чого у взаєминах між двома країнами настав відносно “мирний період”. Проте “газова війна” спричинила низку серйозних побічних проблем для нашої держави. Найголовніша з них – неготовність суспільства, передусім його політичного проводу, виступити проти “агресора” єдиним фронтом. Прикро і соромно було тоді за Україну, де окремі політичні сили й політики виявилися фактично колабораціоністами, оскільки не лише не захищали інтересів своєї країни, а відверто стали на бік “ворога”.

Що змінилося сьогодні?

Насамперед треба зазначити кілька принципових моментів, які майже не беруться до уваги під час дискусій про російський газ.

По-перше, газова угода, підписана майже рік тому колишнім головою “Нафтогазу” Олексієм Івченком, трактувалася тодішньою опозицією як “катастрофа” для української економіки. Лідер біло-синіх Віктор Янукович заявляв, що економіка України не витримає такої ціни, а тому наслідки для народного господарства будуть жахливими. Не будемо стверджувати, що останній рік для народного господарства країни був легким, але й катастрофи не сталося. Це говорить про одне: дискусії про ціну за російський газ здебільшого не мають економічного підґрунтя й використовуються політиками в інтересах окремих політичних середовищ.

По-друге, як і майже рік тому, сьогодні не вдалося укласти міждержавної угоди про транспортування російського газу в Україну та його транзит до Західної Європи. Натомість як попередній, так і нинішній владі вигідно мати газового посередника в особі “УкрРосЕнерго”, що спонукає до висновку: така ситуація дозволяє олігархам й надалі наживатися на спекуляціях російським газом, натомість для більшости громадян цьогорічна зима може перетворитися у справжнє стихійне лихо.

По-третє, невирішеною зали-шається проблема диверсифікації джерел енергозабезпечення, незва-жаючи на те, що у цьому питанні в суспільстві, серед різних політичних сил та гілок влади начебто існує консенсус. 

Таким чином, можна констату-вати, що на вітчизняному газовому ринку мало що змінилося, а точніше – немає жодних принципових змін.

Знову не склали “газовий” іспит політичні сили та партії, які так завзято нині коментують нову російську пропозицію щодо ціни за газ. Іншими словами, у вітчизняному політикумі з цього питання все нагадує відому байку про рака, лебедя і щуку.

Так, більшість членів уряду позитивно оцінюють нові газові домовленості. Виняток становить лише міністр транспорту та зв’язку, соціаліст Микола Рудьковський, який ціну у сто тридцять доларів за тисячу кубометрів газу назвав “перемогою Кабінету Міністрів”. Залишилося з’ясувати у Рудьковського, що він мав на увазі: “перемогу” над власним народом чи Росією?

Без ейфорії сприйняли нові “газові” домовленості у Секретаріаті Президента України. Коментуючи українсько-російські відносини в газовій сфері, радник Президента Олександр Чалий зазначив, що відкритим залишається питання щодо формули обрахунку ціни на газ за умови загального зниження світових цін на нафту та вугілля. “Нам формували таку позицію, що формула ціни на газ має бути прив’язаною до формули ціни на нафту. У нас є певна алогічність: ціна на нафту за останні два-три місяці впала, і прогноз світових інституцій, що вона буде падати. Водночас ціна на газ для України піднімається”, – зауважив він. 

Більш категоричною була опо-зиція в особі БЮТ. Юлія Тимошенко українсько-російські домовленості щодо постачання в Україну російського газу назвала “зрадою національних інтересів” та в черговий раз пообіцяла, що урядові Януковича залишилося “жити” лічені дні.

Водночас у полеміці про “газ” з’явилася нова складова. Практично усі політики розмірковують над тим, які політичні дивіденди матиме російська сторона, яка чомусь вирішила продавати Україні газ за ціною на сімдесят доларів меншою, ніж вона його продає “рідній сестрі” Білорусі.

У зв’язку з цим називають вимоги Росії синхронізувати з Україною процес вступу двох держав до СОТ, продовження на невизначений термін оренди Чорноморського флоту у Криму та намір примусити нашу країну відмовитися від вступу до НАТО. Очевидно, що нинішня експансіоністська політика Росії стосовно України та інших пострадянських держав дозволяє робити саме такі припущення. Однак виглядає, що справжні плани Кремля є дещо іншими, тобто далекогляднішими.

Одразу ж після візиту М. Фрадкова до Києва міністерство закордонних справ Росії зробило різку заяву з приводу намірів України домагатися визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом української нації. На думку Кремля, це може ускладнити взаємини між двома державами. При цьому треба уточнити, що російський МЗС оприлюднив свою заяву після того, як Президент України Віктор Ющенко пообіцяв, що найближчим часом внесе до парламенту відповідний законопроект. Крім того, кожен, хто має можливість відстежувати російський інформаційний простір, зауважив, що після “нової ціни” за газ Росію захлиснула нова хвиля антиукраїнської істерії. Зокрема, цього разу обурення у росіян викликають домагання державного визнання боротьби ОУН і УПА, наміри українців перезахоронити у Києві могили визначних діячів національно-визвольного руху Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандери та небажання визнати російську мову в Україні другою державною. Якщо це – невтручання у справи сусідньої держави, то що тоді – втручання?

Отже, погодившись продавати Україні газ за нижчою ціною, ніж Білорусі, Росія вважає, що отримала індульгенцію на те, щоб безкарно ображати й принижувати український народ, його історію, мову і державу. Інакше кажучи, випробування газом стає для нас випробуванням на державну зрілість та спроможність гідно відповісти на російський виклик, суть якого полягає у прагненні Москви нав’язати нам свою волю. Виклик зроблено. Час на відповідь.