Сторінки ВІРИ КЕ:  Хроніка, Коментарі, Різне...

Другий Зимовий похід, або Листопадовий рейд. 21 листопада 1921 p., коли вже уряд УНР і роззброєна армія УНР перебували в Польщі, в Україні не вгамовувався повстанський рух. Сміливий план рейду в запілля большевиків мав на меті скоординувати повстанські дії і призвести до повалення совєтського режиму в Україні. Відділи під назвою Української Партизансько-Повстанської Армії складалися з добровольців з-поміж інтернованих у Польщі вояків УНР. Цей зв’язок Партизансько-Повстанської Армії очолював генерал Ю. Тютюнник, начальником штабу був полковник Юрій Отмарштайн (1890-1922) – військовий діяч шведського походження, підступно вбитий у польському таборі інтернованих вояків у Щепйорні. Головною Волинською групою (800 бійців) командував Ю. Тютюнник, другою, Подільською (400 бійців) – підполковник М. Палій, а пізніше полковник С. Чорний. Бійці усіх груп були погано одягнені і слабо озброєні. Перші бої були дуже успішними, проте повстанці не спромоглися втримати ніякої завойованої території через брак майже всього і вирішили повернути на захід. Під час повернення їх оточили большевики під містом Базар. Частина бійців загинула, більшість потрапила в полон, 359 з них большевики розстріляли. А 21 листопада 1941 p., у 20-ту річницю розстрілу під Базаром, німецькі окупанти провели в околиці Базару масові вбивства населення, знищивши, зокрема, велике число членів ОУН. Цього року припадає 86-та річниця трагедій під Базаром...

Молитва

Чи на рідних полях, чи в чужій стороні,
Осінило чи ні святохресне рам’я.
Вам усім, хто поляг за тризубовий стяг, –
ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ!

 Ви, ким ведено бій, вірні Симон й Євген,
Ви, без ліку й імен, 
Ти, криштальний Олеже,
Всіх крилом вас покрий, Михаїле Святий,
БОЖИЙ СТРАТЕЖЕ!
                              Олекса Стефанович

Перший добродій Курилика

У 1980 р. помер один із найвідданіших пропагаторів Василя Курилика – Тед Ґліста, довгорічний президент Союзу Поляків у Канаді. Він був діяльний у Ліберальній партії і від неї кандидував на посла до Онтарійського парламенту. В тій самій окрузі кандидатом від Консервативної партії був прем’єр Вільям Дейвіс. Тед Ґліста був також основником виховної та добродійної фундації Реймонда, допоміг у побудові польського культурного центру в Ґрімсбі “Пляс Польонез”, був декілька років головою Консультативної Ради у справах мультикультуралізму. Вийшовши з польської фермерської родини, він бажав зберегти пам’ять про піонерський труд польських поселенців. Отож, коли великий український маляр Василь Курилик задумав свою серію про поселенців різних національностей у Канаді, він попросив його намалювати серію картин з життя піонерів-поляків і закупив її, давши поважну суму від себе та решту фондів зібравши від інших поляків і неполяків, та подарував на постійне збереження в новій картинній галереї міста Гамільтону. За його дальшим старанням галерея вислала цю збірку картин Курилика до Європи і влаштувала спільно з польським урядом репрезентативну виставку у столиці Польщі Варшаві. Вчинок Теда Ґлісти особливо ясно зарисовується тепер, коли і Курилик помер, і власники музею, в якому були зібрані всі твори Курилика, – панство Колянківські – також померли. І повмирали та якось зникли ті, що мали тим музеєм зайнятися. Музеєм зайнявся канадський уряд, на “плечах” якого опинилося багато інших справ, і музей та картини Курилика не є для нього найважливішою справою. Добре було б, щоб усе-таки кваліфіковані українці зацікавилися і музеєм, і картинами. Хоч довідалися, де що пішло, де решта піде, що станеться з посілістю?

Що творить погоду?

Нашу погоду творять дві головні рушійні сили: обертання Землі і неоднакове нагрівання, яке приходить від Сонця. Ці сили продукують циркуляцію повітря довкола Землі і розносять вологість та тепло від екватора через сушу та океани, ріки, озера до обидвох полюсів. Рік за роком ці непогамовані вітри пересувають маси повітря звичними шляхами і приносять гарну або погану погоду. Удар тих мас повітря, неоднакового тиску спонукає бурю, град, урагани. Тому що система сильного тиску є стабільна, появляється в тих самих зонах і пересувається рік за роком тими самими шляхами, вона помагає відхиляти злу погоду. Наприклад, система сильного тиску над Тихим океаном попри західний берег Північної Америки під час літа, коли вона є здатна найбільше поширюватися, допомагає відвертати бурі, що постійно навідували би приморські континенти. Взимку система сильного тиску слабшає і віддаляється, залишаючи прибережні землі без охорони перед бурями.

Є ще й інші причини, що впливають на погоду. Очевидно, головна – це віддаль від екватора. Чим ближче до нього, тим тепліший клімат. Другий важливий факт – це розміщення континента: чи близько до води, чи далеко. Земля набагато швидше нагрівається, ніж вода. Також повітря над континентом влітку тепліше, а взимку – зимніше, ніж над океаном. Коли тепле повітря підноситься, під нього підсувається холодне повітря, і тому всі землі близько великих вод мають холодніший клімат.

На прибережні зони сильно впливають океанські течії. Наприклад, течії вздовж східного берега Північної Америки та Японська течія вздовж західного узбережжя є своєрідними “ріками” теплої води в зимному океані. Вітри підхоплюють з тих “рік” вологість і теплоту і несуть їх на континент. Велику роль у творенні погоди відіграє топографія, тобто земна поверхня. Пасмо гір витискає майже всю вологість з повітря, яке над ним перепливає. Заки повітря пересунеться через гірські шпилі, воно, звичайно, стає сухим. Якраз тому на підвітряному боці гір у Північній Америці виплекалися пустелі.

Висота над рівнем моря також має значення: чим вище – тим зимніше. Властиво, це погода формує поверхню Землі, але поверхня Землі допомагає формувати погоду. Зарослі лісом поверхні мають інший клімат, ніж відкриті поля. Словом, погода залежить і від глобальних причин, і від локальних. Можна прийти до висновку, що погода дуже примхлива, одначе так воно не є. Погода має свої сталі закони, що нею керують, навіть коли нераз ми не можемо її зрозуміти.

Опінія

Сучасна музика для одних – божевілля, для інших – екстаз. У такій самій ситуації опинилася музика за життя композитора Стравінського. Почавши від його “Жар-птиці”, “Звичаїв весни”, “Пісні соловейка”, музичні традиціоналісти почали виломлюватися з обійм ХІХ століття і свою творчість посувати вперед скомплікованими ритмами, дисонансами, розбурханими емоціями (орґіястичними!). Звук у музиці – дивний і могутній елемент. Щоб милуватися ним, не треба вперто думати, що краса музики – це її мелодійність, і вона є ключем, щоб її розуміти і захоплюватися нею. Якщо б було так, то автор “Танґо Мілонґо” був би славнішим від Чайковського, а Чайковський – більшим від Ваґнера. Мистецтво – це не знайдений на камені нерухомий рисунок первісного мистця. Мистецтво розвивається в різних стилях, віддзеркалює часи, напрями, способи життя. Мистецтво високого класу часто для більшости людей навіть не є зрозумілим. Наприклад, як порівняти картини Рубенса і Сальвадора Далі? Скульпторів Ліпшіца і Моля? Музику “Бітлс” і Бетховена? Стравінського і Шопена? Так як Пікассо чи Пол Клі у малярстві, так поети-символісти змальовують словами дві дійсності, подвійний зміст явищ. І в сучасному популярному співі переплітаються дві дійсності: одна дійсність є в голосі співака, друга переплітається через спів якимсь дурним балетом, який не має нічого спільного ні зі словами, ні з мелодією. Одначе, коли співак має добрий голос, гарний тембр і добру школу, то він не мусить чарувати публіку напівголими танцюристами за плечима. І взагалі, співаки класу Пласідо Домінґо не потребують підтримувати свій виступ чиїмись хореографічними піруетами. Під сучасну пору найбільше оплесків збирають безголосі співаки, які тримаються конвульсійно за мікрофон і заворожують під звуки бубна молодих людей, котрі ще не навчилися аналізувати того, що дістається до їхніх вух.

Мідланд. Святиня канадських мучеників. Музей Гюронія

Одна з прогулянок Української Суспільної Служби, Філія Торонто

Колумб відкрив Америку (властиво, частину Америки)  під час своєї першої подорожі у 1592 р., а французькі єзуїти в 1626 р. заініціювали свою місійну подорож і на території індіан ГЮРОН устабілізували місіонерську оселю. Індіани Гюрону були відповідними кандидатами на приязні відносини з білими людьми, вони вже не кочували і з ентузіазмом почали торгівлю з французами. А місіонери, яких журив факт, що індіани так довго не знали правдивого Бога, почали інтенсивно навертати їх на християнство. Цей симбіоз тривав 10 років. Його переплітали хвороби, яких нанесли європейці і війни з індіанами Ірокуа, котрі були непосидющі та жорстокі. Під час одного нападу вони замучили на смерть 8 місіонерів. Нa тому місці тепер стоїть святиня і називається “МАРТИР’С ШРАЙН”. Аж у 1940 р. єзуїти відкупили від індіан всю оселю, яка відтоді називається “СЕЙНТ-МАРІ”. У 1941 р. професійні археологи розпочали там розкопки. Онтарійський уряд спільно з єзуїтами відбудував та розбудував цілу оселю, і в 1967 р. вона була відкрита для відвідувачів і туристів.

Ми провели там більше години, з цікавістю слухали пояснень провідниць (вони всі індіанського роду!). Звідти поїхали оглянути МУЗЕЙ ГЮРОНІЯ і зупинилися з’їсти обід у пікніковому павільйоні. Відпочивши, ми пішли алеями, при яких стояли різні монументи, побудовані і приватними людьми, і організаціями, і національними об’єднаннями. Окремо і між канадськими пам’ятниками стояли хрести і статуї: литовські, польські, португальські, філіппінські, німецькі, словенські, білоруські та багато інших. Це місце навіяло багато думок, приспаних почуттів і спонукало до КОНВЕРСАЦІЙ, бо світ християнської місії, замкнений щільно високим, історичним частоколом, названий “Сейнт-Марі емонґ ди Гюронс”, – це пам’ятка життя, коли весь світ ще не народився і люди думали про нього з великим зачудованням, але так, як і тепер, тратили життя за свою ідею і за свою мрію.