Бл. п. Іван Гуменик

Проф. Микола Мушинка, д-р філологічних наук

У пам’яті багатьох канадців старшого покоління залишилися спогади про найбільшу канадську подію другої половини 60-х років ХХ століття – світову виставку „EXPO 67” у Монреалі, а на ній – про найбільш відвідуваний чехо-словацький павільйон. Та мало хто знає, що відповідальною особою за цей павільйон був виконуючий обов’язки генерального консула Чехо-Словаччини в Канаді д-р Іван Гуменик, чехо-словацький громадянин української національности.

Народився він 3 січня 1926 р. в українському селі Вишній Орлик у Східній Словаччині в багатодітній селянській родині

У Пряшеві закінчив Руську гімназію у 1945 р. Після матури він повернувся до рідного краю і чотири роки був секретарем сільради в найбільш знищених війною українських селах Пряшівщини – Крайня Поляна і Ладомирова та депутатом окружної ради у Свиднику. Немалою його заслугою були відновлені не лише ці два села, але й інші села Свидницького округу. В Ладомирові він знайшов і свою життєву подругу Анну Шкурло (народжену у США в сім’ї заробітчанина). Разом вони виховали двох синів і дочку.

Після дворічної військової служби, у 1950 р. І. Гуменика було прийнято у Вищу школу політичних та економічних наук, а через два роки – на юридичний факультет Карлового Університету у Празі. Із дипломом доктора прав (JUDr.) він у 1955 році повернувся до рідного краю. Працював головою окружної (районної) ради у м. Стропків і великою мірою спричинився до піднесення економічного рівня цього округу.

Від 1959 року він був першим секретарем єдиної української організації у Чехо-Словаччині – Культурного Союзу українських трудящих. Саме за його секретарювання ця організація досягла найбільших успіхів, головним чином у ділянці розвитку народної художньої самодіяльности та видавництва. 

У 1964 році І. Гуменика було покликано на працю в Міністерство закордонних справ у Прагу, а через два роки вислано на дипломатичну роботу в Канаду. Він займав посаду заступника генерального консула Чехо-Словаччини в Монреалі, а згодом йому було доручено посаду „виконуючого обов’язки генерального консула”, тобто він фактично був шефом чехо-словацького консульства в Монтреалі. Саме в цей період (1967-1968) дипломатичні відносини між Канадою й Чехо-Словаччиною були найбільш інтенсивними. Він нав’язав взаємини не лише з офіційними представниками Канади, але й з емігрантами з Чехії, Словаччини та, зокрема, Закарпатської України, яка у міжвоєнному періоді входила до складу Чехо-Словаччини.

З позиції генерального консула І. Гуменик гостро засудив окупацію Чехо-Словаччини військами Вар-шавського договору в серпні 1968 року, за що в часі т. зв. „нормалізації” у 1970 р. його було відкликано з дипломатичної служби.

Чотири роки він працював у Крайовому обласному комітеті в Кошицях, а від 1977 року – заступником директора Української студії Чехо-Словацького радіомовлення у Пряшеві. Пря-шівській студії І. Гуменик віддав понад десять років плідної праці, зміцнивши її з технічного, програмного і кадрового боків.

І будучи на пенсії, І. Гуменик не переставав активно працювати. Коли в 1991 р. Українському радіомовленню у Пряшеві загрожувало радикальне скорочення часу передач, він заснував і очолив Комітет на охорону Українського радіомовлення, який у короткому часі зібрав понад 20,000 підписів під петицією протесту. Це змусило дирекцію Словацького радіо відкликати своє рішення про скорочення передач.

В останніх місяцях стан здоров’я Івана Гуменика погіршав. Після мозкового інсульту він піддався двом серйозним операціям, які, однак, виявились безуспішними. Він помер 17 жовтня 2007 р. на 81-му році життя від запалення легенів. Пряшівська громада попрощалася з ним 19 жовтня ц. р. Хай йому буде легкою пряшівська земля.