Голодомор: між минулим і сьогоденням

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

У цьому році українці в Україні та за її межами відзначатимуть чергову, 75-ту річницю Голодомору 1932-1933 років. Очевидно, чимало людей сподівається, що приурочені до цієї дати заходи матимуть не лише офіційний статус, а й здобудуть широкий суспільний та міжнародний резонанс, що, врешті-решт, спричиниться до відновлення історичної та національної справедливости стовно України як жертви тоталітарного радянського режиму.

Безумовно, підстави для оптимізму є. У листопаді минулого року Верховна Рада хоч зі “скрипом”, але усе ж таки ухвалила Закон “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, в якому він визнається геноцидом проти українського народу. Вже у березні 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”, яким було дано “зелене світло” для роботи Координаційної ради з підготовки відповідних заходів.

Більше того, нещодавно Президент Ющенко особисто взяв участь у засіданні Координаційної ради, яке відбулося в Харкові і за результатами якого він підписав черговий Указ, а саме “Про персональну відповідальність посадових осіб за незадовільний стан підготовки заходів у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”. Під “гарячу руку” глави держави попала низка чиновників високого рангу, які, на його думку, ігнорують або ж роблять не все від них залежне для “формування регіональних книг пам’яті, впорядкування місць поховань жертв геноциду українського народу, демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій”.

Правда, цього разу обійшлося без кадрових чисток, але за значні недоліки в роботі із забезпечення виконання згаданого Указу та послаблення виконавської дисципліни оголошено догани головам Донецької, Запорізької, Одеської та Херсонської обласних державних адміністрацій.

Іншими словами, Президент Ющенко дав зрозуміти суспільству, центральній та регіональній владі, що він і надалі робитиме все для того, щоб уроки Голодомору були належно в Україні засвоєні, а його жертви – гідно вшановані.

Жорсткість Ющенка у питанні Голодомору можна пояснити двома причинами. Передусім треба зазначити, що цю тему Президент вважає якщо не пріоритетною у своїй діяльності, то принаймні такою, яка зачіпає його честь і гідність. Кожен, хто був на засіданні Координаційної ради у Харкові, мав можливість переконатися, що Голодомор “болить” йому по-справжньому. “Для нас святою справою є гідне вшанування жертв Голодомору”, – наголосив Ющенко, відкриваючи засідання. При цьому він продемонстрував присутнім шокуюче фото, де на одній із вулиць “першої” столиці  зображено гору людських тіл – трупів, жертв страшного злочину більшовиків. У руках Президента це був красномовний і переконливий аргумент, який засвідчив, що він трактує Голодомор як суспільну, політичну та морально-етичну проблему.

Важливим залишається між-народний аспект теми українського Голодомору. В Законі “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні” перераховано країни, які визнали Голодомор злочином проти людства. Таких на цей час було 26. Однак процес визнання не припинився. Нещодавно Французька національна асамблея зареєструвала законопроект про визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу. Якщо законодавчу пропозицію підтримає 100 депутатів, то її незабаром розглянуть у парламенті країни. Лише за два дні з моменту реєстрації проекту документ підписали два десятки депутатів. До речі, нинішня законодавча ініціатива французів приурочена до 75-ої річниці Голодомору.

Крім того, як повідомило Міністерство закордонних справ, Лівія має намір розглянути питання Голодомору 1932-1933 років в Україні на черговій сесії свого парламенту – Всенародного конгресу. Принаймні, секретар із питань закордонних справ Всенародного конгресу Лівії Сулейман Сасі Шхумі пообіцяв винести це питання на розгляд депутатів.

Ймовірно, що незабаром ізраїльські парламентарі також ініціюватимуть розгляд питання про визнання геноцидом Голодомору 1932-1933 років. Зокрема, керівник Комітету у закордонних справах ізраїльського Кнесету Цахі Анегбі звернувся до голови Кнесету Даліє Іцик з пропозицією розпочати процедуру визнання Голодомору. В листі парламентарія до спікера наголошується: “У 1932-1933 роках в Україні відбулася жахлива трагедія, що дістала згодом назву “Голодомор”. За деякими підрахунками, від 7 до 10 мільйонів чоловік стали жертвами тоталітарного режиму. Незалежна республіка Україна як у минулому, так і зараз докладає колосальних зусиль на міжнародній арені, щоб якомога більше країн визнали факт Голодомору в Україні за геноцид – злочин проти людства”.

Перебуваючи у Словаччині, Президент України Віктор Ющенко висловив надію, що парламент цієї країни визнає Голодомор актом геноциду українського народу. Він зазначив, що Україна була б вдячна словацькій стороні за підтримку Національною Радою Словаччини визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду українського народу.

Нещодавно тема Голодомору порушувалася на черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Так, постійний представник України при ООН Валерій Кучинський вкотре привернув увагу до Голодомору в Україні, наголосивши на необхідності ретельно дослідити жахливий феномен геноциду для запобігання його повторення.

У жовні в Берліні у рамках програми “Лекції історії” відкрилася виставка про злочини сталінського режиму в Україні в 1932-1933 роках. Виставка розташована у приміщенні відомого берлінського музею “Стіна”, який розповідає про трагічні факти німецької історії, але цього разу надав берлінцям можливість дізнатися про страшну трагедію України – Голодомор. На виставці використано велику кількість матеріалів з Центрального державного архіву, Музею Івана Гончара і Державного архіву Служби безпеки України. На стендах можна побачити фотографії, листи й інші свідоцтва трагедії. Як зазначають організатори виставки, “за Голодомором стояла цілеспрямована, продумана і таємна політика Сталіна”.

Зрозуміло, що така увага міжнародної спільноти до Голодомору має спонукати нас до адекватного реагування на виклики історії та сьогодення, і тут не обійтися виключно заходами із вшанування пам’яті жертв одного з найбільших злочинів минулого сторіччя.

На часі руба поставити питання про відповідальність за скоєні у 1932-1933 роках злочини проти українського народу. На жаль, ця тема “делікатно” оминається більшістю вітчизняних політиків та істориків, хоч усім відомо, що непокаране зло завжди схильне до рецидиву. А тому, зважаючи на нові численні свідчення, які підтверджують скоєння геноциду, Генеральна прокуратура України мала б відкрити справу за обставинами та фактами вчинення штучного Голодомору 1932-1933 років. Лише так можна встановити прізвища катів, які замордували мільйони українців.

Також варто скористатися досвідом Вірменії та Ізраїлю, які у свій час відважилися звернутися до своїх кривдників – Туреччини і Німеччини з вимогою надання їм матеріальних компенсацій за скоєння актів геноциду проти, відповідно, вірменського та ізраїльського народів. Якщо сучасна Росія стоїть на тому, що вона єдиний і легітимний правонаступник колишнього Ра-дянського Союзу, то саме вона мала б здійснювати компенсації жертвам українського Голодомору та їх родичам. Звичайно, ніхто не плекає ілюзій з приводу того, що Кремль погодиться на якісь виплати. Але Україна має усі моральні права, принаймні, звернутися до Росії з такою вимогою. Чи спроможеться на це українська влада?

Не все гаразд із науковими дослідженнями та популяризацією теми Голодомору. Здебільшого зусилля науковців, інтелігенції, громадськости спрямовані на пошук фактів та жертв Голодомору. Однак у зв’язку з цим виникає логічне запитання: чому нація не знайшла у собі сили чинити опір режимові, який поставив собі чітку мету – знищити український народ? А якщо такий спротив був, то чому про це мало хто знає?

Тим часом з’явилися нові документи, які свідчать, що більшовицька політика щодо українського села викликала селянські протести, а повстання набували масового характеру. Селяни виходили з колгоспів, забирали назад своє майно, визволяли заарештованих односельчан. Впродовж 1930 року, за даними Інституту національної пам’яті, в Україні відбулося більше 4 тисяч виступів, у яких взяли участь близько 1,2 млн. селян. Кожен такий виступ, повстання мають бути уважно вивчені, а головне –  відомі сучасникам. Без цього правда про Голодомор буде неповною, а історія України необ’єктивною.

…У Харкові під час засідання згаданої Координаційної ради Президент Віктор Ющенко по-відомив, що має намір внести до новообраної Верховної Ради проект Закону про встановлення кримінальної відповідальности за заперечення світових геноцидів – Голодомору та Голокосту. Це означає, що незабаром український політикум знову опиниться перед іспитом: залишитися в радянському минулому чи зробити черговий крок до українського сьогодення.