Кілька пригадок про
Джона Тирнера
Джон Тирнер був прем’єр-міністром Канади тільки 79
днів! Я пригадую Джона Тирнера, коли він був міністром юстиції і генеральним
прокурором Канади, найбільше видимим міністром у Кабінеті Трудо. Він уклав нову
систему для реформування правних законів на постійній базі і притягнув до цього
найкращих юридичних експертів. Його приятелі і співробітники були впевнені, що
провидіння запрограмувало Джона на прем’єр-міністра, ще коли йому було 12
років. Особливе захоплення Тирнером почалося у 1962 р., коли він залишив
юридичну практику в Монреалі. Йому заздрили за його молодість, миловидність
(він був справжній красень), багатство, вченість і схоластичні ступені. Він
навіть танцював з принцесою Марґаретою на балу, що його влаштував вітчим
Тирнера, який у той час був лейтенант-губернатором у Бритійській Колумбії. Він
був єдиним офіційним гостем з Канади, якого принцеса запросила на своє вінчання
в 1960 р. У 1968 р. він кандидував на прем’єр-міністра Канади, але вибори
виграв П’єр Еліот Трудо. Одначе Джон Тирнер таки добився прем’єр-міністерського
крісла у 1984 р., але за 79 днів прем’єр-міністром став Брайєн Малруні. Джон
Тирнер програв вибори, бo люди не могли повірити,
що він всередині такий самий гарний, чесний, ентузіастичний, як і ззовні. Шкода,
шкода, що прогавили для історії Джона Тирнера! Одначе для українців він
залишиться історичний і незабутній, бо він очолював канадську делегацію до
Києва на Помаранчеву революцію та провадив похід під час Фестивалю на вулиці
Блур у Торонто. Джон Тирнер зрісся з українцями, а українці зрослися з Джоном
Тирнером.
Дата в листопаді
6 листопада 1912 року помер композитор Микола Лисенко. Помер? Ні, не
помер, він буде вічно жити, бо в ньому було те, що не вмирає... В усіх галузях
музичного мистецтва він був великою оригінальною силою, він був інноватором,
він відкрив для української музики нові ворота для експресії.
Як піаніст він виступав з концертами по всій
Україні, як музичний етнограф – збирав українські народні пісні і досліджував
їх. Він записав думи та пісні, що їх виконував неповторний кобзар Остап
Вересай, та написав працю про народні музичні інструменти в Україні. Як
композитор він згармонізував дві серії українських народних пісень для голосу з
фортепіано, обрядові пісні для мішаного хору.
Особливо важливе місце в композиторській праці
Лисенка займають твори на тексти Т. Шевченка – 83 твори, переважно сольові
пісні з фортепіано, хорово-оркестрові кантати (“Радуйся, ниво неполитая”,
“Б’ють пороги”), хорові твори (“Гайдамаки”, “Іван Гус”) та ін. У великому числі
більших фортепіанних творів (сюїта, соната, рапсодія), як і в творах менших
форм (менует, ґавот, вальс, ноктюрн, пісні без слів), Лисенко використовує
мелодичний матеріал українських народних пісень. Оперна творчість Лисенка
різнобічна: співотвори “Чорноморці”, “Наталка Полтавка”, оперета “Енеїда”,
опери “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, опера-мініатюра “Ноктюрн” і
дитячі опери “Коза-Дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і весна” та маса творів на
тексти різних поетів. Композиції Лисенка мали вплив на всі ділянки музичної
культури всієї української території, а його учні і послідовники розвинули та
збагатили засоби обробки народної пісні й оживили і прискорили розвиток
української інструментальної музики. Лисенко назавжди залишиться батьком
націоналістичного музичного мистецтва.
Не закопати до могили цього, що творче та живе,
Ні Чорний Янгол – лопотом
зловісних крил – струни душі не перерве.
Вже сльози й арфи не потрібні, ні плач за днями, що розбилися об скелю,
Не вішайте на стелю прикрас
жалоби чорно-срібних.
Вже не придавить камінь часу
стихійних мрій, що виросли з землі.
Ще зацвітуть лани просторії,
забудемо, що пережили,
Ще вирівняє Бог могили колесами історії.
Не загнуздати вже живла,
не вижере пісок очей.
Бо є найкраща Влада Влад,
що присуд ізрече.
Не випалить сердець посуха й не запаморочить сном юрби.
Не закопати у гроби – живого духа!
Богдан
Ігор Антонич
Опінія
До нас у Торонто завжди приїжджали українські
співаки з України, з Америки, з різних міст. Деякі мали надзвичайні голоси і
стандартні або неймовірні одяги. Хоч вони співали нераз арії з опер, однак їхні
програми стояли міцно, мов на Ґібралтарській скелі, майже на самих “ГЕЙ” та
“ОЙ”, бо наша публіка чомусь вважала, що співаки мають співати “СВОЄ”, а не
якісь “О ДОЛЬЧІ БАЧІ”, “ЛЯ ДОННА Е МОБІЛЄ” або “ФІҐАРО ТУТ – ФІҐАРО ТАМ”. На
концертах з “ГЕЙ” та “ОЙ” зі сцени летіли “ОЙ, НЕ ШУМИ, ЛУЖЕ”, “ГЕЙ, ЗА ВОДОЮ
ІДЕ – ЖАЛЮ ЗАВДАЄ”, “ОЙ, МІСЯЦЮ-МІСЯЧЕНЬКУ, НЕ СВІТИ НІКОМУ”, “ГЕЙ, В
ШИНКАРОЧКИ МАРУСІ... ТА ЗБИРАЛИСЯ ВДІВЦІ”, “ОЙ, У ЧУЖІМ КРАЮ – МАРНО
ПРОПАДАЮ”... Вигук “ГЕЙ” – виражає радість, здивування, а “ОЙ” – це значить
стогнати, оплакувати, жаліти...
Наш нарід щедро
сіяв по грядках своїх пісень вигуки “ГЕЙ” та “ОЙ”, неначе сподівався, що ці
вигуки вигулькуватимуть з горла
чудовими орхідеями. “ГЕЙ” та “ОЙ” залишилися, мабуть, з часів, коли по Україні
ходили перебенді “старі, сліпі” – грали на кобзах і оспівували горе України,
біду людей, але, як сказав Шевченко, “все йде, все минає – і краю немає”...
Минулися наші
оперні співаки з минулої епохи, а молоді не співають ані “ГЕЙ”, ані “ОЙ” –
тільки модерні шедеври, до яких можна трястися, і скакати, і крутитися, і вигинатися...
Через те нераз важко перейти з грацією від стилю “ІЗ СИРОМ ПИРОГИ” до
механічної музики, пристосованої до синтетичної барабанщини і сахарини. Тепер
молоді люди постійно шукають чогось нового. Часто викрикують на неймовірних
тонах найпересічніші зразки західної музики і думають, що осягнули досконалість
“Нового світу”. Але навіть досконалий матеріал у недосконалому виконанні не має
цінности. Добре, що ще не пропали досконалі композитори, які навіть у найгірших
обставинах плекають досконалість і невмирущість музики!
Різне
Найкоротша поезія
У Святому Письмі (Іван 11:35) записана найкоротша поезія світу: “ІСУС
ПЛАКАВ!” Ці два слова сильніше
впливають на уяву, ніж довга епопея. Промовці на публічних виступах (чи
під час бенкету!) повинні думати про них, коли виголошують свої довгі тиради, особливо,
коли вони їх витягнули з інтернету.
Два слова
Молоденька студентка в якомусь конкурсі виграла подорож до Вашингтону і
зустріч з президентом. Зустрівшись врешті з президентом, вона сказала: “Пане
президенте, я з татом посперечалася, що зроблю з вами інтерв’ю, а тато заявив,
що як я витягну з вас три слова, то він дасть мені 10 долярів”. Президент
глянув на дівчину і по кількох хвилинах сказав: “Тато – виграв!”
Приємності розривкового Фестивалю
12-ий щорічний Український Фестиваль у Торонто, на вулиці Блур, 12-14
вересня 2008 р., під егідою Юрія Клюфаса,
власника телепрограми “Контакт”
Фестиваль, фестин, проща – це розваги від давніх часів. Тубільці
Австралії ще в передхристиянських часах при кожній нагоді танцювали
“корроборі”. Це танець, складений з викрикування і підскакування (мало
змінилося відтоді дотепер!). Пиво виробляли у броварнях в Єгипті 5,000 років
тому, а 3,000 років тому продаж пива був контрольований урядом. Тепер кожний
може пити пива, скільки хоче, і може викрикувати! Наша ера тим славна! Під час
Українського Фестивалю на “Блур Вест Вилидж” і пиво було популярне, і різні
напої (спеціально ті з України), можна було їсти і голубці, і “гот доґи”, і
“пероге”, і піцци, і все, що хто забажав. Ті, що мусіли вважати на дієту, –
терпіли, або грішили, або їли нешкідливі калорії, які принесли з дому в
імпозантній торбі! Різні атракції, виступи співаків, танцюристів, музикантів,
барабаністів – тривали до пізнього вечора, а після того всі танцювали.
Здається, що дощ охолодив розігріті артерії та емоції. Це все
відбувалося весело, елегантно, гучно, щиро перед розпадом коаліції в Україні. Ох,
часи... часи...
33-ій Інтернаціональний Фестиваль фільмів у
Торонто 4-13 вересня
Цей фестиваль належить до категорії
найбільш престижних фільмових фестивалів у світі. Він презентує непересічні,
індивідуальні, на високому мистецькому рівні фільми, в яких зібрані незабутні
події, що їх фільмували режисери зі славою, досвідом, з великим талантом і
своїм питомим відходом до мистецтва і до своєї праці. Завдяки фільмам під час
фестивалю глядачі мають можливість побачити частини нашої Землі, які ніхто не
уявляв, що ще існують, побачити життя в хаті, у шпиталі, побачити різні
похорони, фантастичні події в нічних клубах, повні “дра-ґів”, алкоголю і забав,
контроверсійну боротьбу між оборонцями китів і японськими ловцями китів на
“краю світу” в Антарктиці, побачити звичаї та краєвиди, що навіть у сні нікому
не являлися. Цьогорічний фестиваль відбувався в дуже некорисний час: в Америці
приготовлялися до нових виборів, у Канаді також не вгавали дебати перед новими
виборами, неймовірно подорожчала “ґазоліна” і поширилася недуга лизтеріоз. Очевидно,
це все вплинуло на настрій, на популярність і на ентузіазм кіноходів! Хоч
приїхали відомі актори-зорі і являлися то на вулиці, то в ресторанах, то на
гостинах і публіка переважно молодого ґатунку викрикувала, фотографувала їх,
обдаровувала каскадами захоплених оплесків, одначе це все було притьмарене, не
таке гучне і блискуче, як у минулі літа. Шкода тільки, що всіх фільмів, а їх
було понад триста, за десять днів ніхто не міг оглянути, а ще як до того додати
прес-конференції, що забирали багато часу, то журналісти мусіли би мати крила,
щоб нічого не проминути.
Мені було цікаво побачити якнайбільше фільмів. У кожному з них було щось,
що застрягало в пам’яті: чи то особлива гра акторів, чи виняткова постановка,
чи спосіб життя у такій чи іншій країні. Два фільми я дуже рекомендую побачити,
якщо їх пізніше будуть демонструвати в Торонто. Один називається “Пашендейл” (Passchendaele). Це драма і роман в історичній, контроверсійній битві проти
німецького війська осінню 1917 р. на бельгійському заболоченім полі. Цей фільм
написав, зняв, грав головну роль і був режисером супер-талановитий Пол Ґрос. Другий
фільм – The Duchess. Цей фільм з часів перук і кринолін є своєрідною аналогією життя принцеси
Діани та Чарльза. Ірландський актор Рейф Файкс і великобританська акторка Кіра
Найтлі були у своїх ролях безпрецедентні і виняткові. Шкода, що дирекція
Фестивалю не подумала, щоб накрутити на диски всі програми. Люди напевно ці диски
розкупили би моментально.