Чи звільниться Україна

від нащадків Сталіна?

Йосиф Сірка

------------

За 22 роки незалежності комуністи України довели, що вони проти незалежності, а тим самим проти добробуту кожного громадянина країни. За увесь цей період комуністи утвердилися як п’ята колона, яка працює скоріш на відновлення імперії, аніж на незалежність і суверенітет країни. Тому цілком закономірною є ініціатива про заборону партії, з якою пов’язані усі негаразди України.

Якщо дотримуватися здорового глузду, то ця Комуністична партія вже давно повинна б бути в Україні забороненою, бо без неї Україна вже давно могла бути в сім’ї вільних європейських країн з належним життєвим рівнем для усіх громадян. Але замість справедливості, її допустили до ВР України та навіть, неофіційно, вона увійшла в коаліцію із владною партією. Існування КПУ в українській політиці є свідченням не демократії, але скоріш того, що тоталітарне коріння найжорстокішого режиму в історії Європи важко знищити.

Допомогою поборникам ідеї заборони спадкоємниці кривавого комуністичного режиму міг би послужити документальний фільм Едвінса Сноре (Edvins Snore) The Soviet Story (“Совєтське оповідання”). Праця над цим фільмом тривала 10 років, і щойно 2008 року він був показаний глядачам, а на Бостонському кінофестивалі того ж року нагороджений премією.

20 жовтня ц. р. північноамериканський телевізійний канал PBS у пізній вечірній годині показав глядачам цей унікальний документальний фільм. Він унікальний тим, що вперше демонструє документи з німецького архіву про співпрацю нацистського і комуністичного режимів.

Фільм мовби є оповіданням про західного союзника під час Другої світової війни, який допоміг нацистам знищити євреїв та який знищував власне населення індустріальними масштабами. При допомозі Заходу кривавий режим цього “союзника” тріумфував 9 травня 1945 р., його злочини стали табу, а справжня історія цього найзлочиннішого режиму в Європі ніколи не була розкрита.

Заслугою фільму Е. Сноре є те, що він першим зважився на крок сказати світові правду, яка є, зокрема, болючою для тих, які ще й досі думають, що Сталін був “батьком народів”, і не знають, що він був скоріш катом народів.

Фільм The Soviet Story англомовний і подає історію комуністичного режиму, яку слід би було щодня показувати в Україні, щоб люди знали, чому треба заборонити оте „насіння” кривавого режиму.

Тут подано інформацію:

про Голодомор в Україні

1932-1933 рр.,

про масакру в Катині 1940 р.,

про партнерство СС-КБГ (у 30-х рр. НКВД),

про масові депортації,

про медичні екперименти над в’язнями в ГУЛАГу і багато ішого, підтвердженого документами та ілюстрованого фотографіями особистого фотографа Гітлера.

Автор документального фільму The Soviet Story використав, крім документів, живих свідків, які пережили совєтські табори смерті. Допомогли йому у створенні цього фільму й численні колишні совєтські генерали, агенти КГБ, історики, дисиденти, політики.

Від колишнього агента КГБ Віктора Суворова довідуємось, що “делегації німецького Ґестапо та СС приїздили до Совєтського Союзу, щоб вчитися, як будувати концентраційні табори”.

Колишній генеральний секретар Михайло Горбачов засвідчує: “Сталін купався у крові. Я бачив вироки смерті, які він підписував групами”.

Історик Нормен Дейвіс (Norman Davies) стверджує: “Людей розстрілювали вдень і вночі по всій найбільшій країні світу. Сталін навіть дійшов до пункту вбивати людей навмання, за квотою”.

Цитат із висловів численних свідків та експертів у фільмі можна було б наводити десятками, але вже наведених досить, щоб собі створити уяву про кривавий режим комуністів СССР.

Для підтримання ідеї заборони партійних нащадків Сталіна слід починати з показу документального фільму Е. Сноре, який чомусь і в європейських країнах не дуже рекламується. Дуже можливо, що КПУ має своїх “довірених” серед європейських парламентаріїв, які саме оцей фільм не дуже пропагують, хоча бачили його у своєму парламенті ще 2008 р.

Документальний фільм Сноре “Совєтське оповідання” стає, зокрема, важливим не тільки для України, але й Європи саме перед підписанням Угоди про асоційоване членство України та Європейського Союзу. Підступне КГБ перестало офіційно існувати, але його методи й ідеологія панують у Кремлі.

Тому, коли вороги Української держави брешуть про героїчну боротьбу УПА, то слід покликатися також на цей фільм, який дуже переконливо доводить, що дві російські дивізії Власова були однозначно гітлерівськими кола-борантами. А підступне вбивання кагебістськими (енкаведистськими) спецвідділами прихильників то Бандери, то Мельника, щоб їх розсварити, має продовження сьогодні.

Саме під сучасну пору знов лунають “звинувачення” з Москви, мовляв, українці були антисемітами, колаборантами, а єврейські комісари організували Голодомор. Це стара пісенька – посварити сусідів: нехай б’ються, а ми їм вже “допоможемо”.

Фільм Сноре міг би допомогти не тільки зняти багатьом з очей темні окуляри, які їм перешкоджають бачити злочини комуністичного режиму, але й остаточно відмовитись від голосування за партію, яка ще чекає на свій Нюрнберзький процес!

Незважаючи на те, що цей документальний фільм показували вже у багатьох країнах Європи, ба навіть у Львові був демонстрований один раз, його чомусь мало знають. Можливо, хтось має гроші і методи тримати його під замком, коли він мав би не сходити з телевізійних екранів колишніх республік СССР та країн т. зв. “соціалістичного табору”. В інтернеті існує сторінка цього фільму sovietstory.com, і його можна придбати, але, звичайно, це можуть зробити лише одиниці, а для тих, кому він міг би розплющити очі на тоталітарний режим, він залишається недоступним.

Українська діаспора Канади також мала можливість ознайомитися з цим фільмом, але дехто з українських телепрограм показував людям, як було колись в українській громаді (повторювали старі репортажі), замість того, щоб глядача ознайомити з документами, які кидають світло не тільки на наше минуле!

Тепер, коли колишня кагебістська система докладає усіх зусиль, щоб Україну заволокти знову в ярмо, коли правитель Кремля Путін на телебаченні розхвалює царського генерала Дєнікіна за його ідею “нєдєлімой Расії”, слід бути не тільки обережним, але й обізнаним.

Європейський парламент вже давно поставив режими Гітлера та Сталіна на один рівень, то слід відповідно до цього й оцінювати КПУ, яка далі відбудовує пам’ятники катові українського та інших народів. І поки в Україні будуть на центральних вулицях бовваніти пам’ятники окупантам і ворогам українців, поки їхні імена не зникнуть з назв міст, вулиць, заводів та шкіл – не буде свободи. Ані поліпшення життя “вже сьогодні”.

Документальний фільм The So-
viet Story є оповіддю болі, несправедливості та т. зв. “реалполітики”, яка ще й досі недостатньо бореться із залишками “імперії зла”, що перешкоджають людям жити у мирі і злагоді. Заборона КПУ позбавила б багатьох ілюзії, мовляв, колись було добре і знову буде при комуністах. Саме цей фільм переконливо доводить, що колись, саме за кривавого режиму комуністів, було дуже погано, і добра від них не чекати.

Згідно з фільмом, Сталін знищив 27 мільйонів власного населення, але і сьогодні 46 мільйонів українців терплять саме завдяки тому, що криваві большевики окупували Українську Народну Республіку і знищили розвиток цієї молодої держави. “Відплив” українців (6-7 мільйонів) за останні 20 років у різні країни світу після розпаду СССР є лише свідченням, що люди не вірять, що кривавий комуністичний режим не повернеться. Заборона КПУ буде перемогою добра над злом, яке присутнє в Україні, зокрема у політичній площині.

Щоб досягти соціальної справедливості та стабільного політичного життя, слід позбутися тих чинників деструктивної політики, яку проводять нащадки Сталіна.

Скандинавські країни, які вважаються зразком соціальної справедливості, були завжди далеко від комуністичних заворушень. Тому із закликами про заборону КПУ слід поглибити знання і заглянути в минуле через фільм “Совєтське оповідання”, бо без вивчення минулого важко будувати майбутнє!