Франкове 150-рiччя

Ярослав Розумний

Вiдзначаючи в цьому роцi Франкове 150-рiччя вiд народження, ми видiляємо з-помiж iнших людину виняткового таланту й iнтелекту.

15 жовтня 2006 р., заходами Української Вiльної Академiї Наук у Вiннiпезi у примiщеннi Осередку Української Культури i Освiти при численнiй участi вiннiпезької громади вiдбулося вiдзначення цiєї дати. Святочну доповiдь “У пошуках українського “Я”: Iван Франко медiaтор мiж Україною i свiтом” виголосив д-р Леонiд Рудницький, професор германiстики і славiстики в Унiверситетi Лясаль у Фiлaдельфiї – один з небагатьох дослiдникiв лiтературної спадщини Iвана Франка в українськiй дiaспорi й автор працi “Iван Франко i нiмецька лiтература”, що вийшла в Мюнхенi 1974 р., а її доповнене та вiдредаговане видання у Львовi 2002 р.

У своїй доповiдi д-р Рудницький звернув увагу на синтезу нацiонального з унiверсальним у Франковiй творчостi зi суто українським коренем цього поєднання, а особливо в його поемi ”Мойсей”. Ця Франкова унiверсальнiсть, на думку доповiдача, в широкому дiaпазонi почувань поетового лiричного героя – вiд “оспiвування життя” до “найгiркiшого песимiзму” та почуття осамiтнення й “сирiтства” у своєму людському довкiллi.

Доповiдач говорив про еволюцiю Франкових героїв-реформаторiв, що в його “Каменярах”, вiд їх колективного себебачення і своєї ролi, себто вiд “ми” до iндивiдуального “я”, що у Вишенському, Миронi, Каїнi та iнших пiзнiших його героях, завершуючи їх постаттю Мойсея з його конфлiктами з Авiроном, Датаном i масою, втомленою й байдужою, яка вiдмовилась iти з Мойсеєм у Єговою даровану землю.

Вiдтак доповiдач зупинився на Франковому посередництвi культур, тобто знайомлення українського читача своїми перекладами на українську мову із захiдноєвропейською лiтературною класикою, особливо нiмецькою, та захiдних сусiдiв з українськими лiтературними здобутками.

Проф. Рудницький закiнчив свою доповiдь коротким оглядом святкувань Франкового 150-рiччя в Українi. Дуже важливою подiєю цих вiдзначень був указ Президента України Вiктора Ющенка від 27 серпня 2006 р., яким вiн оголосив видання стотомного зiбрання творiв Iвана Франка. I того ж 27 вересня у Львiвському Унiверситетi iм. Iвана Франка почався Мiжнародний Науковий Конгрес – “Iван Франко: дух, наука, думка, воля”, що тривав до 1 жовтня 2006 р., в якому д-р Рудницький брав участь. У Конгресi взяли участь 497 активних учасникiв, ученi з майже усiх частин України i з 17 iнших країн, кiлькасот аспiрантiв та студентiв.

Крiм доповiдей, якi вийдуть окремими виданнями, у програмi Конгресу були презентацiї нових видань, виставки художньої франкiани, театральнi вистави, екскурсiї “Мiсцями Iвана Франка у Львовi” та поїздки учасникiв до Криворiвнi, Дрогобича, Нагуєвичiв i Кульчиць. 

У зв’язку з указом Президента ухвалено видання Повного академiчного зiбрання творiв Iвана Франка та п’ятитомної енциклопедiї “Iван Франко”. Вiд д-ра Рудницького була внесена пропозицiя, щоб силами дослiдникiв Франка у США й Канадi видати однотомну франкознавчу енциклопедiю англiйською мовою.

У дискусiї на питання, як вiдзначає Франкову рiчницю Схiдна Україна, д-р Рудницький повiдомив, що Верховний Архієпископ Української Греко-Католицької Церк-ви, Блаженнiший Патрiaрх Любомир Гузар зорганiзував конференцiю на тему “Два Мойсеї українського народу –  Шептицький i Франко”, яка вiдбулася наприкiнцi травня 2006 р. у галицькому місті Трускавцi. Ця ж конференцiя при допомозi українського Товариства Св. Софiї у США та Наукового Товариства iм. Шевченка буде повторена в Києвi наприкiнцi листопада 2006 р. 

Значить, спадщина Iвана Франка переходить Збруч, до Днiпра й на лiвий його бiк, затираючи кордони областей та регiонiв, і готова вручити свою вiзитiвку Донбасовi. А чому так важко пробитись Франковi у Центральну й Схiдну Україну, свiдчить те, як мало ми Франка знаємо та як ретельно попрацювали над нами – вогнем, мечем, голодоморами та iншими засобами винародовлювання, що сьогоднi нам доводиться наново себе шукати.

У свiдомостi кожного народу повинно бути вкорiнене почуття шанування людей, що не давали нацiї спати, допомагали їй вiдроджуватись i вставати з колiн. I тому такi iмпрези повиннi влаштовувати не тiльки професiйнi академiчнi установи, але й культурно-громадськi органiзацiї. Порiвняймо, наприклад, Академiю у 100-рiччя народження Франка на Всеканадському Конгресi Українцiв у Вiннiпезi 1956 р. –  iз Франковим 150-рiччям у цьому роцi. Дотепер нiчого маркантнiшого, органiзованого для всiх прошаркiв української спiльноти в головних осередках Канади не сталося.  

Львiвський Мiжнародний Конг-рес, його рiшення й проeкти та указ Президента України – це великий крок уперед, це великий успiх української культури й полiтичної думки, достойним представником якої був Франко, це, врештi, добра ознака, що межi “регiонiв” наших – географiчних, психологiчних та iдеологiчних будуть поступово затиратись, i приднiпрянця Тараса Шевченка, волинянку Лесю Українку й галичанина Iвана Франка читатиме, вивчатиме й святкуватиме вся Україна.