МОНАСТИР БОЖОЇ МАТЕРІ В ОРАНЖВІЛІ

Пресове повідомлення Торонтської Єпархії щодо продажу монастиря

Дорогі парохіяни!

У вересні 1999 року монахи-цістерці, які були власниками монастиря в Оранжвілі, виставили цю посілість на продаж. Єпархія Торонто і Східної Канади під проводом Преосвященного Кир Корнилія Пасічного, ЧСВВ, купила цю посілість восени 1999 року з метою, щоб поселити там монахів-студитів з України, які мали заснувати український католицький монастир студитського уставу в Канаді. Була надія, що цей монастир стане центром молитви, духовности і релігійної освіти в нашій Єпархії.

Монастирська посілість була куплена, а застава боргу (морґедж) в сумі $2,500.000.00 залишилася до сплати монахам-цістерцям. Десять молодих монахів-студитів іммігрували до Канади і почали створювати монастирську спільноту студитського уставу серед нашої української католицької спільноти Торонтської Єпархії. Цей монстир став духовним центром, до якого прибували парохіяни і вірні з інших парохій. Дохід на утримання монастиря монахи отримували з продажу меду, вареників та добровільних пожертв вірних і гостей. Однак опісля близько року діяльности монастиря почали з’являтися фінансові труднощі, внаслідок чого заборгованості застави боргу (морґеджу) перестали сплачуватися монахам-цістерцям. Невдовзі після цього монахи-студити почали повертатися в Україну через труднощі асиміляції до північноамериканської культури. Коли останній український монах-студит залишив монастир, посілість перестала діяти як монастир, але продовжувала бути духовним центром для малої групи осіб з різних частин Південного Онтаріо.

У часі, коли заборгованість щодо сплати застави боргу (морґеджу) накопичувалася, монахи-цістерці з осідком в Ока, Квебек серйозно замислювалися над тим, щоб посілість Оранжвільського мо-настиря знову перебрати у свою власність. Аби цьому запобігти, почався збір фондів, і $200,000.00 було зібрано в Єпархії, щоб сплатити заборгованість відсотків морґеджу.

У цей самий період, коли відбувалися вищезгадані події щодо монастиря в Оранжвілі, наша парохія в Ошаві розпочала ремонтувати старий шкільний будинок з метою перетворити його у житловий будинок із помешканнями для сеньйорів. Цей проект оригінально мав коштувати $2,500,000.00. Однак через непередбачені кошти ремонту і некомпетентне керівництво кошторис проекту зріс до $6,200,000.00. Окрім заходів, яких Єпархія вжила у критичний момент Ошавського проекту, інструкції, подані Єпархом щодо керування і завершення проекту, не були виконані. Внаслідок цього Єпархія була поставлена у нестійке фінансове становище. На початку 2005 року морґеджі в сумі 4,500,000.00 – Українській Кредитовій Спілці і 1,400,000.00 – Комюнеті Траст були встановлені. Тому, що проект не приносив задовільних фондів, морґеджі потрапили у заборгованість. У 2006 році компанія Комюнеті Траст подала до суду Єпархію і парафію Св. Юрія Побідоносця в Ошаві за несплачення морґеджів. Це означає, якщо суд вирішив би у користь Комюнеті Траст, вони могли б накрити будь-які і всі власності Єпархії, включно з резервами готівки, які різні парохії мають на рахунках, щоб сплатити їм заборгованості. Це було б примусило Українську Кредитову Спілку також ліквідувати їхній морґедж власністю Єпархії. Однією з цих власностей міг бути колишній монастир в Оранжвілі.

Отже, щоб запобігти банкрутству Торонтської Єпархії, були встановлені нові морґеджі з Українською Кредитовою Спілкою, вживаючи посілість монастиря як додаткову власність для забезпечення вищезгаданого морґеджу. Це нове перефінансування уможливило сплату залеглостей до Комюнеті Траст і затримало судовий процес проти Єпархії. Це означає, що на посілість в Оранжвіл зареєстровано три морґеджі:

- один, в сумі $2,475,000.00 – до сплати монахам-цістерцям

- $2,000.000.00 – до сплати Українській Кредитовій Спілці

- третій, в сумі $550,000.00 – одному релігійному товариству в Єпархії

Монахи-цістерці терпляче че-кали на сплату процентів боргу. Однак проценти боргу Українській Кредитовій Спілці за посілість в Оранжвілі разом з великим морґеджем, зареєстрованим на по-сілість парохії в Ошаві, становлять $1,000.00 на день, які Єпархія зобов’язана платити. З цієї суми парохія в Ошаві є спроможною платити тільки 40%. Єпархія не могла собі дозволити на таке фінансове обтяження довше як шість місяців. Внаслідок цього було поставлено на продаж посілість в Оранжвілі.

Коли намір продати посілість в Оранжвілі став відомим, мала група осіб, яка продовжувала молитися в колишньому монастирі, прибула на протест перед єпархіальним бюро. Група була запрошена на дві зустрічі з Преосвященним Кир Стефаном для пояснення фінансової необхідности щодо цього продажу. В обох випадках дана група відмовилася прийняти до відома необхідність продажу посілости і рішення Єпископа.

У 2006 році пропозиція купити монастирську посілість була отримана, прийнята Єпархією, а опісля відкликана покупцями. Переговори з двома іншими групами не увінчалися успіхом. Влітку 2007 року договір продажу і купівлі був завершений із Православною Церквою в Міссіссазі щодо посілости монастиря. Угода буде закрита 14 січня 2008 року.

Упродовж цього важкого часу Єпарх Торонто постійно турбувався духовним добром спільноти, котра збиралася на молитву в колишньому монастирі. Тому Єпархією був призначений духовний провідник, і також отець-душпастир прибував щонеділі, щоб відслужити Божественну Літургію. Ця душпастирська обслуга продовжується сьогодні.

Представники із спільноти, яка збирається на посілості в Оранжвілі, звернулася до Єпархії, щоб та передала посілість фундації, яку вони створюють, і виглядало, що вони мають добродія, який готовий вкласти $2,000,000.00, щоб заплатити монахам-цістерцям заборгованість над їхньою колишньою власністю. Однак не були взяті до уваги інші зобов’язання, зареєстровані стосовно колишньої монастирської посілости в Оранжвілі. Внаслідок цього легально було неможливо передати посілість цій новій фундації.

Упродовж усього часу єпархіальне бюро підтримувало духовні потреби спільноти, яка там збирається, і було готове знайти інше приміщення, де вони могли б молитися. На жаль, усі пропозиції відкидалися представниками цієї спільноти. Ми, в Єпархіальному управлінні, знаємо, що правдива вартість будь-якої парохії чи місійної станиці полягає не в її матеріальній вартості, а в духовності, яку вірні здобувають через участь у даній парафії. Ми засмучені, що мусимо продати цю посілість, однак не можемо собі дозволити її затримати. Після закриття продажу надалі залишається велика заборгованість посілости в Ошаві, яку також планується продати. Тому, що парохія в Ошаві не є спроможною сплачувати цей борг самостійно, ми стараємося робити все, що в наших можливостях, щоб допомогти цій парафії і також іншим парафіям в Єпархії, які зустрілися з фінансовими труднощами.

З надією, що це пояснення допоможе з’ясувати деякі питання і непорозуміння, які виникли внаслідок рішень Єпархії щодо продажу цього монастиря.