Владика Йосиф: “Ми будуємо собор душ”

Нещодавно в Торонто побував Єпископ-помічник Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви Владика Йосиф Мілян, який прибув з України спеціально на святкування 50-ліття церкви Св. Димитрія.

Незважаючи на щільний графік його візиту, Владика Йосиф люб’язно погодився відповісти на кілька питань кореспондента “Нового Шляху” Лариси Гринди.

Владика Йосиф Мілян, народився в с. Добряни на Львівщині, звідки походить батько пароха церкви Св. Димитрія в Торонто, отця Івана Татарина. 1979 року підпільно став монахом Студійського уставу, а від 1979 до 1984 року навчався в підпільній семінарії, після якої 30 грудня 1984 року, з рук Владики Володимира Стернюка, отримав священичі свячення. Батьки Владики довідалися, що їх син став священиком, аж три роки пізніше, оскільки Владика не говорив їм, аби не наражати на переслідування з боку совєтської атеїстичної влади. У 90-ті роки продовжував студії в Люблінському Католицькому Університеті (Польща), отримавши ступінь магістра богослов’я та ступінь ліценціата з літургіки, далі продовжуючи працю над докторською дисертацією.

У роки підпілля духовно обслуговував вірних на Яворівщині, Перемишлянщині та Золочівщині, працював з катехитичними групами молоді та дітей, а після легалізації УКГЦ виконував служіння в соборі Св. Юра, монастирі Св. Йосифа та у храмі Пресвятої Євхаристії у Львові, у Студитському монастирі Св. Іллі в Яремчі-Дора, був духовним провідником молодіжних організацій та очолював Патріаршу Комісію у справах молоді; від 2008 року був настоятелем храму Благовіщення Пресвятої Богородиці при Патріаршому соборі Воскресіння в Києві.

Сьогодні Владика Йосиф Мілян є Єпископом-помічником Київської Архиєпархії.

– Преосвященний Владико, розкажіть нашим читачам, як відбувається будова Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві?

– Коли ви переїжджаєте в Києві через Дніпро на Лівий берег, перед вами відкривається білий собор із золотими банями, який відбивається у тихому плесі Дніпрового заливу. Він дуже гарно вписується в ландшафт, створюючи незабутнє враження своєю величчю, красою, архітектурним ансамблем.

Незважаючи на світову економічну кризу, котра заторкнула й Україну, будівництво продовжується, не стоїть на місці, з чого ми дуже задоволені, бо, попри кризу, люди розуміють важливість цієї акції. Уже знято зовнішні риштування, закінчується надзвичайно важливий і дуже коштовний проект встановлення вітражного скла, завершується покриття великого центрального купола німецькою тонованою мідною бляхою, розпочато проект утеплення та викінчення фасаду від рівня 13,5 м і до фундаменту. Якщо вдасться до зими закінчити цей проект, ми могли б інсталювати вікна і його закінчити. У свою чергу, в зимовий період розпочнемо внутрішні роботи: підведення комунікацій, електрики, встановлення різного роду систем. Паралельно ведуться консультації з митцями та компетентними фахівцями щодо внутрішнього наповнення собору, оскільки собор як сакральна споруда має візантійську традицію, але разом з тим тут застосовані нові архітектурно-будівельні технології та вжито сучасні, модерні їх елементи. На сьогодні маємо рівно ж архизавдання – випрацювати концепцію його мистецького наповнення, щоб у всьому була гармонія у стилі українсько-візантійської традиції, і це сакральне мистецтво було б актуальним на кілька століть вперед.

Наша Церква заявила, що освячення собору відбудеться восени 2010 року. Поки що ніхто цієї дати не переніс і не скасував. Я думаю, що освячення може відбутися в ці терміни, хоча не всі роботи можуть бути завершені.

Звичайно, при наявності матеріальної бази ми б могли швидше все завершити. Але годі Бога гнівити, бо маємо позитивну динаміку будови. Навіть те, що на сьогодні не маємо боргів. Це теж для нас є великим знаком жертвенности наших вірних в Україні і на поселеннях.

Повертаюся думками до 18 червня 2009 року, на празник Пресвятої Євхаристії, де вже в соборі відбулася хиротонія. Ще кілька днів перед тим там кипіли будівельні роботи, стояли лебідки і риштування. За кілька днів їх забрано, удекоровано собор, де відбулася хиротонія греко-католицького єпископа, чи не вперше в історії УГКЦ в Україні на берегах Дніпра у Києві. Історично наша Церква мала велику присутність у столиці, тобто митрополити та єпископи свого часу “сиділи” у Святій Софії, їхніми стараннями встановлено у цій святині сакральні мистецькі твори, зокрема сучасний іконостас. Проте на сьогодні не маємо історичних джерел про будь-яку хиротонію греко-католицького єпископа в Києві.

Чому згадую, як на мене, про цю важливу подію? Бо вважаю, що відкриття собору вже розпочалося цією акцією. Наступним і найважливішим кроком стане посвячення собору, цілком можливо – восени 2010 року.

І знову вертаємося до “земного”, бо від нього, врешті-решт, залежить, чи справді це здійсниться. Із запланованих 13 млн. гривень на цей рік нам вдалося до 17 вересня освоїли лише 3,5 млн. Проте ми сподіваємося на успішний діалог з владою, що має повернути нам податок на додану вартість, що становить близько 4 млн. гривень.

Блаженніший Любомир, Глава і Отець, звернувся з офіційним листом до прем’єр-міністра України п. Юлії Тимошенко з проханням посприяти у поверненні цих коштів згідно з українським законодавством, що дасть нам можливість інтенсивніше працювати над довершенням будівельних робіт зимою.

– А чи держава надає вам матеріальну підтримку на будову?

– Пересічний громадянин України, котрий цікавиться суспільним, політичним і релігійним життям, знає, що Михайлівський золотоверхий собор відбудований завдяки великій підтримці державних структур, зокрема Київської міської державної адміністрації. Така сама щаслива доля спіткала відбудову Успенського собору Києво-Печерської Лаври.

На жаль, такою підтримкою УГКЦ в Києві не втішається. Попри її витривання в часи переслідувань і заборони, різного роду позитивні свідоцтва для народу та держави, наш собор будується з праці рук її вірних синів та доньок, котрі часом з останньої пенсії та скромних заробітків присилають свої цеглинки на побудову своєї святині.

Якщо говорити про будову собору душ і розбудову “собору” Київської Архиєпархії, маю на увазі розбудову її структур, то зіштовхуємося з безпрецедентними випадками, коли представники влади радять нам домовитися з єпископом іншої традиційної конфесії про згоду на виділення землі для побудови нашого храму. Рівно ж маємо великі проблеми на отримання земельних ділянок на всій території Київської Архиєпархії, хоча треба сказати, що влада демонструє позитивне наставлення до наших потреб.

– Свого часу були суперечки, де в Києві має стояти Патріарший собор – на Лівому чи на Правому березі Дніпра. Що Ви про це думаєте?

– Місце, де будується собор, на мій погляд, дуже добре – кращого просто не може бути. Говорячи про собор, дуже важливо сказати, що нам насамперед вдається будувати “собор душ”. Що це означає? Від минулого року у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці при Патріаршому соборі Воскресіння Христового ми почали служити дві Святі Літургії. Очевидно, на початку такої практики на другу Літургію приходило кільканадцять людей. За кілька тижнів храм наповнювався людьми по вінця як на одній, так і на другій Літургії. Динаміка росту “собору душ” є дуже позитивна, Церква має тут велику перспективу. Рівно ж, ще не всі греко-католики в Києві знають про свою Церкву, відчувається брак інформації та даються взнаки секуляризаційні процеси.

Церква включається в суспільне життя народу, працює для дітей та молоді, традиційно Патріарх щороку запрошує на Різдвяну просфору понад 400 осіб та колядників з усіх куточків України. На Великдень водимо гаївки на Софіївській площі, в Музеї архітектури та побуту Пирогові.

На Ваше запитання хочу відповісти, перефразувавши слова Патріарха Йосифа: “Там, де є “собор душ” наших вірних, там є наша Церква”.

– Скільки греко-католицьких парохій уже є в Києві?

– На сьогодні зареєстровано 14 спільнот, серед них активно діючих – сім.

Велика заслуга духовного зросту нашої Церкви у Києві насамперед належиться гідній поставі її духовного Батька і Глави Блаженнішого Любомира. Очевидно, його приклад потягає молодих священиків і богословів, котрі, з огляду на душпастирське служіння, є ентузіастами, не претендуючи на задоволення особистих амбіцій чи якихось матеріальних статків. Це священики з належною освітою та доброю християнською формацією, котрі хочуть реалізувати Богом дане священиче покликання. Щиро Вам скажу, що в окремих випадках я захоплений їхньою поставою і глибоким розумінням та підтримкою їхніх родин, зокрема дружин.

– А чи ви маєте приватних добочинців?

– Очевидно, є багато людей, які нам допомагають доброчинно, через акцію “Цеглинка на будову собору”, благодійні концерти класичної та популярної музики “З вірою та любов’ю”, які відбулися у травні та вересні цього року. В окремих випадках є, очевидно, приватні доброчинці, які складають свої пожертви.

Маленька ілюстрація. У 2007 році наша Церква організувала в Києві IV сесію Патріаршого Собору УКГЦ під назвою “Молоді у Церкві ІІІ тисячоліття”. Організовано дуже цікаву програму. Крім пленарних сесій Собору, котрі тривали впродовж тижня за участю 250 делегатів з усього світу, праці в малих групах, духовних акцій, ми велично відкрили собор в Українському домі, наперед помолившись біля пам’ятника Св. Володимирові, віддали шану в молитві на місці бою Героям Крут. Крім цього, на завершення Собору до Києва, колиски нашого Християнства, запрошено 12000 молодих людей, для яких організували інтенсивну духовну програму та мистецько-пізнавальні заходи, проект “Відкритий простір”, де молоді люди могли ставити і разом вирішувати глобальні питання, котрі торкають сучасну молодь. Цей проект відбувся завдяки щедрій пожертві одного українського молодого благодійника, який забажав залишитись невідомим.

Маємо випадки, коли люди вкладають пожертву на якусь конкретну ціль – скажімо, на ікону в пам’ять померлих батьків, на дзвони, на вітражі і т. п.

Дуже вдячний людям тут, у Канаді, які відгукнулися і склали датки на будівництво Патріаршого собору в Києві в часі мого перебування в Торонто. Чуюся тут у своїй Церкві та серед рідного і близького мені українського народу. Відчуваю єдине биття сердець і біль за справи добра рідного народу та Церкви тут, на поселеннях, і на рідних землях України.

Як голова Спостережної Ради, якому Блаженніший Любомир доручив довершувати будову Патріаршого собору в Києві, хочу пригадати та запевнити, що імена жертводавців будови собору ми розміщуємо на веб-сторінці (www.kyivsobor.ugcc.org.ua). Крім того, Блаженніший висилає подячні грамоти жертводавцям і в їх наміренні щотижня служить Святу Літургію.

Також і я, перебуваючи серед вас на канадській землі, закликаю на всіх вас Боже благословення.

– Дякуємо Вам, Владико, за інтерв’ю і бажаємо щасливого повернення  в Україну.

Якщо хтось хоче долучитися до будови Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві і скласти свої пожертви, в Українській Кредитовій Спілці відкрито спеціальний рахунок № 5425962 – на Патріарший собор у Києві.

PHOTO

Владика Йосиф Мілян відправляє Святу Літургію в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового