Чи обдурять нас знову?

Микола М. Латишко

Беручи під увагу все те, що твориться в сьогоднішній незалежній Україні, мимоволі приходить питання, висловлене в назві цієї статті.

Вся українська діаспора (та й не лише) занепокоєна станом речей в Україні.

А все ж, народна мудрість каже: “Якщо ти щось робиш, а тобі не виходить, значить ти щось робиш неправильно”. Мотивуючись тією мудрістю, можна також сказати: якщо народ чи держава намагається щось зробити, а їй не виходить, логіка підказує – значить той народ чи його уряд щось робить неправильно. Питання: Що робить український народ неправильно всю свою історію, що йому не виходить так, як іншим народам, і те, чого він хоче, а це – волі, незалежности й добробуту?

О, він (народ) існує, але... існувати чи панувати – це не те саме! В зоопарках тварини також існують, але у клітках...

Ось кілька думок на моє власне запитання в заголовку. Протягом усієї нашої історії в нас, українців, були і є міжусобиці – князівські, гетьманські, директорські, патріарші, партійні і нарешті президентсько-верховнорадські. І хоч назви і змінилися, спосіб та наслідки – ті самі. Усі вони завели (і заводять!) український народ на довгий час у неволю.

Росія вела і веде безконечний терор проти українців і всього українського. Ну, а “наші” їм помогли і за царів, і за радянської влади, і тепер. Як же вони можуть визнати Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом, коли вони його створили!

Історія повторюється. Деколи дехто, оправдовуючись, каже: “Бо ми оточені ворогами”. А як же інші держави – Чехія, Австрія, Польща, Румунія, Мадярщина, Ізраїль і т. д.? Чи не могли б ми, українці, в них дечого навчитись? Бо ж зі своєї власної історії не навчились нічого.

Тільки тверда, агресивна і розумна рука в ці часи може керувати державою і запевнити їй вільне існування.

Історія т. зв. “Великих Держав” вчить, що ворогів не “люблять” – їх вбивають.

А що ж робимо ми, українці? Тож давайте сядемо за круглий стіл і по-дружньому та “по-братерськи” поговоримо, та ще й на “общепонятном”, і, може, знайдемо компроміс, бо ж християнство вчить нас любити ворогів... А інших воно того не вчить?! Чи може Бог чи чесний християнин іти на компроміс з чортом? Чи може український народ іти на компроміс зі своїм відвічним ворогом, який всю свою історію намагається його знищити і національно, і культурно, і територіально, і економічно, і мовно, і політично, і фізично, і різними іншими способами?

Скільки можна вчитися нашої правдивої історії з книжок наших ворогів?!

А ось питання, яке не потребує відповіді.

Чи втримався б Ізраїль як незалежна держава, на яку він має повне право, якщо б євреї “любили” всіх тих арабів-мусульманів, якими вони оточені?

Слов’янські держави також мають спільні “коріння”, але про те ніхто не згадував тоді, як “більші” слов’яни нищили “менших” десятками мільйонів під час Голодомору, розстрілів, висилок у Сибір і т. д. А тут, після розвалу тої “імперії зла”, раптом почали говорити про “слов’янство”, спільні “коріння”, “дружбу” і всякі інші нісенітниці.

Навіть “батюшкі” в церквах почали переконувати українців, що Бог не розуміє української мови і що треба молитись “слов’янською”. Та яка там вона слов’янська – звичайна московська!

А як на все те реагуємо ми, українці?

Україна не карає або карає недостатньо ані своїх, ані чужих громадян, які намагаються знищити її Незалежність і Волю. І то відверто!

За антидержавну пропаганду чи дію карають всі держави світу! А в Україні? Роздають чужі, російські паспорти громадянам України, вбивають українських журналістів, ухвалюють російську мову в містах, областях і всіх курортах України, ставлять пам’ятники різним гнобителям українського народу, як Петру Першому і Катерині Другій, піднімають прапори чужих, ворожих держав, зносять тризуби, а ставлять серп і молот, толерують російсько-совєтські назви, дозволили ще один “Рік Росії в Україні”, ніби тих попередніх було замало. Багато т. зв. українських провідників їздять до Москви радитися, як завалити Українську незалежну державу. А дехто, вчинивши злочин в Україні, втікає до Росії або до Ізраїлю – безкарно!

Оце за таку Україну гинули українці під Полтавою, Крутами, Базаром, в Армії Петлюри, в Січових Стрільцях чи УПА?

Що гірше і огидніше – їх всіх і далі проклинають в Україні ще гірше, ніж за совєтсько-московської влади. І вони роблять це не лише в Україні чи Росії, а в усіх дкржавах світу і навіть в Об’єднаних Націях, відверто і безлично називаючи наших національних героїв зрадниками тієї “імперії зла”!

За словами П. Мовчана, “нас, українців, переконують, що бути українцем є взагалі шкідливо”!

Чому все це влада-уряд дозволяє?

Бо така влада. А в демократії владу вибирає народ. Звичайно, народ не може бути винним, бо це ж його вибір.

Можна бути і голодним, і холодним, і бідним – але вільним, або і ситим, і теплим, і багатим – але невільником.

Це вибір народу. Прикладів на це у світі є багато.

Як же це воно так, що в такій багатій країні, як Україна, ми такі бідні? І помимо нашої т. зв. “бідности”, нас, “бідних”, люблять і німці, і росіяни, і поляки, і мадяри, ну – всі. Може, це вони хочуть нам допомогти?

Вони ж нам “допомогли” вступити в колгоспи у 1929-1933 роках! Та й що з того, що нас, українців, тоді загинуло більше, ніж єврейських 6 мільйонів під час їхнього Голокосту-Геноциду? Чи ми чогось навчились? А може, ми чекаємо нашого нового геноциду? Росія вже готова нам його знову зробити!

Микола Хвильовий ще на початку ХХ століття казав: “Геть від Москви!” Прислухаймось до нього хоч тепер!

А все ж – не все в незалежній Україні є негативне, хоч його і намагаються так насвітлювати. Комусь вигідна постійна і безконечна дезінформація про Україну. Давайте глянемо на позитиви: є незалежна Україна; є герб, прапор і славень України; Україна має дипломатичні відносини з багатьма країнами світу; Україна має свою Конституцію і свої закони; в Україні вибирають владу демократично; Україна відбудовує свої церкви, храми, музеї, пам’ятни-ки, стадіони, аеропорти; українські студенти їздять і вчаться в різних державах світу, бачать їхні досягнення; кордони України не є “на замкє” чужинцям; в Україну їдуть мільйони туристів і залишають там свої мільйони, і більшість з них зачарована красою України; Україна має свою армію, флот, авіалінії, гроші, марки і т. д.; Україна торгує своїми товарами з різними державами світу; в Україні можна вільно говорити, писати, друкувати, критикувати і навіть радити будь-кому будь-що; і т. д. і т. п. А пригадуєте, як воно було?!

Звичайно, що в Україні є проблеми. А де їх немає?

Без сумніву, що багато з цих позитивних, наведених мною прикладів – а їх є набагато більше – можна покращити. Але те прийде, якщо український народ усвідомить собі, що “в своїй хаті – своя правда”...

Вибір ваш.

Це не є критика, ані похвала становища в Україні, а лише біль душі української людини, яка прожила на чужині вже 65 років, але кожна клітина тіла якої наповнена любов’ю до рідної Батьківщини – України.

Вертаюсь до заголовку статті. А як ви думаєте, читачі? Чи обдурять нас знову?