Сторінки Віри КЕЖ Хроніка, Коментарі, Різне…

Дата в листопаді

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р., поміж 2-ою і 4-ою годиною, українські частини 15-го полку крайової оборони, 50-го вартового і 41-го супровідного куріня вийшли з касарень, роззброїли жовнірів не-українців, обсадили всі важливіші урядові будинки й, забезпечивши їх, вивісили на ратуші жовто-блакитний прапор. Силою несподіваного удару опанували українці столицю краю і стали панами створеної собою ситуації без насильства і проливу крові. Щойно по військовому захопленню міста полагоджено формальність перебрання влади від австрійського намісника Гуйна в руки Української Національної Ради. У дні Першого Листопада 1918 року перемогла не сила й кількість, але віра, готовність на самопожертву й однодушність думки і чину, що її так небагато виявили українці впродовж своєї історії. На жаль, 1 листопада перед полуднем з’явилися на вулицях Львова польські жовніри. Вони почали нападати й обстрілювати українські стежі. Їм у допомогу кинулося й польське цивільне населення Львова, що почало стріляти на українське військо з вікон, брам та заулків. Поляки мали до диспозиції кадри свого населення у Львові тоді, коли українці могли ждати поповнення своїх частин добровольцями з довколишніх сіл не зразу. Українці розпоряджали тільки госткою старшин і горсткою жовнірів-селян. Але приїзд Українських Січових Стрільців до Львова 3 листопада пополудні відразу поліпшив ситуацію. Українцям помітно допоміг невеличкий, але одчайдушно сміливий загін ім. Ґонти, що прийшов до Львова з Великої України, під проводом отамана Долуда. Збентежені українськими успіхами поляки попросили перемир’я. Це перемир’я стало гробом українського перевороту у Львові. Українські війська опустили Львів по трьох тижнях кривавих боїв.

 Решта листа пані Марії Дитиняк з минулого року

Як ви умирали, вам дзвони не грали,

Ніхто не заплакав за вами,

Лиш в чистому полі ревіли гармати    

І зорі вмивались сльозами.                  

Як вас хоронили у темну могилу,

Від крові земля червоніла,

А хмарами круки по небі літали

І бурею битва гриміла.                       

На ваших могилах хрести похилились,

Калина нагнулась додолу.

Спіть, орли-соколи, стрільці січовії, 

Гармати розбудять вас знову.

З листів

Дорога Пані Віро!

Пані Стефа Гурко згадувала, що забула автора пісні “Коли ви вмирали”. У своїй музичній бібліотеці я знайшла цю пісню, що була надрукована у співанику п. н. “Стрілецькі Пісні”, виданім у Києві (“Музична Україна”, 1992 р.). Пересилаю Вам копію і ноти цієї пісні. Бажаю Вам і пані Стефанії Гурко здоров’я і творчої наснаги.

З повагою до Вас –

Марія Дитиняк.

 Дякую, Пані Маріє. Мені здається, що кожного листопада буде відповідна пора і відповідна ситуація, щоб цю пісню співати і згадувати трагічні часи, в яких декого ще не було на світі!

З любов’ю до Вас – В. К.

 Опінія

В сучаснім “Новім Шляху” (ВІСІМДЕСЯТИЛІТНІМ!) ніхто не живе на сметанці, що підноситься догори в пляшці з молоком просто від корови! В “Новім Шляху” постійно неймовірний біг, лет, тиск, рух, брак рук до праці. В “Новім Шляху” – так було і колись, коли в редакції працювало 18 або 17 людей. Один редактор (він уже не живе) навіть забув одного разу, де він поклав матеріал для сторінки Віри Ке. Знайшов його аж тоді, коли я молилася. І молилася до Святого Антонія! В “Новім Шляху” ніхто ніколи не спочивав на лаврах і ніколи не спочиває і тепер, бо на лаврах спочивають тільки ліниві, а в “Новому Шляху” лінивих нема. Є напруга, блискавки, громи, хмари, сотки телефонів, факсів, “і-мейлів”. У “Новому Шляху” працює цілі дні головний редактор Леся Панько, працює три дні Лариса Гринда – помічник редактора, працює пані Люда, що розвозить своїм автом привезені з друку газети, неповний робочий тиждень працює Іван Підкович, приготовляючи англійські дописи, і працюю вдома я, приготовляючи своїх дві сторінки на початок кожного місяця. Справді, чому я про це скоріше не написала? Бо ж читачі не знають, що нас у редакції нема 18, “як було колись”, і ми викінчуємо свою працю з приємністю і часто з гумором. Гумор, що так страшенно журив одного з перших моїх редакторів, тепер тільки йде на нерви тим, що мають психологічну потребу відчувати перманентну нещасливість і любуватися нею. Шкода. Навіть у Святому Письмі (“Книга Прислів’їв” 17:22) написано: “Радісне серце ділає добре, як лікарство, а зламана душа – засушує кости”. Щоб серйозно думати – треба нераз щиро посміятися. Свобода думки, свобода інтелекту, моментальний контакт з читачами дав нам, журналістам, можливість ударяти в солярну заплутаність громадських інтриг і не допускати, щоб “през незгоду всі пропали, самі себе зруйнували”.

Дай Боже, щоб наша газета прожила ще других 80 літ!

Кілька додаткових нюансів до Фестивалю на Блурі в Торонто

Цей  Фестиваль – це розвага розваг. Надзвичайно цікаво описала його пані Лариса Гринда в “НОВОМУ ШЛЯХУ” ( ч. 37 за 23 вересня 2010), ілюструючи 17 чудовими “живими”, кольоровими фотографіями. Але я крутилася “іншим путем” і зробила ще кілька додаткових знімків. Ось вони:

PHOTOS

1 – Зліва направо: Борис Вжесневський, дві представниці М. Іґнатьєва і Джерард Кеннеді (його мама українка і вишила йому сорочку)

2 –  Думайте про Майка Гарріса і його “Коммон сенс революшен”, нашого прем’єр-міністра Стівена Гарпера, лідера офіційної опозиції Тіма Гудака і багатьох інших важливих людей, що вийшли з цієї партії...

3 – Українські офіцери, що проходять стажування в Кемп Борден

4 – Провідник NDP Джек Лейтон, ідучи дорогою зі своїм почотом, голосив: “Слава Україні!”

5 – Наші ветерани

6 – Світова голова “Четвертої Хвилі” пані Аня Кісіль – без “Четвертої Хвилі”

7 – Одеса Келебай і Василь Підзамецький провадили перший раз у Фестивалі молодіжну програму.

Всесвітній потоп – Ной – і – ми

Наслідки повені на життя людей можуть бути нещастям і щастям. Наприклад, найдовша ріка у світі НІЛ своїми величезними виливами постачає в одних місцях воду для плантацій, а в інших, відпливши, залишає цінний, багатий осад землі, що на ньому люди вирощують рослини, конечні для життя. Дивна річ, у тих місцях ніколи не появилися оповідання про Ноя, його “Арку” і як він урятував усю свою родину і звірят (слонів, комарів, гадюк та ін.), а решта людей згинула. В неканонічній частині Старого Завіту в біблійній Книзі Буття (Ґенезис – 6,7,8 і 9) описано, як повінь затопила Землю, і якби не Ной, то все людство і тварини були би пропали. (А в тому часі в інших частинах Землі існували люди, рослини і тварини, але не було комунікації, як тепер.) Тепер Землю трясуть вулкани, повені заливають дороги і хати, поля, але ніхто не рятує тільки себе і свою родину. Тепер з усіх сторін напливає поміч. Питомий для людства дух боротися за існування помагає виходити щасливо з найгіршої ситуації і рятувати всіх довкола себе та боротися з бурями, з високими хвилями води і з усіма нещастями.

Не тільки люди собі помагають, але країна країні привозить харчі, одежу, гроші. Люди Бога взивають, але й рук прикладають.

P.S. Тема для розмови і думання: “Арку” будували анальфабети, а “Титаник” – професіоналісти.