Вшанування українських ветеранів

8 листопада ц. р. відбулося відзначення Дня пам’яті українського воїна – вшанування пам’яті воїнів-українців, які воювали на фронтах кровопролитних воєн і героїчно загинули за ідеали справедливости і рівности, свободу та незалежність України.

Заходи пройшли в Українському меморіальному парку Торонто та були приурочені до Дня ветеранів (Remembrance Day), державного свята Канади, яке відзначається 11 листопада.

Урочиста церемонія включала марш канадських українських ветеранів, спільну панахиду українських священиків різних конфесій, покладання вінків до Пам’ятника українським воїнам, привітання почесних гостей та виступ українського духового оркестру і чоловічого хору.

З вітальним словом виступили почесні гості: член Парламенту Канади Борис Вжесневський, представники Уряду Онтаріо, генеральний консул України в Торонто Олександр Данилейко, голова Конгресу Українців Канади, Відділ Торонто, Маркіян Швець, представник офіцерів Збройних Сил України, які проходять підготовку на канадській військовій базі Camp Borden.

Головним промовцем на урочистостях був Богдан Ґоґусь, який виголосив дуже гарну промову, яку ми вирішили надрукувати в газеті, щоб ті, хто не мав змоги почути її біля пам’ятника, змогли прочитати її на наших шпальтах.

Преосвященний Владико, всечесніші отці, дорогі ветерани, дорогі українські військовики, шановна громадо!

Час і віддаль відмежовують нас від тих подій, котрі ми зібрались відзначити нині.

Ми стоїмо перед пам’ятником, який символізує всіх канадських воїнів українського походження, котрі полягли на полі бою за Канаду.

Коли ховали на Аскольдовій могилі тих юнаків, котрі загинули під Крутами, президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський почав свою промову латинським прислів’ям: “Dolce et decorum est pro patria mori” – “Солодко й достойно загинути за свою Батьківщину”.

 Але ми знаємо, що смерть ані солодка, ані достойна. Ми розуміємо правдиву суть війни – жах і горе.

Тоді, коли наші українські канадські вояки здобували Vimy Ridge від німців, Українські Січові Стрільці себе відзначили на Маківці. Тоді, коли війська УНР страждали і гинули під Базаром і в “трикутнику смерти”, наші українські канадські воїни рівно ж страждали в Ypres і Passchendalle. У тих багнистих бельгійських окопах українець Пилип Коновал здобув найвищу заслугу Бритійської імперії – Хрест Вікторії.

Що єднало тих воїнів-добровольців? Леся Українка сказала: “Хто ненавидить кайдани, тому війна не страшна”. Точніше було б сказати: “Хто ненавидить кайдани, тому війна конечна”. Наш народ прекрасно розуміє цю істину зі свого історичного досвіду.

Ви, дорогі ветерани й українські військовики, знаєте, що відсіч наїзникові одинока й безкомпромісна. Що, за словами гетьмана Івана Мазепи, “же през шаблю маєм права”. Ця істина залишилася актуальною донині.

Вступивши в ряди Канадських Збройних Сил, українські добровольці здобули для української громади  повагу і належне місце в канадській спільноті. Після англійців і французів українці становили найбільшу національну меншість у Канадських Збройних Силах під час Другої світової війни. Хоча вони служили в Канаді, їм не була байдужа доля українського народу. Виникли такі постаті, як Богдан Панчук і Святослав Фроляк, які працювали для добра українських біженців і полонених воїнів Першої Дивізії Української Національної Армії.

From the First World War, Ukrainian Canadians fought and died in every conflict that Canada has been involved in. It is said that the Canadian national identity was forged on the battlefields of WWI. It can equally be said that the Ukrainian community in Canada fully came into its own through its enormous contribution to Canada’s war effort.

During the Second World War, 1 in 10 Canadians were in uniform – the largest proportion of any nation during the War. We do not know the true number of Ukrainians who served during that time. However, in a poll conducted in England among 500,000 Canadian service men and women to determine which languages they spoke fluently, about 25,000 indicated Ukrainian. This was by far the largest group other than English and French. And even this number is a low estimate. If we take into account all those who were not fully fluent in Ukrainian and those who fearing discrimination concealed their Ukrainian origins, the true number was far greater, probably closer to 50,000.

Today we honour and remember all those Ukrainian Canadian service men and women who paid the ultimate sacrifice for this country. We remember all those who fought and died defending Hong Kong. We remember all those who fell liberating Sicily, Italy, France, Belgium and Holland. We remember all those who were killed in action in the air over Germany.

І ось ми зібрались вшанувати пам’ять всіх тих, які загинули на службі Канаді.

Їх подвиг допоміг здійснити споконвічну мрію всіх українців – жити, за нашими пророчими словами, “в сім’ї вольній, новій”.

Вічна їм пам’ять!

Вічна їм слава!