Моральне право української діаспори

Йосиф Сірка

---------------------------

“Мене теж непокоїть політика Міністерства освіти, котре

проводить деукраїнізацію в Україні, а саме зменшенням

вжитку української мови та викривленням правдивої

історії України”.

Ераст Гуцуляк, почесний консул України в Канаді

(з листа до президента

В. Януковича)

Ще кілька тижнів тому президент України В. Янукович під час зустрічі з українською діаспорою у Бразилії запрошував вихідців з України словами: “Приїжджайте в Україну, там зараз цікаво жити”. Він обмінявся навіть з українцями Бразилії дарунками.

Українська еміграція у Бразилію почалася 120 років тому. Президент Бразилії підписав закон, згідно з яким 24 серпня оголошено національним днем української громади у Бразилії – на знак визнання вкладу українців у розбудову країни. Про українську 500-тисячну громаду Бразилії ще на початку року появилася у Дніпропетровську книга відомого журналіста й письменника Фіделя Сухоноса “Ріо-де-Україна”. В. Янукович міг на власні вуха й очі переконатися, що українці Бразилії протягом 120 років зберегли не тільки свою мову, але й культуру, поряд з тим, що вони знають і португальську та є сумлінними громадянами Бразилії. Ще недавно перо Ф. Сухоноса знайомило українців також з великою українською діаспорою США, яка цілком по-іншому влаштовувалася на цьому континенті. Бразилійську та канадську українську еміграцію об’єднує те, що українські поселенці отримували тут поля та ліси, які розчищали та обробляли і тим причинилися до розбудови цих країн. Сьогодні українська діаспора Бразилії ще й далі працює переважно у сільському господарстві (близько 80%), а канадські українці вже із фермерства перейшли в науку, бізнес та індустрію, і лише мала частка залишилася у сільському господарстві. Об’єднує українську діаспору взагалі любов до праці, любов до своєї релігії (православної і греко-католицької), до своєї мови, культури й історії – те, про що і сам президент України не дуже знає, оскільки Церкву він підтримує Московську, а мову обіцяє українцям чужу.

Під сучасну пору українські громади можна знайти не тільки в Канаді, Аргентині, Бразилії, США, але й по всій Європі, бо тікають люди вже не з тої причини, що у ХІХ ст., але тому, що в Україні запанувало політичне хамство, яке дозволило прийти до влади людям, що дбають лише про власні прибутки. Олігархи та чужинці, в кишенях яких не тільки український паспорт, але й паспорти інших країн, де і тримають свої награбовані або нечесно придбані капітали, не дбають, що висококваліфіковані спеціалісти покидають Україну, щоб десь у світі заробити на прожиття або щоб знайти суспільство, де панує політична культура і верховенство права.

Українська діаспора становить понад 20 мільйонів колишніх та сучасних вихідців з України і українських етнічних земель. Щомісяця діаспора “вливає” в економіку України суми доларів, які далеко перевершують позики Міжнародного Валютного Фонду. Коли б українські заробітчани, діаспорні родичі припинили посилати щомісяця десятки мільйонів доларів на підтримку рідних, то бідність в Україні зросла б подвійно.

Якщо взяти під увагу те, що є такі країни, які налічують по 2-5 мільйонів населення, а користаються повною національною свободою, то боляче робиться при погляді на Україну, в якій треба боротися за те, щоб почути українське слово по телебаченню або по радіо, а про друковане слово вже й не згадуймо.

До прикладу, двомільйонна Словенія має своє телебачення, радіо, газети, книжки – все словенською мовою, незважаючи на те, що живуть тут і хорвати, і серби та ін. У Словенії нікому не спаде на думку вимагати, щоб запроваджувати тут другу державну мову, бо сусіди їх не розуміють. Але це не тільки мала Словенія шанує своє, так роблять албанці і Прибалтійські країни, яких за територією та чисельністю населення можна порівнювати з областями України. Всі ці держави також мають свої діаспори, які досить гармонійно живуть і спілкуються із країнами свого походження.

І тут нам потрібно замислитись, чому українська діаспора так активно допомагає Україні матеріально, але дуже слабо духовно?! Звичайно, можна перерахувати конференції, зустрічі з президентом, Фонд Яцика та пересилання десятків тисяч книжок у різні бібліотеки України, завезення комп’юторів, гуманітарної допомоги і т. ін. Духовно в розумінні моральному, щоб підтримати дух боротьби за своє, яке тепер окупаційна влада нищить швидкими темпами.

Міністр освіти Дмітрій Табачнік вже вкотре показав своє антиукраїнське, імперське обличчя і залишається надалі в уряді Януковича, який мав би дотримуватися Конституції, а не вигаданих “теорій” про те, що так “історично склалося”. Навіть людина, що має дуже мало інформації про історію України, знає, що в Україні “історично” не складалося, але її історично окуповували і окуповують досі. Спочатку вдавалися до окупації території, а тепер, коли існує незалежна Україна у певних кордонах, то її окуповують російськими найрізноманітнішими виданнями, російським радіо, телебаченням та кінофільмами, різними сайтами, які позначають, що українські, але з російською мовою (згідно зі статистичними даними в Україні видають лише 10% журналів, 30% газет і 56% книжок українською; частка українського мовлення у програмах восьми (українських?) найрейтинговіших телеканалів у сукупності становить лише 22%, в радіоефірі спілкуються українською лише 4% – притому понад 50% населення спілкується українською). Тому абсурдно звучить з вуст міністра речення, що в його мовній програмі “права людини поставлені на чільне міце”. Дуже можливо, що пан Табачнік українців не вважає людьми, тому й не бере до уваги їхні права!

Міністр освіти, науки, молоді та спорту Табачнік відомий своїми антиукраїнськими ненауковими теоріями та висловами, але відвертий шлях на русифікацію України він відважився оприлюднити в інтерв’ю журналові “Обрати вниманіє” (Зверни увагу). Він хоче змусити держслужбовців вивчати імперську мову. Якщо він так дбає про майбутню “конкурентоспроможність” українців (і російськомовних), то чому б не орієнтуватись на вивчення китайської, яка, без сумніву, має перспективу не тільки в Україні, але й у цілому світі, бо вже тепер нею розмовляють майже півтора мільярда людей?!

В інтерв’ю журналові Д. Табачнік зазначив, що “безглуздо і аморально відмовлятися від того, що в нашій країні склалося історично”. І це сказала особа, яка вважає себе істориком. Тут слід таки чітко сказати, щоб “авторитет” міністра не заводив людей в оману – в Україні історично не склалося те, що його, з ласки Москви, поставили міністром – його свідомо поставили на це місце, щоб зруйнувати українську освіту і спрямувати вивчення історії на спільний підручник з окупантом.

Історія України є яскравим доказом того, що з вільної нації, з її мови може зробити шовіністична окупаційна влада, яка не зуміла знищити українську мову за час царської імперії і за час кривавої червоної імперії. Отже, не “історично склалося”, а за допомоги різних указів, циркулярів, постанов ЦК КПСС про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом (мабуть, українці є єдиною у світі нацією, які не мають власної буржуазії, але мають буржуазний націоналізм). Тепер шовіністична пропаганда займається демагогією про російськомовний народ, якого нема, але є живуча шовіністична мрія – зрусифікувати Україну. Фраза про “права людини” у безправній країні є лише окозамилюванням та відверненням уваги від дискримінації українців у незалежній Україні та від втягування українців у московсько-азіатське ярмо.

ЗМІ на Заході щодня приносять інформації про тисячі студентів у Лондоні (Великобританія), в Монреалі (Канада), які протестують проти підвищення оплати за навчання, про сотні мирних демонстрантів, які окупували площі перед фінансовими центрами в різних містах світу – вимагають змінити соціальну несправедливість. А українська діаспора мовчить, коли україножер-міністр запроваджує явно імперську політику, яка має знищити не тільки українську мову, але й державу. Можна зрозуміти студентство в Україні, бо студентка, яка квітами ткнула Табачнікові в лице, змушена була залишити університет.

Діаспора має не тільки моральне право, але й обов’язок запротестувати проти того курсу, який започаткував міністр уряду Януковича. Діаспора повинна голосно і чітко сказати президентові, що людські права в Україні стосуються і українців, бо вони були вже людьми тоді, коли починалося людство. На лист почесного консула України в Канаді Ераста Гуцуляка президент може не зреагувати, але якщо до Києва надійдуть мільйони листів на адресу Президентської Адміністрації з вимогою звільнити україноненависника-міністра, то, може, хоч один лист і дійде до Януковича!

Не вистачає мати моральне право – його потрібно і використати!