Випробування революцією

Богдан Червак

З-поміж усіх тверджень, що характеризують постреволюційну дійсність, принаймні одне не викликає застережень: майже рік Україна жила під впливом Майдану. Іншими словами, суспільство проходило й проходить випробування революцією.

Вже сьогодні можна сказати, що не усі виявилися спроможними належно і гідно скласти іспит революцією.

Як це не парадоксально, але першими ідеали революції зрадила так звана еліта, яку до Майдану називали політичною, а після Майдану – владною. Розкол “помаранчевої команди” – це, безумовно, зрада революції, якщо називати речі своїми іменами. Проте він – лише фрагмент політичного життя, який може мати негативні наслідки для помаранчевих під час їхньої битви за депутатські місця у новому парламенті.

Більш суттєвим є те, що лідери революції, які опинилися при владі, не збагнули логіки історії, не зрозуміли, який історичний шанс отримала Україна. Адже перемога Української революції стала можливою виключно через небувалий сплеск національного патріотизму, який глибоко укорінився в свідомості народу і лише завдяки революції отримав можливість реалізувати свій величезний потенціал.

Натомість саме ідея українського патріотизму як локомотиву новітньої історії виявилася незатребуваною для багатьох представників нинішньої влади.

Що більше, одразу ж після революції її “вожді” Порошенко і Мороз ініціювали питання надання російській мові статусу офіційної, тобто другої державної. Зрозуміло, що під приціл ставилася не лише українська мова, під удар ставилася “українська справа”. Фактично –  це перша зрада одного з ідеалів Майдану, який “українське питання” зробив чинником сучасної європейської історії.

У цьому році Президент Віктор Ющенко, прем’єр Юлія Тимошенко, владні інститути проіґнорували питання визнання ОУН і УПА. Запропонована натомість ідея “примирення” вояків УПА і “червоних” ветеранів лише загострила проблему і вилилася у силове протистояння на Майдані. Інакше кажучи, зазнала краху ще одна національна ілюзія, що перемога Української революції відновить історичну справедливість щодо людей, які зі зброєю в руках воювали за незалежність України.

Очевидно, що чимало апологетів влади наводитимуть факти, які свідчитимуть, що Ющенко усе ж “справжній українець”. Це справді так. Але час вимагає не ритуальних фраз, а конкретних справ, які покажуть, що влада не на словах, а на ділі захищає законні права української нації.  

Впродовж року випробування революцією пройшло чимало політиків. Революція виявилася нещадною для всіх, хто думав, що можна безболісно проіґнорувати її ідеали.

Так, рейтинг суспільної довіри до Президента Ющенка і екс-прем’єра Тимошенко, які у свідомості мас сприймаються як символи революції, після розколу “помаранчевої команди” знизився до такої міри, що примусив обидві сторони всерйоз говорити про загрозу реваншу й необхідність об’єднатися.

Ще жорстокішою революція виявилася до деяких інших її адептів. Фактично без політичного майбутнього залишилися Порошенко, Жванія, Червоненко, Третьяков, Мартиненко, Зварич та багато інших “революціонерів”, які думали, що високі крісла у просторих владних кабінетах є запорукою їх безхмарного майбутнього.

Цікаво, що при цьому жодна судова інстанція не підтвердила звинувачення Олександра Зін-ченка в причетності колишніх високопосадовців до корупційних скандалів. Вирок їм винесла революція, яка не терпить тих, хто вирішив стати над нею.

У ще гіршій ситуації опинився сам Зінченко. Не довівши правдивість своїх звинувачень на адресу оточення Ющенка, він у всіх гріхах тепер спробував звинуватити оточення Тимошенко. Але хто вже вірить у “викривальні” заяви колишнього державного секретаря та об’єднаного соціал-демократа? Так герої перетворюються у блазнів.

На тлі болісних поразок влади не спромоглася на “прорив” опозиція. Свідченням чого є нинішній рейтинг Віктора Януковича, який явно не дотягує до того рівня, який він мав, коли йшов у бій з Ющенком. Відставний прем’єр-міністр не відважився переглянути жодну із своїх передвиборних засад і надалі переконаний, що панацеєю від усіх бід може стати орієнтація на Росію, федералізація країни та необґрунтовані соціальні обіцянки. По суті, Янукович, Партія регіонів, СДПУ(о) та інші – це і надалі передовий фланг контрреволюції, анти-Майдан.

Над революцією пробує піднятися спікер парламенту Володимир Литвин. З цією метою він навіть утворив передвиборний  блок “Ми”, під крило якого сховалися кучмісти усіх мастей, які не полишають нагоди, щоб кинути камінь у святе – Українську революцію. Та мине час, й історик Литвин переконається, що Майдан – це не лише те, що було рік тому, а фактор національного прогресу, який неминуче змете із свого шляху недобитків минулого.

Напередодні річниці Пома-ранчевої революції Президент Ющенко звернувся із черговим радіозверненням до співвітчизників. Він говорив про ідеали революції і Майдану. Зокрема, Президент розповів про свої відчуття, які оволоділи ним, коли, перебуваючи у Парижі, він покладав квіти до пам’ятника Симонові Петлюрі. Ющенко став першим Президентом України, що вшанував пам’ять людини, якої цуралися його попередники, проте якою захоплювалися покоління свідомих українців.

У річницю Майдану Президент вирішив нагадати нації про витоки її держави і справжніх героїв. Це вселяє оптимізм. При цьому хочеться вірити, що незабаром Ющенко цитуватиме не лише Винниченка, а й Коновальця і Мельника, будівничих Української Народної Республіки, які ніколи не зраджували ідеалів Української революції.