Засмакували влади в Україні, а тепер би її з’їсти!

Йосиф Сірка Торонто

13 листопада 2007 р. в Торонто, в українській греко-католицькій церкві Св. Димитрія, за ініціативою пароха о. І. Татарина відбувся поминальний вечір жертв Голодомору в Україні 1932-1933 рр. Заповнена церква україномовною і англомовною публікою була гідним місцем, де  о. Едвард Іванко прочитав  твори А. Димарова, М. Долота, Є. Гуцала та О. Звичайної „Бувай здорова, люба Україно” англійською мовою та доповнив їх українськими піснями.

Перед очима присутніх появлялися картини страхіть, коли люди з голоду пухли, божеволіли  і  ставали канібалами. Ці епізоди викликали не тільки співчуття, але й сльози жалю та подиву, що така жорстока смерть косила людей у країні, яку знали у світі як годувальницю Європи (під час голоду большевицькі кати продали на Захід 1,7 мільйона тонн зерна). Протягом 1932-1933 років в Україні вмирало щодня 25,000 українців від голоду, холоду або від розстрілу. 7-10 мільйонів українців протягом одного року поплатилися життям кривавому большевицькому режимові – такого страхіття ще жодна цивілізація не знала!

Я прийшов додому і ще раз глянув на статтю, яку надіслав на “Майдан” 13.11.2007. Я  знову звернув увагу на два речення у статті віце-прем’єра, професора, доктора історичних наук  Дмитра Табачника (державну посаду автор чомусь не навів поряд із титулами) “Утиньій суп” по-украински” (“Киевский Телеграфь”, 10.11.2007). “Поетому, очевидно, надо оставить на суд  вопросьі, раскладьівающие общество сегодня. Через 100 лет историки смогут куда более  беспристрастно судить о роли и месте УПА в Великой Отечественной войне, о факте создания в рамках СССР суверенного украинского государства, ставшего членом-основателем ООН  благодаря Сталину, о количестве жертв и социальньіх и политических причинах голодомора...” (під-креслення – Й.С.) Оцих двох речень вистачає, щоб скласти собі думку про “професора (тут він заслужив, щоб писати з трьома “ф”), доктора історичних наук”!

Табачник тут перевершив усі “сподівання” і вченого, і політика, і державного службовця на посаді віце-прем’єра з гуманітарних питань. Коли б його порадами скористалися історики світу, то про єврейський голокост заговорили б щойно десь у 2046 році, про світові війни ми б ще мовчали, а історики займались би археологічними розкопками, бо вони не “раскладьівают общество”. Але  кривить Табачник душею, коли каже, що Україна стала суверенною країною в СРСР завдяки Сталіну. Коли б він висловив в Ізраїлі думку, що Ізраїль завдячує своє заснування Гітлерові, то його б, певно, закидали камінням, як це робили з “відьмами” у Середньовіччі. Саме тут відчувається на “історикові” сильний вплив “Короткого курсу історії ВКП(б)”!

Звичайно, через 100 років вже не буде жодного живого свідка, який пережив народовбивство в Україні, так само, як вже не буде жодного єврея, який пережив геноцид євреїв. Якщо сьогодні вчені ще на основі свіжих слідів, існуючих документів можуть твердити, що йдеться аж про сім-десять мільйонів жертв Голодомору в Україні лише за один рік, то що той рік буде через 100 років?!

Через 100 років вже не згадуватимуть винищення і ліквідацію українських священиків та Автокефальної Православної і Греко-Католицької церков; через 100 років вже мало буде документів про знищення української інтелігенції; через 100 років вже не буде (надіємось) пам’ятників катам українського народу на території незалежної держави; через 100 років, імовірно, вже будуть стояти пам’ятники героям, які боролися за незалежну державу, за збереження самобутности народу і його мови; через 100 років, сподіваємось, вже не буде сумніву щодо тих, хто боровся за Україну, а хто її руйнував!

Табачник говорить про майбутнє у світі глобалізації, але ж яке може бути майбутнє, коли ти не знаєш свого минулого, а замість того, щоб вивчати минуле, то він пропонує нам зробити перерву на 100 років, і нехай собі майбутні покоління ламають голову над тим, що не міг зрозуміти „доктор історичних наук”, тобто на тобі, небоже, що мені не гоже!

Вже 40 країн світу визнали Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, а  київський “історик” на посаді віце-прем’єра з гуманітарних питань до 75-ої річниці  Голодомору пропонує “відкласти” його на наступних 100 років. Я певний, що “історикові”, який свої знання черпає з “Короткого курсу історії ВКП(б)” (що й позначається на його оцінці ролі Сталіна у нищенні українського селянина, інтелігента і всього українського народу), не вдасться перенести правду про Голодор, про УПА до наступного століття, але дивуєшся, чим завинила Україна перед Господом, що він дозволив на її землі такого вченого і “гуманітаря”?!

Американським вченим Р. Конквестові та Дж. Мейсові не потрібно було 100 років, щоб досліджувати Голодомор в Україні, а комсомольцеві Табачнику було б мало і 200 років, бо ним править не любов до правди про Голодомор, про УПА, до історії України, в якій він вже роками сидить “при кориті”, але любов до влади, а її він бачить тільки у поєднанні з російською державною, бо коли б він емігрував до Росії, то там би йому не дали керувати навіть “табачним кіоском”, а не те що гуманітарною політикою.

Після появи статті Табачника на сторінках газети виступив і голова Луганської облради В. Голенко з ініціативою провести ІІ з’їзд в Сєвєродонецьку. Чи це збіг обставин, чи добре спланована акція?! Потрібно всім громадянам України бути уважними, оскільки з наближенням кінця для таких державних “діячів”, як Д. Табачник і йому подібних, їм не буде шкода ділити Україну – аби тільки бути при кориті і зберегти владу, без неї вони безробітні і нікому не потрібні.

Канадці українського поход-ження готуються відзначити 75-ту річницю Великого Голодомору не тільки у вузькому колі, але так, щоб всі канадці знали про наше велике горе, яке ще дехто в Україні хоче замовчати або хоча б визнання його перенести на 100 років далі – тобто нехай його згадують аж у ХХІІ столітті. Сьогодні ж, як казав П. Тичина: “Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та!”

А чеський антифашист Юліюс Фучік закликав: “Люди, будьте пильними!”