“Стародавня Україна: Таємниці Трипільської культури”

З 29 листопада 2008 р. по 22 березня 2009 р. в Королівському Музеї Онтаріо в Торонто буде проходити виставка “Стародавня Україна: Таємниці Трипільської культури”. За цим стоїть велика і копітка праця як організаторів, так і працівників Королівського Музею Онтаріо, музеїв України, науковців і археологів. Керуючий редактор “Нового Шляху” Леся Панько мала нагоду зустрітися з професором, заступником директора Інституту Археології Національної Академії Наук України Денисом Козаком і вченим секретарем, кандидатом історичних наук того ж Інституту Олексієм Корвіним-Піотровським.

Леся Панько: Як почалася співпраця України з Канадою щодо організації виставки Трипільської культури?

Денис Козак: Наша співпраця почалася після виставки “Золота спадщина: Скитські скарби древньої України”, яка проходила на Північноамериканському континенті і в Торонто зокрема. Тоді ми ближче познайомилися з українською громадою та Королівським Музеєм Онтаріо в Торонто – це був творчий початок. Щодо Трипільської культури, то ця ідея живе в суспільстві, її підтримує і пропагує Президент України Віктор Ющенко.

Л. П.: Вже довший час дискутується питання про те, чи можна вважати трипільців попередниками українського народу?

Д. К.: Ми, науковці, дещо не згідні із трактуванням цієї культури, що це початок українського народу, що ця культура мало що не дала імпульс світовій цивілізації. Трипільська культура – виразник нашої давньої історії, одна з її яскравих сторінок. Це культура, яка належала одному із поколінь, що існувало 3 тисячі років до нашої ери. Те, що було в Чернихівській культурі чи за часів  Київської Русі, зовсім інше, ніж те, що ми маємо сьогодні. Це різні етапи еволюції, певного етносу на певній території. Ми підтримуємо ідею популяризації цієї культури, вона пробуджує зацікавлення громадськости, зокрема до археології також. У мене склалося враження про цю культуру – і за що я її люблю, – що це була перша яскрава землеробська культура на території України. Ці люди, незалежно, звідки вони прийшли, мали певний спосіб господарства, і це донесли до нас. Ці люди були закохані у глину, землю, для них це було святе. Звідси оці узори, пов’язані із землею та її родючістю. Життя іде від землі-матері, яка годувала; від жінки, яка народжувала дитя, іде нове життя. Міфологія була на це настроєна, звідси й ці візерунки. Трипільська культура близька нашому українському духові, все йде від землеробства – якого б високого наукового рівня чи позиції ми не досягли, ми всі вийшли із землеробства. Трипільці нам близькі й рідні.

Л. П.: Коли вперше археологи знайшли сліди Трипільської культури?

Олексій Корвін-Піотровський: Є невеликі суперечки щодо перших знахідок Трипільської культури. Український археолог Вікентій Хвойка розпочав розкопки ще у 1893 році біля села Трипілля на Київщині. Це археологічна культура ранніх землеробсько-скотарських племен. У ті часи люди жили великими поселеннями, знайдено десятки поселень-гігантів, найбільше з яких – Тальянки на Черкащині, площею 450 гектарів. Одна його центральна площа була 60 гектарів. Є припущення, що то була площа для збору людей (віча). Будівлі їхні мали дерев’яні стіни, обмащені глиною з обох боків, а пізніше для зміцнення цю глину обпалювали. Після 50-60 років ці поселення покидали і не поверталися туди протягом тисяч років.

Л. П.: Чому трипільці покидали свої поселення після такого періоду та ще й спалювали їх?

О. К.-П.: Славного українського чорнозему в той час не було. Ґрунт в основному був глиняний, непоживний, врожайність не була високою. Після 50-60 років земля виснажувалася, і тому доводилось покидати цю землю. Одна з наукових концепцій – коли трипільці залишали поселення, вони його спалювали. Є й інша сторона: трипільці начебто вважали вогонь чудотворною дією, і тому спалюванням замітали сліди – це здійснювалось у ритуальних цілях. Однією з причин переселення також була зміна кліматичних умов, а залежність тут була безпосередня. Ми можемо пишатися, що терени України були залучені в цей великий цивілізаційний процес.

Л. П.: Які експонати Ви привезли на виставку Трипільської культури?

О. К.-П.: Колекція включає 300 предметів. Ми привезли дуже багато нового: новий орнамент на речах, нові форми посуду, нові зображення, нові візерунки, різні види зброї, сокирки, кераміку, статуетки. Дуже цікава модель маленького справжнього житла, а можливо, це хатка для трипільської Барбі, і таке теж не виключено, це магічний виріб. У цій виставці буде показано всі сторони Трипільської культури. Виставка буде відкриватися фільмом, який знімала американська група на базі нашої експедиції. Вибрано найхарактерніше, щоб люди зрозуміли всю глибину цієї культури. Привезено експонати з Одеського Археологічного Музею, Київського Національного Музею, Вінницького Музею та Інституту Археології НАН України. Саме з нашого Інституту – найбільша колекція. Вірю, що ця виставка пробудить ще більший інтерес до України в цілому. Чудово, що діаспора демонструє таке зацікавлення.

Л. П.: Трапляється, що цінні, історичні знахідки потрапляють у приватні руки, і Україна втрачає справжні скарби, які б міг побачити цілий світ.

Д. К.: Так, в Україні справді існує так звана “чорна” археологія, коли цінні знахідки потрапляють у приватні руки високопоставлених чиновників. Вони грабують Україну, її духовні та історичні скарби, і роблять це під гаслом “порятунку української культури”. Траплялися випадки, коли під час експедиції в лісосмузі 200 кв. метрів було знищено дерева, рештки Трипільської культури пограбовано, а пізніше реставровано у приватних лабораторіях і продано. Ці розкопки проводять без ліцензії і дозволу, вони мають відповідне обладнання, якого не має наш Інститут Археології. Українське законодавство абсо-лютно і однозначно забороняє будь-яке привласнення зі сфери давньої історії. Інститут Археології – єдина структура, яка різко, чітко і однозначно виступає проти “чорної” археології.

Л. П.: Яку наступну виставку Ви плануєте?

Д. К.: Два роки ми вже готуємо виставку “Скарби України”, яка проходитиме в Європі, але у зв’язку з економічною кризою у світі вона затримується. Там буде представлено експонати від епохи бронзи, палеоліту, скіфів – до Київської Русі. Іноземців особливо цікавить кочовий світ. Це для них щось нове, своєрідне, але на цьому ми не можемо зациклюватися, щоб не зрозуміли, що Україна – це кочова держава.

Ми раді і задоволені, що у світі існує інтерес до нашої давньої історії і до археології в цілому.

PHOTO