Михайло Сергійович Грушевський - мистецтвознавець

До 75-річчя смерті Михайла Грушевського29 вересня 1866 – 24 листопада 1934

Павло Лопата

Український читач добре знає Михайла Грушевського як визначного історика, видатного організатора української науки, політичного діяча, публіциста й автора монументальної десятитомної “Історії України-Руси”. Це видання – перша справжня енциклопедія українського народу, в якому знаходяться відомості не тільки про історичні події, але й інформації про літературу, філософію, побут, церкву, торгівлю, промисловість, театр, музику та всі галузі образотворчого мистецтва: архітектуру, скульптуру, малярство й ужиткове мистецтво. Щоб написати матеріали саме про останню галузь, то і в цій ділянці довелось академіку Михайлові Грушевському солідно попрацювати. Цікавився він і вужчими ділянками мистецтва: графікою, граверством, мініатюрою, нумізматикою, геральдикою, дру-карством, народним мистецтвом, а також мистецтвом, поділеним ним на фрескове, іконографічне, орнаментальне, емалійне, мініа-тюрне, мозаїчне і т. п.

 Товариство прихильників української науки, літератури і штуки, котре діяло повних десять років (1904–1914) у Львові, засноване з ініціативи М. Грушевського й художника Івана Труша, свідчить про його активну працю в цьому ж Товаристві, яке постійно очолював. Вже на першому засіданні, котре відбулося 15 лютого, Грушевський передав до каси Товариства 400 корон, з котрих, на його рекомендацію, запропонував оплатити кошти заснування, виготовлення віньєти і печатки. На кожному із 23-ох засідань (дивись “Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка”, том ССХХVІІІ, Львів, 1994, сторінки 393-414) голова Товариства брав жваву участь у дискусіях та в організаційній роботі Всеукраїнської виставки штуки і промислу у Львові, що відбулася восени 1905 року.

“Завдяки великій і добірній колекції професора Михайла Грушевського було гуцульське сницарство... репрезентоване як найліпше...” – згадував І. Труш у своїй рецензії, вміщеній у травневому номері журналу “Артистичний вісник”. До речі, члени Товариства були задоволені виставкою та і з продажу більшого числа творів штуки, які закупили Митрополит Андрей Шептицький і проф. Михайло Грушевський. Прикро, що про це Товариство не згадує жодна енциклопедія, енциклопедичні словники та навіть шеститомна “Історія українського мистецтва” (1966–1968), видані за радянських часів.

Виставка домашнього промислу 1912 року в Коломиї була вагомою подією в мистецькому житті України. Туди зі Львова поїхав Михайло Бойчук, який із Грушевським приятелював уже повних два роки. Про їхнє спілкування свідчать архівні листи і листівки М. Бойчука до М. Грушевського (дивись “Образотворче мистецтво”, 1991, число 6, “З архівних джерел” Миколи Мушинки).

Михайло Бойчук працював зі своєю школою студентів від 1910 до 1914 року, переважно у стінах Національного музею у Львові, де він і консервував ряд цінних ікон XV і XVI століть. З того самого періоду походить акварельна робота на картоні художника “Портрет М. Грушевського”, яка тоді зберігалася в музеї НТШ, а його збірка мала своє перше місце в “Академічному домі” при вул. Супінського, ч. 21. Попри величезні обов’язки самого Грушевського для різноманітних справ, наприкінці 1912 року він став ще й опікуном влаштування музею НТШ в новому приміщенні. За деякими ремонтами кімнат у камениці на розі вулиць Чарнецького і Куркової слідкував М. Бойчук. Отож, неабияка заслуга М. Грушевського полягає у створенні фундаментальних фондів та колекцій цього музею НТШ у Львові, на горищі якого М. Бойчук мав деякий час своє малярське ательє.

1912 року з-під рук М. Грушевського появилася окремим виданням розкішна книжка, багато ілюстрована старим українським графічним матеріалом, тобто популярна переробка відповідних розділів своєї історії, під заголовком “Культурно-національний рух в Україні XVI-XVII ст.”. Книжка отримала неабияку похвалу та чималий успіх завдяки ілюстративним композиціям художника В. Г. Кричевського. Шість років пізніше, в січні 1918 року, Грушевський у Києві замовив у цього ж Кричевського, щоб він розробив проекти державного герба, серію кредитових карток і поштових марок.

Як відомо, М. Грушевський написав кілька десятків рецензій на праці різних авторів, які торкалися геральдики, нумізматики, архітектури старих церков у Львові та римо-католицьких храмів у Києві, історії руського та візантійського мистецтва, античного мистецтва в Україні, а також кілька некрологів тощо. На підставі цих матеріалів довідуємося, наскільки важливим у цього науковця було замилування до українського мистецтва. Варто додати ще й те, що академік був одним із перших ініціаторів заснування Української Академії Мистецтв у Києві 1917 року. Саме тоді він був головою Центральної Ради, яка прийняла і затвердила Статут Академії. У своїх промовах проф. Грушевський підкреслював важливість цього першого кроку у створенні власного національного мистецького закладу. А про те, як шанобливо він ставився до перофесорського складу Академії, свідчить фотографія, зроблена на виставці у відділі Василя Григоровича Кричевського. Грушевський си-дить по самій середині, а біля нього: Григорій Нарбут, Михайло Бойчук, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Іван Стешенко, Микола Бурачек та брати Василь Григорович і Федір Григорович Кричевські.

Володимир Січинський у середині 30-их років минулого століття подав реєстр розвідок і статей М. Грушевського. За його словами, в них автор торкається мистецтва старокняжої доби та українського мистецтва ХІІІ-ХVI ст., як також історії Аскольдової могили, створення пам’ятника Шевченкові у Києві, портретів Б. Хмельницького та І. Мазепи, портрета Т. Шевченка роботи художника Фотія Красицького та інших життєвих явищ в образотворчому мистецтві. Важливо додати, що повище згаданий Ф. Красицький (1873–1944) дуже вдало намалював “Портрет М. Грушевського” (олія, полотно, 1907 р., 78x62), що зберігався у збірці Національного музею у Львові до часу його знищення 1952 року за вказівками комуністичної партії. Перу Грушевського належать ще й мистецтвознавчі рецензії на різні виставки – Івана Труша 1901 року, Гуцульську виставку 1904 року та ряду інших. Михайло Грушевський виявив себе прекрасним спостерігачем, дослідником і справжнім мистецтвознавцем. Для цього він солідно і серйозно послуговувався всією науковою літературою даного періоду, музейними джерелами та бібліографічними матеріалами.

Михайла Грушевського вже давно не задовольняли випадкові експонати в руках приватних людей та в окремих музеях України. Тому в середині 20-их років ХХ ст. він висунув грандіозну як на той час ідею створення “Музею Праці” чи “Музею Народного Побуту” з предметами “господарької археології”, де на їхньому тлі був би представлений розвиток засобів техніки і форм господарства та періоди з життям і побутом українського народу.

За редакцією М. Грушевського вийшов у світ 1930 року наступний києвознавчий науковий збірник. Розуміючи мистецтвознавчу цінність матеріалу, на його сторінках він помістив наукові пам’яткознавчі розвідки Миколи Макаренка “Скульптура й різьбярство Київської Русі передмонгольських часів” та “Малоазійська миска в Києві”.

В. Січинський у своїй “Історії українського мистецтва”, книга І-Архітектура, Нью-Йорк, 1956 р., виданій Науковим Товариством ім. Шевченка в Америці, до речі, між іншим написав: “ПЕРШИМ (моє підкреслення – авт.) істориком українського мистецтва треба вважати проф. Михайла Грушевського. Як знаменитий синтетик та ерудит, у своїй монументальній праці “Історії України-Руси” дав перший суцільний, синтетичний огляд історії українського мистецтва...”

Хвала і слава йому за його труд і вклад своїх знань в історію українського мистецтва.