Ірина Драгомирецька: “Подяками можна встелити дорогу від України до Канади”

5-7 листопада ц. р. в Едмонтоні відбулися чергові Загальні Збори Української Кооперативної Ради Канади, час і місце проведення яких співпали з ХХІІІ Трирічним Конгресом Українців Канади. Гостею з України на цих Загальних Зборах була пані Ірина Драгомирецька, представник Всеукраїнської Асоціації Кредитних Спілок, заступниця голови Кредитної Спілки “Профспілкова Скарбниця” м. Києва, яка люб’язно погодилася відповісти на запитання кореспондента “Нового Шляху” Лариси Гринди.

– Пані Ірино, розкажіть нашим читачам про те, як відновлювався кредитний рух в Україні.

– Із здобуттям незалежности в Україні почалося багато процесів, які були зовсім новими і незнаними. Одним з таких явищ стало відновлення кредитних спілок, яке відбувалося за великої підтримки української діаспори з Канади та США. У 1990 р. Українська Кооперативна Рада Канади створила комітет “Допомога Україні”, який очолив пан Тарас Підзамецький. У 1991 р., відгукнувшись на пропозицію УКРК, Канадський уряд виділив на планування проекту 59,130 кан. дол., а добровільна допомога канадських спілок склала 100,000 кан. дол. У 1992 році до України були направлені дві місії представників кредитних спілок з Канади, США і Австралії.

Повернувшись з України, представники місії з Канади звернулися до Канадського уряду про надання технічної допомоги для України, і на цю мету було виділено 1,2 млн. кан. дол.

Так розпочалася перша фаза Проекту відродження кредитних спілок, керівником якої стала пані Ольга Заверуха-Свинтух з Канади.

– Якою була реакція українців на таке нововведення?

– Ми їздили по Україні, розповідаючи, що таке кредитні спілки, як вони повинні працювати, яка користь від їх діяльности і т. п. Спочатку було недовір’я, адже справа ця виявилась новою для України. Ми могли розраховувати тільки на гроші вкладників, адже інших коштів у нас не було, а люди, налякані інфляцією, економічною нестабільністю, неохоче їх вкладали. Кошти ж, виділені Канадським урядом на даний проект, ми могли вживати лише на технічне обладнання, організацію модельних спілок, навчання, але не на позики.

У першій фазі ми створили сім модельних кредитних спілок у різних регіонах, а вони вже на своєму прикладі показували, як треба працювати, іншим. Великим плюсом стало те, що працівники створених у 1992-1993 роках кредитівок мали нагоду поїхати в Канаду і подивитися, як працюють канадські колеги. Повернувшись в Україну, вони постійно наголошували, що бачили майбутнє кредитних спілок.

Щороку кількість кредитних спілок в Україні зростала, створювалися нові структури, але український кредитний рух був іще зовсім молодим і дуже потребував підтримки. Тож Канадський уряд, за ініціативи Української Кооперативної Ради Канади під проводом представників української діаспори, підтримав фінансування другої фази (3,4 млн. кан. дол.) проекту, яка отримала назву “Канадська програма розвитку кредитних спілок в Україні” і розпочала свою діяльність у квітні 1996 року під керівництвом Богдана Козія.

– У другій фазі вже, напевно, було легше працювати, ніж у першій?

– Станом на 1 січня 1996 року вже діяло близько 150 кредитних спілок у 19 областях і м. Києві. На жаль, українське законодавство було недосконалим, діяло лише тимчасове положення про кредитні спілки, тому працювати було нелегко.

Тоді ж була створена Національна Асоціація Кредитних Спілок, навколо якої гуртувалися кредитні спілки, працював навчально-методичний центр. Була задіяна програма “Старт”, у рамках якої кредитівкам-початківцям надавалися невеликі кошти для роботи, які вони згодом повертали. Також діяла спеціальна програма “Технічне обладнання”, адже кредитівки потрібно було забезпечити комп’ютерами, організаційною технікою і навчити людей працювати на них. Продовжувалося стажування в Канаді, що стало великою допомогою для розвитку кредитних спілок в Україні. Також канадські фахівці приїжджали в Україну, де мали нагоду на місці поділитися своїм досвідом з українськими працівниками кредитних спілок. Дуже багато попрацювала Українська Кооперативна Рада Канади.

Друга фаза КПРКСУ завершила свою діяльність у квітні 2001 року. Як результат – 150 кредитним спілкам надано технічну допомогу для становлення та розвитку. В Україні діяло понад 1000 кредитних спілок. Це був непростий час. Кредитний рух розрісся кількісно, але він потребував якісних змін, необхідно було розвивати інфраструктуру кредитної кооперації, перетворювати рух на систему. Це було зрозуміло, і за активної участи Української Кооперативної Ради Канади та представників української діаспори розпочалося лобіювання Канадського уряду щодо продовження діяльности Канадського проекту.

– І Канадський уряд знову підтримав цей проект...

– У липні 2004 року розпочала діяльність третя фаза Канадського проекту, на яку було виділено 5,2 млн. кан. дол. і яка тривала до цього, 2010 року, – “Канадська програма зміцнення кредитних спілок в Україні”. Головним завданням даної фази стала підтримка побудови системи кредитних спілок в Україні. Серед найважливіших напрямів реалізації цього завдання було покращення доступу до фінансових послуг, включно із сільськогосподарськими кредитами, створення стабілізаційної програми, навчально-консультативних центрів, підтримка регіональних і національних об’єднань кредитних спілок, безпека депозитів членів кредитних спілок.

– Пані Ірино, як Ви можете оцінити Канадський проект кредитних спілок у цілому?

– Я думаю, що проект був надзвичайно успішним, і доказом цьому – 700 кредитних спілок, які сьогодні діють в Україні, незважаючи на фінансову кризу, яка розпочалася в Україні наприкінці 2008 року і продовжується по сьогоднішній день.

Звичайно, що не всі кредитівки успішні, є й такі, що потребують введення тимчасової адміністрації, але найголовніше те, що люди довіряють кредитним спілкам. На відміну від банків, які за несплачення кредитів забирали у боржників заставлене майно, кредитівки підходили до цього у більш гуманний спосіб. До того ж, у банках не так легко отримати кредит, а в кредитних спілках до потреб членів ставляться з розумінням, особливо якщо це стосується сільського населення.

– До речі, Ви заторкнули проблему кредитів. Часто доводилось читати, що люди не могли віддавати кредитів через те, що позичали їх у доларах, і коли курс долара зріс мало не вдвічі, кредит автоматично зростав майже удвічі. Чи кредитові спілки також зіткнулися з такою проблемою?

– На щастя, ні, тому що кредитові спілки, згідно з українським законодавством, мають право видавати кредити тільки в національній валюті, тобто наші члени брали кредити у гривнях і у гривнях їх віддавали.

– Які завдання ставлять перед собою кредитні спілки в Україні сьогодні?

– Ми не зупиняємося на досягнутому, виправляємо помилки і рухаємося далі. Кредитні спілки не знижують рівня капіталу, активно працюють на ринку, надаючи кредити, на відміну від банків, які практично призупинили кредитування.

Сьогодні завданням першочергової ваги є задоволення соціальних потреб членів кредитних спілок, створення умов для споживання високоякісних послуг.

– А що б Ви хотіли сказати Вашим канадським колегам?

– Хочу висловити велику по-дяку нашим канадським партнерам за все те, що протягом трьох фаз Канадської програми, яка тривала 17 років, вони зробили для кредитного руху в Україні. Якби можна було виміряти всі подяки від членів кредитних спілок в Україні, то була би встелена дорога від України до Канади. Канадські колеги навчили нас працювати, вони щедро ділилися своїм досвідом, вони гостили нас на канадській землі, і за це їм усім – низький уклін.

– А ми, у свою чергу, бажаємо Вам подальших успіхів у розбудові та зміцненні кредитного руху в Україні і дякуємо за цікаве інтерв’ю.

PHOTO

Заступниця голови Кредитної Спілки “Профспілкова Скарбниця” м. Києва Ірина Драгомирецька